РОЛЬ ТА ІНТЕРЕСИ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ
Monday, 01 August 2022 21:49 | Written by ГРУБІНКО АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ, д.і.н., професор, професор кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету ЗУНУ (м.Тернопіль) | 
| 
|
| Міжнародна науково-практична конференція 14.10.22 - СЕКЦІЯ №7 |
В умовах щоденної екзистенційної загрози українцям та Україні як ніколи до цього за увесь період її незалежності актуальні історичні паралелі та аналогії з відносно недалекою минувшиною, а саме періодом національно-визвольних змагань 1917 – 1920 років. Тоді поразка Української держави великою мірою була зумовлена відсутністю підтримки міжнародної спільноти. Не мали успіху й спроби домогтися визнання на міжнародному рівні ідеї відродження України, висунутої представниками Організації українських націоналістів в часи Другої світової війни та різними діаспорними формуваннями. На щастя у ХХІ столітті міжнародна система набагато прихильніша до нашої держави, яка користується дієвою союзницькою підтримкою насамперед таких провідних гравців сучасної системи світової безпеки, як США і Велика Британія. Це дає можливість з не меншою ніж колись тривогою, але із значно більшим оптимізмом працювати на головний результат – перемогу в праведній боротьбі за волю України.
Навіть не надто екзальтованому в міжнародній політиці обивателю у процесі побіжного спостереження за міжнародним контекстом перипетій сучасної російсько-української війни впадає в око непересічна активність Великої Британії в справі підтримки України. Звідси виникають цілком логічні запитання, чим зумовлена така політика її чинного керівництва, які її пріоритети та які інтереси сповідує британський істеблішмент у цій справі. Відповідь на них дасть можливість прогнозувати роль цієї великої держави у вирішенні долі України на етапі завершення війни та повоєнного відновлення.
Насамперед варто окреслити головні напрями підтримки України Великою Британією: 1) загальнополітичний (включно з програмою економічної допомоги); 2) санкційний антиросійський; 3) військово-гуманітарний.
Нагадаємо, що напередодні нападу російських військ на Україну 24 лютого 2022 року українсько-британські відносини вийшли на надзвичайно інтенсивний рівень партнерства і співпраці, які по праву можна назвати стратегічними, як це власне і зафіксовано в новому міждержавному договорі 2020 року. Лондон принципово не визнав жодних претензій Росії на українські суверенні території Криму та Донбасу і ніколи не замовчував цієї проблематики на міжнародному рівні. Посилення військової загрози безпеці України, яке визрівало з квітня 2021 року, зумовило надання пріоритету військово-політичній співпраці. Чітка проукраїнська позиція правлячої Консервативної партії, її міністрів та особисто прем’єр-міністра Бориса Джонсона, досягнення міжпартійного консенсусу в Британському парламенті створили необхідне підґрунтя для підготовки системи стримування подальшої російської агресії.
Російське вторгнення на територію України 24 лютого завадило планам комплексної співпраці сторін насамперед у сфері військово-технічної кооперації в регіоні Чорного моря, де передбачалося за рахунок британських ресурсів розвивати спроможності ВМС України. Однак варто відзначити, що в умовах реальних бойових дій високої інтенсивності безумовним здобутком двосторонньої співпраці став досвід попередньої багаторічної роботи британських військових інструкторів і десятків спільних військових навчань, проведених на полігонах обох країн із залученням інших держав НАТО.
Україна постійно відчуває надзвичайно активну політичну та фінансово-економічну підтримку Великої Британії. Дві знакові події – оголошення наприкінці січня рішення про формування тристороннього міждержавного альянсу Україна – Польща – Велика Британія та офіційний візит до Києва 1 лютого Бориса Джонсона, який оголосив про надання оборонних озброєнь для ЗСУ, не стали декларативними, що особливо помітно в умовах війни. Постійна реальна підтримка на міждержавному рівні, щоденне надання актуальних даних британської розвідки українській стороні, безпрецедентна санкційна активність і поставки зброї, прагнення модерувати проукраїнський контекст в діяльності міжнародних організацій (насамперед НАТО, ООН, Рада Європи тощо) роблять присутність британського чинника у зовнішній політиці України неоціненним.
Британська сторона значну увагу приділяє наданню макрофінансової допомоги Україні для стабілізації економіки в умовах війни, спрямованої з національного фонду допомоги на суму понад пів мільярда фунтів стерлінгів, а також шляхом лобіювання нових траншів Світового банку. Уряд Джонсона, вражений, як і весь світ, успіхами оборони України від російської навали, ще на початку березня ініціював створення фонду «Міжнародна група підтримки України» для сприяння повоєнному відновленню її інфраструктури в рамках так званого «плану Маршалла» та готовий бути його провідним донором.
Велику Британію по праву можна вважати флагманом антиросійських санкцій, запровадження яких було розпочате урядом країни ще за декілька днів до нападу Росії на Україну. Пікантності ситуації додав статус Лондона як неофіційної столиці розміщення шалених як для пересічного обивателя навіть самої Британії статків російських олігархів-скоробагатьків, їх довірених осіб, місця навчання їх дітей, переховування опальних путінському режиму тих же олігархів та представників радянсько-ФСБешної агентури. Не даремно в англійській публіцистиці з 2009 року після виходу однойменної книги англійців Майкла Голігсворта та Стюарта Ленслі, при згадці британської столиці в російському контексті її іменують не інакше як «Лондонград» [1]. Незважаючи на втрати дивідендів від утримання російського майна, британська сторона першою пішла на кардинальні обмеження його утримання за ознакою країни походження власника, аж до «замороження» та арешту активів провідних бенефіціарів. Під «пекельні» санкції потрапили Путін, Лавров, Шойгу, інші топ-діячі чинного режиму, їх діти та інші члени сімей. Прикладу Британії слідували США і частина країн ЄС. Російський ринок покинули численні корпорації. Запроваджено численні обмеження на торгівлю з РФ, санкції щодо діяльності російських фірм і банків. Скасовано авіасполучення. Прийнято заборону на кредитування російських юридичних осіб та російського уряду. Британія підтримала відключення провідних російських банків від SWIFT.
Утім в умовах війни найбільш актуальною і дієвою є пряма британська військова допомога, що за наявності широкомасштабного наступу та високого рівня інтенсивності бойових дій зі значними ураженнями цивільного населення є нагальною. Насамперед ідеться про поставки озброєнь на сотні мільйонів фунтів стерлінгів, які еволюціонували від легкого оборонного озброєння у вигляді кількох тисяч переносних протитанкових зенітно-ракетних комплексів «Javelin» і «NLAW» напередодні війни, до постачання наступальної зброї – модерних високоточних протикорабельних ракетних комплексів «Harpoon» та важкої бронетехніки, що відповідає логіці назрілого другого етапу відбиття військового наступу російських військ в умовах контратаки ЗСУ. На відміну від ряду європейських партнерів, насамперед Німеччини, надання британських озброєнь є максимально оперативним, деполітизованим, дебюрократизованим та безумовним і як правило навіть випереджає аналогічні рішення уряду США.
Такий рівень підтримки України однією державою-партнером можна по праву вважати комплексним і безпрецедентним для нашої держави. Разом з тим спробуємо зрозуміти та окреслити інтереси і мотиви британського керівництва в такій всеохоплюючій політиці підтримки нашої держави, яку воно, попри відставку премʼєр-міністра, обіцяє неухильно продовжувати і надалі.
Глобальний вимір. Ситуація навколо та в Україні підігріває амбіції британського політикуму до посилення міжнародного впливу своєї країни. Вихід з ЄС або т. зв. Brexit завдав Великій Британії значних іміджевих втрат на міжнародній арені, насамперед в Європі. Після нещодавнього виходу з ЄС Велика Британія гостро потребує додаткового підтвердження офіційно декларованої стратегії «глобального охоплення» [2, с. 214].
Черговий підйом переживає американсько-британське «особливе партнерство». Протистояння загрозі Росії надає новий сенс спільній міжнародній діяльності союзників на рівні НАТО. Адміністрація Байдена отримує користь з готовності уряду Джонсона відновити роль Британії як головного ретранслятора американських міжнародних інтересів в Європі часів «холодної війни». Готовність Лондона до «чорнової роботи» у протистоянні противникам Заходу дозволяє Вашингтону зосередитися на протидії Китаю.
Регіональний вимір. Російсько-українська війна стала потужним каталізатором міжнародних трансформацій в регіоні Центрально-Східної Європи, виявила ряд задавнених та нових проблем і слабких місць в системі міждержавної взаємодії та новітньої безпеки. Велика Британія і США ще до відкритої фази конфлікту розпочали процес повернення собі давнього впливу в регіоні, який вони мали у 1990-х роках одразу після розпаду СРСР та частково втратили у 2000-х – 2010-х роках. Головне завдання англо-американської вісі – вбити клин у відносини між країнами ЦСЄ і Німеччиною, – успішно реалізується. Тут в нагоді стала давня союзниця Польща, керівництво якої вже виступило з різкою критикою нерішучих дій Німеччини щодо посилення антиросійських санкцій і призупинило відносини з пропутінською Угорщиною прем’єра Орбана. Масштабний геополітичний проект «Веймарський трикутник» Франція-Німеччина-Польща фактично похований. Його покликаний замінити трикутник «Велика Британія-Польща-Україна» під патронатом США із залученням інших союзних країн. Показовою є позиція держав Балтії та особливо Чехії і Словаччини. Історична геополітична місія Великої Британії в Центрально-Східній Європі незмінна – не дозволити Німеччині і Росії об’єднати потенціал для панування над всією Європою та навіть Євразією. Саме тому першим під міжнародними санкціями впав проект «Північний потік 2». Збереження української державності для Великої Британії має стратегічне значення у боротьбі за сфери впливу в Європі.
Внутрішньодержавний вимір. Уряду Бориса Джонсона, як і в минулому неодноразово його численним історичним попередникам (навіть самій Маргарет Тетчер) доводиться зовнішньополітичними успіхами компенсувати прорахунки та недоробки на внутрішньодержавному рівні. Насамперед ідеться про наслідки Brexit, які неоднозначно сприймаються в суспільстві. «Масла у вогонь» процесу розлучення з ЄС додали важкі наслідки епідемії COVID-19. Саме скандал навколо «вечірок на Даунінг-стріт» в розпал загальнодержавних протиепідемічних обмежень та головне участі в них самого прем’єр-міністра стало одним з головних аргументів проти його перебування на чолі уряду. Тому постання екзистенційної загрози для Британії, Заходу і всього цивілізованого демократичного світу продовжило життя уряду Джонсона та заклало фундамент подальшого впливу його наступника.
Активне залучення до міжнародного протистояння сучасній російській військовій агресії проти України відкрило нову сторінку в історії українсько-британських відносин. Беззастережна дієва допомога британців нашому народу воістину неоціненна і відкриває значні перспективи для подальшої співпраці на благо відбудови України. Однак варто враховувати і наявність «червоних ліній» в міжнародній політиці цієї держави. Британські війська не будуть воювати проти армії Росії, якщо війна не перекинеться на територію країн НАТО і не переросте таким чином в масштаби Третьої світової. В Лондоні не підтримують негайного членства України в НАТО, хоча і не заперечують такої перспективи у майбутньому. Водночас щодо постачання важкого озброєння в позиції Лондона відбулися помітні зрушення, пов’язані з контрнаступом ЗСУ.
Велика Британія на запит української сторони однією з перших висловила готовність надати гарантії безпеки Україні в ході підготовки проекту міжнародного мирного договору, який імовірно в перспективі може завершити війну. Утім Лондон відкидає можливість поширення принципу статті 5 Статуту НАТО на даний проект договору. Долання залишків імперської Росії повинне стати, на переконання наших союзників, прерогативою самої України та її Збройних Сил, хоча й за їх активної всебічної підтримки.
Список використаних джерел:
1. Грубінко А., Буглай Н. Історичний шлях українсько-британських відносин (до 30-річчя стратегічного партнерства). Український історичний журнал. 2022. № 1. С. 206-219.
2. Голінгсворт М., Ленслі С. Лондонград. Київ: Темпора, 2016. 312 с.
| < Prev | Next > |
|---|
| - |
 | 2023 |  |
 | December |  |
| Mo | Tu | We | Th | Fr | Sa | Su |
| 1 | 2 | 3 | ||||
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.
Лічильники і логотипи
