ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ
Tuesday, 02 August 2022 14:16 | Written by БОГУЦЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ, д. ю. н., доцент, завідувач наукової лабораторії регіональної безпеки та військового права, ДНУ «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України», Заслужений юрист України (м. Київ) | 
| 
|
| Міжнародна науково-практична конференція 14.10.22 - СЕКЦІЯ №7 |
Сучасні погляди на суверенітет різняться, однак мають тенденцію до акцентування уваги на державному суверенітеті за умов реалізації у державній організації суспільства народного суверенітету, забезпеченні участі кожного громадянина у формуванні органів державної влади, коли народ розглядається єдиним джерелом влади, що загалом є підтвердженням демократичного принципу формування влади. За таких умов суверенітет державної влади відображає суверенітет усього народу на певній території, тобто у темпоральних межах держави.
Захищеність державного суверенітету від потенційних і реальних загроз утворює важливу змістовну ознаку національної безпеки, що знайшло своє законодавче закріплення у Законі України «Про національну безпеку України» [1].
Водночас відповідно до статті 2 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною [2].
Розуміння суверенітету у національних правових системах засновується на визначені ознак суверенітету у міжнародно-правових документах, серед яких основними є Статут Організації Об’єднаних Націй [3] і Декларація ООН щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету [4].
Статут ООН у визначенні цілей організації, якими є насамперед підтримання міжнародного миру та безпеки, визначив, що досягнення миру і безпеки здійснюється на основі принципу суверенного рівенства усіх членів, які мають добросовісно виконувати прийняті на себе зобов’язання для забезпечення прав і переваг, що надаються у зв’язку з належністю до членів Організації Об’єднаних Націй [3].
Важливі положення стосовно суверенітету держав містить Декларація щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету (далі-Декларація), що прийнята відповідною Резолюцією 21 грудня 1965 року на 20-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Зокрема Декларація пов’язує суверенітет з правосуб’єктністю держав у міжнародному праві та визначає, що жодна держава не має права втручатися у внутрішні та зовнішні справи іншої держави, засуджуються не лише збройне втручання, але й усі інші форми втручання і погрози, спрямовані проти правосуб’єктності держави чи проти політичних, економічних і культурних складових правосуб’єктності держав. З огляду на це жодна держава не може застосовувати, заохочувати застосування економічних, політичних заходів або заходів іншого характеру для примусу іншої держави стосовно здійснення нею суверенних прав, усі держави повинні утримуватися від організації, допомоги, утворення, фінансування, заохочення або ж вчинення збройної, підривної або терористичної діяльності, спрямованої на зміну устрою іншої держави шляхом насильства, а також від втручання у внутрішню боротьбу в іншій державі [4].
Упродовж усього періоду сучасної історії російська федерація попри імперативні приписи міжнародного права у різний спосіб порушувала та продовжує порушувати суверенітет України. Такі порушення мали політичний, економічний, культурологічний, воєнний та інші ознаки; здійснювались приховано і відкрито; мали гібридний характер, вчинялися у спосіб проведення спеціальних операцій, а з 2014 року – поєднані зі збройною агресією, із застосуванням актів терору, що з 24 лютого 2022 року має характер повномасштабної агресивної війни. Оголошені з початком повномасштабної агресії так звані «денацифікація» та «демілітаризація» України фактично означають знищення суверенітету України, а значить і української державності, що останнім часом стало все більш очевидним з огляду на дії агресора.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету є найважливішою функцією держави та справою всього Українського народу [2]. Зазначене конституційне положення стало реальним фактом в умовах відсічі збройної агресії російської федерації. Збройні Сили України, як загалом увесь сектор безпеки і оборони держави, у складних умовах жорстокої російської агресії за підтримки Українського народу виявляють єдність щодо захисту державного суверенітету, перешкоджають реалізації злочинних намірів держави-окупанта, зміцнюють обороноздатність держави, демонструють усьому світові національну стійкість.
Обороноздатність держави, як здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту, складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального, морально-політичного потенціалу у сфері оборони, а також належних умов для його реалізації [5]. Обороноздатність держави, як стан та діяльність щодо підготовки до захисту та захист від збройної агресії, має забезпечувати збереження державного суверенітету та формується з урахуванням потенційних і реальних загроз національній безпеці у воєнній сфері (воєнній безпеці).
Обороноздатність держави відноситься до стратегічної сфери діяльності сектору безпеки і оборони, відповідних інститутів громадянського суспільства, охоплює велику множинність стратегічних комунікацій та засновується на відповідній стратегічній культурі [6, с.35-37] не лише тієї частини суспільства, яка має відношення до сектору безпеки і оборони, що очевидно, але й усього суспільства.
Складовими або ж навіть основою такої стратегічної культури є політична та правова рефлексія належності до певної державної організації на відповідній їй території, сприйняття національних інтересів, якими є суверенітет, територіальна цілісність та демократичний конституційний лад, як найважливіших для людської життєдіяльності, для існування, підтримання необхідних соціальних зв’язків, комунікацій, перенесення таких комунікацій на рівень стратегічних у власній свідомості, трансформація усвідомленого ставлення до важливості та необхідності захисту суверенітету держави у відповідні поведінку, дії, рішення.
Аналіз свідчить, що явища деформацій стратегічної культури українського суспільства у його ставленні до державного суверенітету не є випадковими. Вони проявилися у нерозумінні реальних загроз суверенітету, у щирих бажаннях мирного життя та співіснування серед держав у межах регіону та загалом світу, які на жаль далеко не в усьому відповідали і відповідають реальній політиці та відносинам в існуючому світовому порядку, але натомість реалізувалися у відповідних діях та рішеннях, у тому числі стосовно перманентної демілітаризації соціальних комунікацій в українському суспільстві. Однією з важливих причин таких деформацій стала у багатьох випадках відверто підривна і, варто визнати, достатньо успішна діяльність спеціальних служб російської федерації. Вказана діяльність ретельно готувалась, приховувалась за лаштунками різних ідеологем, здійснювалась цілеспрямовано не лише для суттєвого послаблення, але й з метою повного знищення суверенітету України, що наразі з усією повнотою продемонстровано під час розв’язаної агресивної війни, прикритої фейковим терміном «спеціальна військова операція», у якому дійсності відповідає, власне, лише мета – знищення суверенітету України.
Відтак захист суверенітету України є невіддільним від забезпечення національної безпеки. Саме з цих підстав конституційні положення стосовно захисту суверенітету, залишаючись базовими у відповідному правовому режимі, знаходять свою конкретизацію у праві національної безпеки та у військовому праві. Право національної безпеки та військове право здійснюють необхідний правовий вплив на відповідні соціальні комунікації до рівня стратегічних комунікацій та утворюють цілісну систему правового забезпечення національної безпеки, а значить – забезпечення захисту суверенітету України.
Список використаних джерел:
1. Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 р. № 2469-VIII. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19.
2. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/254к/96-вр.
3. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного кримінального Суду. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010#Text
4. Декларація щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету, прийнята 21.12.1965 Резолюцією 2131 (XX) на 20-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_818#Text
5. Про оборону України : Закон України від 06.12.1991 р. № 1932-XII. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text
6. Богуцький П. П. Концептуальні засади права національної безпеки України : монографія. Київ-Одеса : Фенікс. 2020. 376 с.
| Next > |
|---|
| - |
 | 2023 |  |
 | December |  |
| Mo | Tu | We | Th | Fr | Sa | Su |
| 1 | 2 | 3 | ||||
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.
Лічильники і логотипи
