... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №3
Вперше у законодавстві України поняття «правова допомога» було закріплено в Законі України «Про безоплатну правову допомогу» від 02 червня 2011 року [1]. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 2 згаданого Закону правова допомога розглядається як надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Видається, що визначення правової допомоги через поняття послуги є не зовсім доречним, оскільки слово «послуга» вказує на можливість вчинення дії або здійснення діяльності, як правило, на відплатній основі (ст. 901 Цивільного кодексу України [2]). Тоді, як допомога повинна мати безвідплатний характер. Власне, тому у законодавстві України вживаються терміни «благодійна допомога», «безоплатна медична допомога» тощо. Також відмінними поняття допомога та послуга є з точки зору семантики. У лінгвістичному аспекті слово «допомога» означає сприяння, підтримку (фізичну, матеріальну, моральну тощо) в чому-небудь; захист кого-небудь, порятунок у біді; робити певний вплив, що дає потрібні наслідки, приносить полегшення, користь, у т.ч. і виліковувати; дію, скеровану на підтримку (реалізацію чиїх-небудь запитів або потреб у чому-небудь) за певних обставин [3]. Послуга ж розглядається як дія, вчинок, що дає користь іншому; сприяння розвиткові, піднесенню, поширенню чогось [4]. 
З огляду на сказане вище, правова допомога повинна надаватися виключно на безвідплатній основі, тоді, як юридичні (правові) послуги передбачають їх відплатний характер.
Окрім цього, законодавець не послідовно розкриває зміст поняття «правової допомоги» у чинному законодавстві. Так, наприклад, відповідно до ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року (далі – ЦПК) [5] особа, яка надає правову допомогу, має лише ті права, які забезпечують виконання нею обов’язку щодо складення заяв, клопотань та інших процесуальних документів за завданням особи, яка бере участь у справі. Водночас, згідно із ч.2 ст. 7 та ч.2 ст. 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» правова допомога включає: надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру; надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. захист від обвинувачення; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Тобто, Закон закріплює поширювальне тлумачення правової допомоги порівняно із ЦПК України. Поняття правової допомоги у широкому розумінні дається також у ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) [6].
Різні підходи застосовують Верховна Рада України та Конституційний Суд України щодо визначення кола суб’єктів, які надають правову допомогу. Так, у Рішенні Конституційного Суду від 16 листопада 2000 року [7] до суб’єктів надання правової допомоги віднесено державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, нотаріат тощо); адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут; суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод.
Водночас, Закон України «Про безоплатну правову допомогу» розмежовує діяльність суб’єктів надання правової допомоги за її змістом. До суб’єктів первинної правової допомоги належать органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; фізичні та юридичні особи приватного права, які залучаються органами місцевого самоврядування та створені ними спеціалізовані установи, які є неприбутковими організаціями. Зазначені особи надають правову допомогу, яка не пов’язана із зверненням, розглядом та вирішенням справи у суді.
Суб'єктами вторинної правової допомоги вважаються центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом; адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору. Вони надають допомогу особам у цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення.
Відтак, об'єднання громадян, створені для здійснення та захисту своїх прав і свобод, можуть надавати як первинну, так і вторинну правову допомогу. 
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 105 КАС України на прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви. Однак закон не визначає, у чому, власне, полягає дана допомога. Якщо працівники апарату суду будуть надавати правову допомогу особам, які бажають звернутися із адміністративним позовом, чи не буде це з їх сторони зловживанням службовим становищем.
Вважаємо, що правову допомогу слід розглядати як дії, визначених законом, суб’єктів щодо складення документів та представництва перед органами державної влади та місцевого самоврядування інтересів фізичних осіб, що надаються безоплатно.
 
Список використаних джерел:
1. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02 червня 2011 року № 3460-VI. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 51. – ст. 577.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – ст. 356.
3. Про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно»: Рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-02
4. Академічний тлумачний словник української мови: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sum.in.ua/s/poslugha
5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – ст.492.
6. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №37. – ст. 446.
7. Про офіційне тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-00 {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція