ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ НАЙМУ ЖИТЛА ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ОСОБАМИ
Thursday, 18 August 2022 09:19 | Written by ПАРАЩУК ЛІЛІЯ ГЕОРГІЇВНА, к.ю.н., викладач кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету (м. Тернопіль) | 
| 
|
| Міжнародна науково-практична конференція 14.10.22 - СЕКЦІЯ №7 |
Однією із фундаментальних людських цінностей, поряд із життям та свободою, є приватна власність, забезпечення правової охорони та захисту якої належить до найістотніших світових здобутків. Водночас, як ми спостерігаємо сьогодні, перед обличчям війни може бути знівельована будь-яка людська цінність. Це час, коли право, здається, мовчить, або безсиле захистити тих, для кого воно існує.
З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну виникла ситуація, яка викликала необхідність швидкої адаптації приватних власників до нових реалій. Масштабне переселення мешканців областей, в тому числі, Херсонської, Запорізької, які опинились під окупацією, Харківської, Донецької, Миколаївської тощо, що зазнали значного бомбардування, у відносно «спокійні» області спричинило ряд проблем, пов’язаних із здійсненням права власності. Масовий пошук житла для тимчасового проживання, брак пропозицій на ринку оренди житла, стислі строки для його пошуку, завищені ціни на житло, – чинники, що призводять до нерівного становища внутрішньо переміщених осіб та наймодавців. Спостерігається не лише збільшення правопорушень з боку наймодавців, в тому числі пов’язаних із здачею в найм житла неналежної якості, укладенням договору у неналежній формі, отриманням компенсації витрат, що пов’язані з безоплатним тимчасовим розміщенням внутрішньо переміщених осіб одночасно з отриманням плати від них, а й зловживання належним власнику правом шляхом безпідставного завищення цін за найм житла.
У разі укладення договору найму житла внутрішньо переміщеною особою, суттєво завищена плата за найм може становити умову, яка, в розумінні частини 1 статті 233 Цивільного кодексу України, є вкрай невигідною для неї, а сам правочин, враховуючи обставини, які викликали необхідність найму житла, таким, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини [1]. У випадку визнання даного правочину недійсним застосовується двостороння реституція. Оскільки одержане за договором найму житла полягає у користуванні ним, наймач зобов’язаний відшкодувати вартість користування за цінами, які існують на момент відшкодування. На наймодавця покладається обов’язок повернення коштів, отриманих за цим правочином. Крім того, якщо у зв’язку із укладенням договору наймачеві завдано збитків та моральної шкоди, вони також підлягають відшкодуванню з боку наймодавця.
Зазначений оспорюваний правочин визнається недійсним за рішенням суду. Тому саме на суд покладається обов’язок прийняти рішення, яке ґрунтуватиметься на принципі верховенства права. Враховуючи рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України, в якому Суд наголошує на необхідності тлумачення та застосування словосполуки «а також зловживання правом в інших формах» не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв’язку з нормами Цивільного кодексу України [2], доходимо логічного висновку, що наймодавець з метою уникнення негативних для нього наслідків, може, в тому числі у разі необхідності й за допомогою юридичної консультації фахівця, розумно передбачити, яка ціна плати за найм може в подальшому бути кваліфікована як дія, що порушує межі здійснення його права як наймодавця, в тому числі у формі зловживання правом, та якими можуть бути правові наслідки такої дії.
Статтею 41 Основного Закону України передбачено право кожної особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Водночас, у процесі реалізації права власності заборонено використання власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства [3]. Галузевим законом, яким врегульовано відносини найму (оренди) житла, є Цивільний кодекс України. Крім Глави 59 Кодексу, зазначені відносини регулюються основними засадами цивільного законодавства (стаття 3), які лежать в основі правових норм, спрямованих на забезпечення права приватної власності із врахуванням прав та інтересів інших осіб [1]. Справедливість, добросовісність та розумність, свобода договору – принципи, що передбачають повагу до прав інших осіб, обов’язок співставлення їх інтересів з власними. Крім того, принцип свободи договору сприяє приватним власникам у можливості через договірні конструкції реалізовувати права щодо належної їм власності. Однак, як показала практика, повноцінно можуть зреалізувати зазначений принцип лише суб’єкти з високим рівнем зрілості правосвідомості, здатні до самообмеження, рівноправної взаємодії із контрагентами.
Б. Карнаух, порівнюючи ще один приватноправовий принцип «дозволено все, що не заборонено законом» з концепцією зловживання правом визнає, що зазначена концепція становить виняток із принципу «дозволено все, що не заборонено законом», оскільки вона фактично припускає, що можуть існувати заборони, які прямо не позначені в законі, однак їх теж слід додержувати. Ці заборони зазвичай виникають «на перетині» двох суб’єктивних цивільних прав, що належать різним особам, тобто в ситуації, коли реалізація свого права однією особою унеможливить або створить перешкоди іншій особі в реалізації належного суб’єктивного права [4, с. 33].
Зловживання правом наймачем може слугувати, згідно частини 3 статті 16 Цивільного кодексу України [1], підставою для відмови судом у захисті його цивільного права та інтересу.
Україна – демократична держава, в якій сформовано потужний клас ефективних приватних власників. Відсутність державного регулювання цін на оренду житла дозволяє їм на власний розсуд з урахуванням основних засад цивільного права реалізовувати належні їм права. Сьогодні від здатності приватних власників до взаємодії, їх, можливо, жертовності, залежить великою мірою подальша доля українського народу. Оскільки, як показала історія, багатьох внутрішньодержавних, і, навіть міждержавних конфліктів українцям можливо було б уникнути, якби ми мали таку фундаментальну європейську рису, як солідарність.
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 453-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 10.08.2022)
2. Рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України № 3-95/2020(193/20) від 28 квітня 2021 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va02p710-21#Text (дата звернення: 12.08.2022)
3. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 12.08.2022)
4. Карнаух Б. Зловживання правом та його правові наслідки. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 9. С. 31–36 (дата звернення: 10.08.2022)
| < Prev | Next > |
|---|
| - |
 | 2023 |  |
 | December |  |
| Mo | Tu | We | Th | Fr | Sa | Su |
| 1 | 2 | 3 | ||||
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.
Лічильники і логотипи
