ПРИЗНАЧЕННЯ НА АДМІНІСТРАТИВНУ ПРОКУРОРСЬКУ ПОСАДУ В ОФІС ГП ПІСЛЯ 1.09.2021 РОКУ У ПЛОЩИНІ ТЛУМАЧЕННЯ ПІДПУНКТУ 8-1 ПУНКТУ 22 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО ПЕРШОЧЕРГОВИХ ЗАХОДІВ ІЗ РЕФОРМИ ОП
Monday, 05 September 2022 20:48 | Written by ОЗЕРСЬКИЙ ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ, д.ю.н., професор, академік НАН ВО України, професор кафедри цивільного та кримінального права і процесу Чорноморський національний університет ім. П. Могили, (м. Миколаїв) | 
| 
|
| Міжнародна науково-практична конференція 14.10.22 - СЕКЦІЯ №3 |
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також, статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі – Закон № 1401-VIII), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII «Прокуратура» та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі – Закон № 1697-VII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин). Статтею 4 Закону № 1697-VII унормовано, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року, № 113-ІХ, яким власне і запроваджено реформування системи органів прокуратури. Питання призначення прокурорів Генеральної прокуратури України до Офісу Генерального прокурора регулюється зазначеним Законом та відповідними змінами внесеними до Закону України «Про прокуратуру» (2014 р.). Однак, існують колізійні моменти щодо звільнених за наслідками атестації та поновлених за рішенням суду прокурорів, а також тих, які перебували під час реформування Генеральної прокуратури в Офіс Генерального прокурора у декретній відпустці. Спершу розглянемо можливість призначення на адміністративні посади прокурорів, що були поновлені на посаді за рішенням суду.
Для прикладу, в одному із рішень Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2020 року, № 640/24863/19, за адміністративним позовом звільненої прокурорки до Офісу Генерального прокурора у справі про визнання протиправними та скасування рішення Першої кадрової комісії (утвореної наказом Генерального прокурора № 234 від 17.10.2019) від 29.10.2019 року, було скасоване рішення про неуспішне проходження атестації, скасований наказ Генерального прокурора про звільнення позивачки та виписана вимога про поновлення останньої на посаді. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена ст. 16 Закону України Про прокуратуру, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Згідно з ч. 3 цієї статті Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 у справі № 21- 8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.
У п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.
Суд вказує, що правонаступництво Офісу Генерального прокурора за Генеральною прокуратурою України може мати місце тільки у разі ліквідації/реорганізації Генеральної прокуратури України. Однак в даному випадку ні реорганізація, ні ліквідація Генеральної прокуратури України, де був працевлаштований позивач не відбувалася. Згідно листа Генеральної прокуратури України від 30.10.2019 за вих. №19/4-1798 вих-19, станом на 23.10.2019 Офіс Генерального прокурора не було утворено, Генеральна прокуратура України не ліквідована, накази про скорочення штатної чисельності не видавалися. Наказом Генеральної прокуратури України №358 від 27.12.2019 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора». Відповідно до пункту 1 цього наказу, юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце лише зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, і така зміна була здійснена після звільнення позивача з посади, у зв`язку з прийняттям наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351, опублікованого у газеті Голос України 23.12.2019, яким визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.
Отож, скасування судом спірного наказу має наслідком поновлення позивача на посаді, яку він займав до звільнення з наступного дня після звільнення, тобто з 18.10.2019, оскільки день звільнення є останнім днем роботи. Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях №440/4510/19 від 29.05.2020, №560/4122/19. Більш того, оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади від 14.11.2019 № 1512ц не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» (2014 р.) та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу. Мабуть саме тому, Шостий Апеляційний адміністративний суд, справа № 640/24863/19 від 08 жовтня 2020 року, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора – залишив без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року - без змін.
Означені вище рішення національних судів, відкривають можливість для поновленого працівника, бути призначеним на адміністративну посаду в прокуратурі, адже згідно з підпунктом 1 пункту 8 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (2019 р.), передбачено, що положення щодо проходження прокурорами атестації, передбачені цим розділом, не поширюються на Генерального прокурора, а також прокурорів, яких після набрання чинності цим Законом призначено на адміністративні посади, передбачені п.п. 1-15 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» (2014 р.). Згідно із статтею 39 Закону України «Про прокуратуру» (2014 р.) не потребують рекомендації Ради прокурорів України адміністративні посади, які передбачені пунктом 4 та 5 частини першої цієї статті, а саме керівника підрозділу та заступника керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора України.
Також, основні напрями організації кадрової роботи в органах прокуратури України регулюються «Положенням про організацію кадрової роботи в органах прокуратури України», затвердженого наказом Генерального прокурора від 10.02.2022 № 25 (далі – Положення). Розділом ІІІ «Положення» визначено порядок переміщення прокурора, а також переведення прокурора на посаду до іншого органу прокуратури. Так, зокрема, передбачено, що призначення на посаду прокурора в порядку переведення з іншого органу прокуратури того самого або вищого рівня здійснюється уповноваженим керівником прокуратури на підставі заяви працівника, тобто без подання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. Пунктом 7 розділу ІV «Положення» передбачено, що призначення на адміністративні посади в Офісі Генерального прокурора та обласних прокуратурах, яке проводиться без рекомендації Ради прокурорів України, здійснюється на підставі заяви прокурора, а також мотивованої рекомендації керівника самостійного структурного підрозділу, погодженої із першим заступником або заступником керівника відповідного органу прокуратури згідно з розподілом обов’язків. І у цьому разі варто нагадати, що Генеральна прокуратура України є рівнозначним органом Офісу Генерального прокурора.
Звичайно, що сумніви щодо викладеного можуть корелювати з положеннями підпункту 8-1) пункту 22 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (2019 р.), де виписано, що після 1 вересня 2021 року визначені відповідно до цього пункту порядки та процедури застосовуються до правовідносин, розпочатих до зазначеної дати. Натомість, у цьому пункті чітко виписано що визначені відповідно до пункту 22 порядки та процедури застосовуються до правовідносин, розпочатих до 1 вересня 2021 року. Зважаючи на те, що суд скасував рішення кадрової комісії за результатами проходження тестування, а повторне проходження, навіть поновленим прокурором атестації або одного з її етапів згідно п. 17 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (2019 р.) забороняється, то ніяких для поновленого прокурора «розпочатих правовідносин» у розумінні змісту пункту 22 фактично не відбулося, а відтак останній може бути призначений на адміністративну посаду.
Щодо прокурорів, які перебували під час реформування Генеральної прокуратури в Офіс Генерального прокурора у декретній відпустці, то вони теж з огляду на підпункт 8-1) пункту 22 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (2019 р.), вважаються такими, що не розпочали правовідносини у розумінні порядків та процедур передбачених пунктом 22 означеного Закону до 1 вересня 2021 року. На період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шести років, яка надається відповідно до норм ст. 18 та ст. 25 Закону України «Про відпустки» (1996 р.), за працівником так само зберігається місце роботи (посада). Також, варто зазначити, згідно з ч. 8 ст. 79 КЗпП України та ч. 3 ст. 12 Закону України «Про відпустки» (1996 р.), передбачено можливість відкликання роботодавцем працівника лише з щорічної відпустки у виняткових випадках, визначених законом, стосовно ж відпустки для догляду за дитиною таке положення відсутнє, а тому навіть відкликати таких працівників (прокурорів) для проходження атестації кадрові комісії і не вправі. Відтак, прокурор, який вийшов з декретної відпустки може претендувати на адміністративну посаду, адже згідно підпунктом 1 пункту 8 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (2019 р.), передбачено, що положення щодо проходження прокурорами атестації, передбачені цим розділом, не поширюються на Генерального прокурора, а також прокурорів, яких після набрання чинності цим Законом призначено на адміністративні посади, передбачені п.п. 1-15 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» (2014 р.).
Ураховуючи норми чинного законодавства вбачається, що до Офісу Генерального прокурора на посади керівника підрозділу та заступника керівника підрозділу можливо призначати працівників, які продовжують обіймати посаду прокурора Генеральної прокуратури України після 1 вересня 2021 на підставі заяви цього прокурора, а також мотивованої рекомендації керівника самостійного структурного підрозділу, погодженої із першим заступником або заступником керівника Офісу Генерального прокурора згідно з розподілом обов’язків. При цьому (у разі такого призначення після 01.09.2021) чинним законодавством не передбачено проходження будь-якого етапу атестації та відсутня необхідність у поданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.
| < Prev |
|---|
| - |
 | 2023 |  |
 | December |  |
| Mo | Tu | We | Th | Fr | Sa | Su |
| 1 | 2 | 3 | ||||
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.
Лічильники і логотипи
