ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ БЕЗПЕКИ ДЛЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ
Monday, 01 August 2022 22:11 | Written by КНИШ ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ, д.ю.н., доцент, професор кафедри; РОЗВАДОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ, к.ю.н., доцент, завідувач кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права ННЮІ ПНУ ім. В.Стефаника (м. Івано-Франківськ) | 
| 
|
| Міжнародна науково-практична конференція 14.10.22 - СЕКЦІЯ №7 |
Дослідження даної проблеми слід розпочати з того, що міжнародно-правові гарантії безпеки України викладені у важливих міжнародно-правових документах, які слід використовувати при захисті інтересів України на міжнародній арені. Зокрема, в «Декларації принципів, якими керуватимуться держави-учасниці у взаємних відносинах» Заключного Акту НБСЄ, підписаній головами 35 держав-учасниць, зафіксовано десять основоположних принципів міждержавних відносин: 1) суверенна рівність, повага прав, притаманних суверенітету. Держави-учасниці мають забезпечувати взаємну повагу до суверенної рівності своєрідності, право кожної держави на юридичну рівність, територіальну цілісність, свободу, політичну незалежність. Визнано можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права, мирним шляхом і за домовленістю; 2) незастосування сили або погрози силою. Держави-учасниці мають утримуватися від порушення територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави шляхом застосування сили чи погрози силою або в будь-який інший спосіб, несумісний з цілями Об’єднаних Націй і даним актом; 3) непорушність кордонів. Держави-учасниці визнали непорушними всі кордони одна одної, як і кордони всіх європейських держав, та зобов’язались утримуватись від будь-яких посягань на них; 4) територіальна цілісність держав. Проголошено зобов’язання утримуватись від будь-яких дій, що суперечать Статуту ООН та спрямовані проти територіальної цілісності, політичної незалежності чи єдності будь-якої держави-учасниці; 5) мирне врегулювання суперечок. Держави-учасниці мають розв’язувати суперечки між собою мирними засобами, не піддаючи загрозі міжнародний мир, безпеку й справедливість. Проголошено їх право вільно обирати мирні засоби врегулювання конфліктів; 6) невтручання у внутрішні справи. Держави-учасниці утримуватимуться від прямого чи непрямого, індивідуального чи колективного втручання у внутрішні чи зовнішні справи одна одної. Вони також відмовилися від надання прямої чи непрямої допомоги терористичній, підривній чи іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повалення режиму іншої держави-учасниці; 7) повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань. Держави-підписанти взяли зобов’язання поважати права людини й основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії, дотримуючись Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, міжнародних пактів про права людини тощо. Наголошувалось, що повага прав і основних свобод людини є істотним чинником миру, справедливості й благополуччя, необхідних для забезпечення дружніх відносин і співпраці між державами; 8) рівноправ’я та право народів розпоряджатися своєю долею. Проголошено поважання рівноправ’я і права народів розпоряджатись власною долею, діючи відповідно до цілей і принципів Статуту ООН та норм міжнародного права. Визнано право всіх народів в умовах повної свободи визначати свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні та здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток; 9) співробітництво між державами. Передбачалася співпраця держав-учасниць одна з одною та з іншими країнами в усіх галузях згідно з цілями й принципами Статуту ООН. Держави-учасниці зобов’язалися сприяти взаєморозумінню й довірі, дружнім і добросусідським відносинам між собою, міжнародному миру, безпеці й справедливості, прагнути підвищувати добробут народів; 10) сумлінне виконання зобов’язань за міжнародним правом. Відповідно до цього принципу держави-учасниці мають сумлінно виконувати як ті зобов’язання, що випливали із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і ті, що передбачалися згідно з укладеними ними міжнародними договорами чи іншими угодами [1].
З урахуванням вищенаведеного, дані гарантії можна класифікувати на наступні групи: 1) гуманітарні гарантії – повага прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань; рівноправ’я та право народів розпоряджатися своєю долею; 2) політико-правові гарантії – суверенна рівність, повага прав, притаманних суверенітету; співробітництво між державами; сумлінне виконання зобов’язань за міжнародним правом; 3) військово-політичні гарантії – незастосування сили або погрози силою; непорушність кордонів; територіальна цілісність держав; мирне врегулювання суперечок; невтручання у внутрішні справи.
Окремі спеціальні гарантії щодо дотримання вимог Будапештського меморандуму можна виділити і у змісті Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 09.07.1997 р. Згідно з п. 16 даної Хартії, НАТО вітає та підтримує той факт, що Україна отримала гарантії безпеки від всіх п’яти ядерних держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як без’ядерна держава-учасниця ДНЯЗ і нагадує про зобов’язання, взяті США, Великою Британією разом з Росією, а також Францією в односторонньому порядку, які у 1994 році в Будапешті прийняли історичне рішення надати гарантії безпеки Україні як без’ядерній державі-учасниці ДНЯЗ [2].
Вказане вище положення свідчить про підтримку з боку НАТО положень Будапештського меморандуму, а також про акцентування уваги США, Великої Британії, Росії та Франції на виконанні взятих ними на себе зобов’язань з гарантування Україні безпеки.
За п. 2 даної Хартії, НАТО бере на себе наступні зобов’язання: 1) визнавати, що безпека всіх держав у регіоні ОБСЄ є неподільною, що жодна країна не може будувати свою безпеку за рахунок безпеки іншої країни, та що жодна країна не може розглядати жодну частину регіону ОБСЄ як сферу свого впливу; 2) утримуватися від загрози силою або використання сили проти будь-якої держави будь-яким чином, не сумісним з принципами Статуту ООН або Хельсінкського Заключного акту, якими керуються країни-учасниці; 3) визнавати невід’ємне право всіх держав вільно обирати та застосовувати власні засоби забезпечення безпеки, а також право свободи вибору або зміни своїх засобів забезпечення безпеки, включаючи союзницькі договори, по мірі їх еволюції; 4) поважати суверенітет, територіальну цілісність та політичну незалежність всіх інших держав, непорушність кордонів та розвиток добросусідських відносин; 5) визнавати верховенство права, зміцнювати демократію, політичний плюралізм та ринкову економіку; 6) визнавати права людини та права осіб, що належать до національних меншин; 7) запобігати конфліктам та врегульовувати спори мирними засобами у відповідності до принципів ООН та ОБСЄ.
У системі вищевказаних зобов’язань НАТО також можна виділити наступні групи гарантій, зокрема: 1) гуманітарні гарантії – визнавати права людини та права осіб, що належать до національних меншин; 2) правові гарантії – визнавати невід’ємне право всіх держав вільно обирати та застосовувати власні засоби забезпечення безпеки, а також право свободи вибору або зміни своїх засобів забезпечення безпеки, включаючи союзницькі договори, по мірі їх еволюції; поважати суверенітет, територіальну цілісність та політичну незалежність всіх інших держав, непорушність кордонів та розвиток добросусідських відносин; 3) суспільно-політичні гарантії – визнавати, що безпека всіх держав у регіоні ОБСЄ є неподільною, що жодна країна не може будувати свою безпеку за рахунок безпеки іншої країни, та що жодна країна не може розглядати жодну частину регіону ОБСЄ як сферу свого впливу; 4) військові гарантії – утримуватися від загрози силою або використання сили проти будь-якої держави будь-яким чином, не сумісним з принципами Статуту ООН або Хельсінкського Заключного акту, якими керуються країни-учасниці; запобігати конфліктам та врегульовувати спори мирними засобами у відповідності до принципів ООН та ОБСЄ.
Разом з тим, в умовах порушення Російською Федерацією умов Будапештського меморандуму 1994 р. слід акцентувати увагу на подальшій співпраці України і НАТО у сфері гарантування безпеки України на міжнародній арені. Це також може запобігти подальшим порушенням умов Будапештського меморандуму. Очевидно, саме з цією метою 04.02.2016 р. було укладено Угоду між урядом України та Організацією Північноатлантичного договору про статус представництва НАТО в Україні. У даній Угоді певну роль відіграють гарантії діяльності Офісу зв’язку НАТО та Центру інформації та документації НАТО.
Згідно з п. 4 зазначеної Угоди, діяльність Офісу зв’язку НАТО може включати: a) встановлення та підтримання контакту з усіма відповідними цивільними та військовими міністерствами та відомствами; b) надання дорадчої допомоги державним органам України щодо діяльності на підтримку Особливого партнерства шляхом взаємодії з представниками, які відповідають за координацію співпраці України з НАТО, зокрема, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ, Ради національної безпеки і оборони, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших органів, включаючи неурядові організації у разі необхідності; c) взаємодію з відповідними органами НАТО в контексті забезпечення відповідних заходів по лінії Україна-НАТО та програм співпраці; d) сприяння та координацію інформації та заходів, пов’язаних з Програмою «Партнерство заради миру»; e) надання підтримки візитам експертів та радників НАТО, спрямованим на імплементацію Особливого партнерства, а також будь-яких інших заходів України з НАТО та програм співробітництва; f) підтримку контактів між НАТО та цивільними та військовими державними органами України, а також надання підтримки візитам представників НАТО, включаючи радників з технічних та інших питань; g) надання технічної чи політичної допомоги та підтримки державним органам України, а також будь-які логістичні, операційні та системні послуги та підтримку; h) надання дорадчої допомоги органам НАТО щодо поточної діяльності, а також майбутніх сфер співробітництва, які можливо було б розвинути [3].
З урахуванням вищенаведеного, можна виокремити наступні гарантії підтримки з боку Офісу зв’язку НАТО: 1) інформаційні гарантії – встановлення та підтримання контакту з усіма відповідними цивільними та військовими міністерствами та відомствами; сприяння та координацію інформації та заходів, пов’язаних з Програмою «Партнерство заради миру», підтримка контактів між НАТО та цивільними та військовими державними органами України, а також надання підтримки візитам представників НАТО, включаючи радників з технічних та інших питань; 2) координаційні гарантії – надання технічної чи політичної допомоги та підтримки державним органам України, а також будь-які логістичні, операційні та системні послуги та підтримку; надання дорадчої допомоги органам НАТО щодо поточної діяльності, а також майбутніх сфер співробітництва, які можливо було б розвинути; 3) організаційні гарантії – надання дорадчої допомоги державним органам України щодо діяльності на підтримку Особливого партнерства шляхом взаємодії з представниками, які відповідають за координацію співпраці України з НАТО, зокрема, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ, Ради національної безпеки і оборони, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій та інших органів, включаючи неурядові організації у разі необхідності; взаємодія з відповідними органами НАТО в контексті забезпечення відповідних заходів по лінії Україна-НАТО та програм співпраці; надання підтримки візитам експертів та радників НАТО, спрямованим на імплементацію Особливого партнерства, а також будь-яких інших заходів України з НАТО та програм співробітництва тощо.
Відповідно до ст. 5 Угоди між урядом України та Організацією Північноатлантичного договору про статус представництва НАТО в Україні, діяльність Центру інформації та документації НАТО може включати: a) встановлення та підтримку контакту з усіма відповідними цивільними та військовими міністерствами та відомствами; b) надання дорадчої допомоги та сприяння державним органам України, зокрема, Міністерству закордонних справ, Міністерству оборони та Міністерству внутрішніх справ, Раді національної безпеки і оборони, Службі безпеки, Державній прикордонній службі, Державній службі з надзвичайних ситуацій щодо стратегічних комунікацій, а також розвитку діяльності в сфері комунікацій стосовно реформування сектору безпеки та оборони; c) розробку та організацію заходів публічної дипломатії та комунікацій для офіційних осіб НАТО, які відвідують Україну; d) розробку та реалізацію програм з питань публічної дипломатії та комунікацій, включаючи програми з навчання та розбудови можливостей, а також заходів у сфері публічної дипломатії з метою сприяння Особливому партнерству між Україною та НАТО; e) підвищення рівня обізнаності громадськості про НАТО через персональні контакти та поширення інформації про НАТО, надання вільного доступу до інформації про НАТО як для окремих груп, так і широкої громадськості, включаючи, зокрема, державних службовців та структури, органи та заклади з військових питань та питань безпеки, зокрема Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Ради національної безпеки і оборони, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, а також парламентарів та їхній апарат, журналістів та фахівців засобів масової інформації, бібліотеки, факультети університетів та інститутів, які займаються питаннями політики, безпеки, зовнішньої політики та оборони, відповідні неурядові організації, провідних економістів та бізнесменів, а також іншу зацікавлену громадськість; f) встановлення всеохоплюючої комп’ютерної мережі документації та кореспонденції НАТО, до якої українська та міжнародна громадськість буде мати вільний електронний доступ; g) започаткування, координацію та/або організацію проведення національних, регіональних та міжнародних семінарів, конференцій та круглих столів з питань європейської та світової безпеки і, особливо, ролі НАТО; h) розгляд та координацію пропозицій про можливих відвідувачів НАТО, а також конференцій та семінарів, пов’язаних із НАТО, і сприяння візитам офіційних осіб НАТО в Україну; i) надання інформації щодо освітніх та наукових програм НАТО потенційним кандидатам та розгляд заявок; j) сприяння, моніторинг та звітування про висвітлення питань, пов’язаних з НАТО, в українських та міжнародних засобів масової інформації; k) підтримку зв’язку з керівництвом НАТО в контексті відповідних спільних заходів Україна-НАТО та програм співробітництва та інші заходи публічної дипломатії [3].
Серед вказаних форм діяльності Центру інформації та документації НАТО можна виокремити наступні гарантії у питаннях міжнародної безпеки: 1) інформаційні гарантії – надання інформації щодо освітніх та наукових програм НАТО потенційним кандидатам та розгляд заявок; сприяння, моніторинг та звітування про висвітлення питань, пов’язаних з НАТО, в українських та міжнародних засобів масової інформації; підвищення рівня обізнаності громадськості про НАТО через персональні контакти та поширення інформації про НАТО, надання вільного доступу до інформації про НАТО як для окремих груп, так і широкої громадськості, включаючи, зокрема, державних службовців та структури, органи та заклади з військових питань та питань безпеки, зокрема Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Ради національної безпеки і оборони, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, а також парламентарів та їхній апарат, журналістів та фахівців засобів масової інформації, бібліотеки, факультети університетів та інститутів, які займаються питаннями політики, безпеки, зовнішньої політики та оборони, відповідні неурядові організації, провідних економістів та бізнесменів, а також іншу зацікавлену громадськість; встановлення всеохоплюючої комп’ютерної мережі документації та кореспонденції НАТО, до якої українська та міжнародна громадськість буде мати вільний електронний доступ; 2) координаційні гарантії – надання дорадчої допомоги та сприяння державним органам України, зокрема, Міністерству закордонних справ, Міністерству оборони та Міністерству внутрішніх справ, Раді національної безпеки і оборони, Службі безпеки, Державній прикордонній службі, Державній службі з надзвичайних ситуацій щодо стратегічних комунікацій, а також розвитку діяльності в сфері комунікацій стосовно реформування сектору безпеки та оборони; 3) організаційні гарантії – розробка та організація заходів публічної дипломатії та комунікацій для офіційних осіб НАТО, які відвідують Україну; розгляд та координацію пропозицій про можливих відвідувачів НАТО, а також конференцій та семінарів, пов’язаних із НАТО, і сприяння візитам офіційних осіб НАТО в Україну; започаткування, координацію та/або організацію проведення національних, регіональних та міжнародних семінарів, конференцій та круглих столів з питань європейської та світової безпеки і, особливо, ролі НАТО; розробка та реалізацію програм з питань публічної дипломатії та комунікацій, включаючи програми з навчання та розбудови можливостей, а також заходів у сфері публічної дипломатії з метою сприяння Особливому партнерству між Україною та НАТО; 4) комунікативні гарантії – встановлення та підтримка контакту з усіма відповідними цивільними та військовими міністерствами та відомствами; підтримку зв’язку з керівництвом НАТО в контексті відповідних спільних заходів Україна-НАТО та програм співробітництва та інші заходи публічної дипломатії [3].
Однак слід зауважити, що у системі гарантій, які випливають з міжнародно-правових актів і які є невід’ємною складовою права міжнародної безпеки, поки що найбільш дієвими є економічні гарантії у формі міжнародних та європейських санкцій щодо Росії. Вони почали застосовуватися у 2014 році та удосконалюються з 24 лютого 2022 року і по даний час, як система заходів, направлених на припинення агресії Росії проти України, а також як складовий елемент міжнародної реакції на збройну агресію Росії проти України.
Список використаних джерел:
1. Енциклопедичний словник-довідник. URL: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-5696-5/97.pdf/
2. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 09.07.1997 р. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_002.
3. Угода між урядом України та Організацією Північноатлантичного договору про статус представництва НАТО в Україні від 04.02.2016 р. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/950_033.
| < Prev | Next > |
|---|
| - |
 | 2023 |  |
 | December |  |
| Mo | Tu | We | Th | Fr | Sa | Su |
| 1 | 2 | 3 | ||||
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.
Лічильники і логотипи
