... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Міжнародна науково-практична конференція 25.11.21 - СЕКЦІЯ №1
Актуальною нині в Україні проблематикою є доброчесність як представників юридичних професій, так і загалом осіб, які наділені повноваженнями з реалізації державної влади, адже якість влади визначається і гарантується якістю особистостей, які її здійснюють. Усі останні реформи у сфері функціонування органів публічної влади розпочиналися з утвердження ідеї, що для становлення дієвої системи державного управління потрібні не тільки професійні, але й доброчесні державні службовці.
Як один із принципів державної служби доброчесність у Законі «Про державну службу» розтлумачується як «спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень» [1]. Такий законодавчий підхід до визначення поняття доброчесності, на наш погляд, є дещо звуженим, достатньо формальним.
Доброчесність є вимогою до моральності і дотримання етичних норм, відповідність особи морально-етичним якостям. Доброчесність, як вказав В. Бігун, — «об’єктивована особистісна чеснота» [2, с.45]. Сучасний розвиток концепції громадянського суспільства передбачає, що таке суспільство має бути справедливим і доброчесним, отже доброчесними мають бути не тільки представники публічної влади, а всі члени суспільства. Доброчесність, на наш погляд, є бажанням людини робити правильні вчинки з позицій моралі, совісті та здорового глузду, дотримуватися моральних цінностей. Бути доброчесним значить, в першу чергу, бути порядним, людяним, справедливим.
Доброчесність розкривається у поєднанні двох аспектів – зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній – видимий і може бути промоніторений з боку громадськості, адже полягає у стилі, способі життя, вчинках особи. Внутрішній передбачає моральну і ментальну цілісність особи, що і визначає її поведінку, її рішення і позиції. Як вказує С. Глущенко, доброчесністю є морально-етичний фундамент, який визначає межу і спосіб поведінки особи, що ґрунтується на принципах добровідносин із громадянами, суспільством та державою, а також чесності у способі життя, виконанні професійних обов’язків та розпорядженні матеріальними ресурсами [3, с. 78].
Якщо ж говоримо про представника публічної влади, то доброчесність передбачає і дотримання моральних принципів та етичних норм, і здатність посадової особи ухвалювати збалансовані й справедливі за змістом рішення, попри будь-який зовнішній тиск. М. Савчин підкреслює, що доброчесність є моральна цілісність особи, яка полягає у «здатності розважливо і розсудливо з’ясовувати всі істотні обставини справи, належним чином поєднувати фактичний і юридичний склад, давати належну аргументацію рішень, які мають бути засновані на повазі до гідності та прав людини» [4, с. 14].
Доброчесність, її зовнішній критерій, – це норма поведінки як в родині, так і в колективі, громаді, суспільстві.
Норма поведінки – це певне ідеальне уявлення, існуючий стандарт або середньостатистичний показник, у співставленні з яким можна визначити ступінь її досконалості чи прийнятності. Кожна норма має свої показники та характеристики, а все те, що не відповідає показникам є відхиленням від норми (девіантною поведінкою). Отож, для визначення норми поведінки потрібно встановлювати змістові показники. З цією метою для працівників органів публічної служби ухвалюються етичні та дисциплінарні акти (кодекси, правила, статути), які є головним інструментом зміцнення їх доброчесності.
Кодекс етичної поведінки працівників Національного агентства з питань запобігання корупції, мабуть, найдетальніше визначає зміст поняття «доброчесність» у нормативному плані. Так, цей акт визначає такі складники, показники доброчесності, як: 1) чесність, моральність та добропорядність; 2) неприпустимість використання державного майна в особистих цілях; 3) раціональне і дбайливе використання державної власності, постійне підвищення ефективності її використання; 4) неприпустимість використання службового становища в особистих (приватних) інтересах чи в неправомірних особистих інтересах інших осіб, у тому числі використання свого статусу та інформації про місце роботи з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб; 5) недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів, повідомлення безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів; 6) нерозголошення та невикористання інформації, що стала відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, у тому числі після припинення своєї діяльності (крім випадків, установлених законом); 7) недопущення надання будь-яких переваг і виявлення прихильності до окремих фізичних та юридичних осіб, громадських і релігійних організацій [5]. Хоч цей перелік і не є вичерпним та може розширюватися залежно від специфіки функціональних повноважень і особливостей професійної діяльності особи, все ж вважаємо, що його можна брати за основу для детального визначення змісту доброчесності у всіх етичних кодексах та правилах.
Доброчесну поведінку забезпечують раціональні, матеріальні й емоційні стимули, які поєднують зовнішні стимули, засновані на прийнятих правилах і принципах, із внутрішніми стимулами, заснованими на цінностях, що посилюють мотивацію. Тож для стимулювання доброчесності варто передбачати не лише заходи відповідальності за її порушення, превентивні заходи, але й матеріальні та моральні заохочення.
Таким чином, доброчесність є нормою поведінки людей у громадянському суспільстві і деонтологічною вимогою до поведінки осіб, які є представниками публічної влади. Так утверджуються спільні цінності і формується довіра до влади і повага до публічних осіб. Змістові показники доброчесності публічних осіб мають визначатися в етичних та дисциплінарних кодексах, диференційовано до специфіки функціональних повноважень і особливостей професійної діяльності, і забезпечуватися превентивними та примусовими заходами, а також матеріальними та моральними заохоченнями.
    
Список використаних джерел:
1. Про державну службу: Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. Редакція від 10.11.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19?find=1&text#Text
2. Бігун В. Основи правосуддя (Термінологія. Філософія. Практика). Київ: Інтерсервіс, 2020. 200 с.
3. Глущенко С. Новели судової реформи: поняття професійної етики та доброчесності в контексті кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді). Часопис цивільного і кримінального судочинства. 2016. № 6. С. 70–83.
4. Савчин М. Moral integrity (моральна цілісність, доброчесність) суддів як складова правової держави. Слово Національної школи суддів України. 2019. № 2 (27). С.6−22. 
5. Кодекс етичної поведінки працівників Національного агентства з питань запобігання корупції, затверджений Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 17 травня 2019 року № 1382. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0625-19#n29
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція