УРОКИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІЙН: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ДИСКУРС
Wednesday, 14 December 2022 21:25 | Written by БІНЯШЕВСЬКА ОЛЕНА ІВАНІВНА, студентка юридичного факультету Західноукраїнського національного університету (м. Тернопіль) | 
| 
|
| Міжнародна науково-практична конференція 14.10.22 - СЕКЦІЯ №7 |
Постановка проблеми. Питання забезпечення міжнародного миру та безпеки залишається одним із найважливіших питань міжнародного співтовариства ХХІ століття, а наріжним каменем і характеристикою будь-якого дослідження теорії держави і права є з’ясування основних причин конфліктів і пошук шляхів їх вирішення для того, щоб вирішити або уникнути їх. Епоха великих війн не залишилася в минулому, і це може бути найважливішим уроком, який політики та військові в усьому світі засвоять на прикладі загарбницького вторгнення росії в Україну. Варто зазначити, що це перший конфлікт між двома технічно порівнянними збройними силами за десятиліття. Війна в Україні змінила багато аксіом дипломатичної, розвідувальної, економічної політики та національної безпеки.
Стан розробки теми. Ця проблематика знайшла відображення у наукових розробках: В. Агєєва, А. Баровської, В. Бочарнікова, В. Брехуненка, Л. Веселова, Я. Грицака, Ю. Даника, Д. Дубова, В. Ковальчука, М. Ковальчука, В. Корнієнка, М. Кравчука, В. Савченка.
Метою дослідження є аналіз уроків російсько-українських війн від початку конфліктів до сьогодення, а також розгляд передумов та наслідків російсько-українських війн.
Завданням дослідження є розгляд російсько-українських війн у 1917-1921 роки, 2014-2022 роки, в умовах сьогодення, а також порівняти їх, тобто виявити їхні визначальні особливості.
Виклад основного матеріалу. Вважаємо доцільним висвітлити початок та основні події радянсько-української війни 1917-1921 року. Яка її причина? 7 листопада 1917 року Українська Центральна Рада проголосила ІІІ Універсалом території нашої держави як автономну Українську Народну Республіку зі столицею в Києві. УН Рада наполягає на формуванні федеративної влади в росії з представників усіх самовизначених територій. Невдала спроба більшовиків змінити владу в Україні шляхом перевиборів Української Центральної Ради викликала гнів російського уряду, тому він вирішив захопити владу в Україні шляхом збройного повстання в Києві. «Уряд України на той час – Генеральний Секретаріат підтримав добровільний народний рух за створення Вільного козацтва: 13 листопада 1917 р. він ухвалив Статут Вільного козацтва на Україні, яким було визначено порядок організації вільнокозачих товариств» [8, с. 280].
Починаючи з середини лютого 1918 р. Збройні Сили УНР і союзні німецькі війська розпочали контрнаступ. До квітня Україна була повністю вільна від «червоної» армії. Закінчилася перша більшовицька окупація України. Тоді не дійшло до того, щоб більшовицька росія повністю анексувала свої землі, а в ході наступного збройного руху комуністичний уряд повністю продемонстрував свій окупаційний характер. Тут варто провести паралель: у даній війні були всі ознаки «гібридної війни». На території росії були сформовані збройні сили, забезпечено озброєнням і військовою технікою. Військова операція проти УНР супроводжувалася потужною «інформаційною війною», яка мала на меті посіяти зерно відчаю та розчарування серед українців, знищити їхній опір.
М. Кравчук слушно зазначив: «Саме ця оборона Української держави у формі Української Народної Республіки за Української Центральної Ради та УНР у період Директорії від більшовицької та білої росії містить важливі уроки у протидії нинішній військовій агресії загарбників» [7, с. 73]. Під час Української революції 1917-1921 років комуністи робили все можливе, щоб не допустити створення незалежної Української Народної Республіки. Коли спроби встановити контроль над Україною шляхом створення маріонеткового фейкового уряду провалилися, більшовики вдалися до збройної агресії та окупації. У 1991 році Україна відновила свою незалежність. Але рф не полишає спроб відновити вплив на Україну. Через розмивання української національної ідентичності, маніпулюванням мовою, перебільшенням регіональних відмінностей, фінансування та вербування українських політиків, впровадження в оборонну структуру нашої країни їхніх довірених осіб.
Тут можна провести паралель між радянсько-українською війною та конфліктом 2014 року. Початок першої російсько-української війни та події весни 2014 року неочікувано виявили, що УНР не має армії, здатної її захистити. Крім того, в українських політиків немає чіткого розуміння необхідності створення власних збройних сил, так як вони будуть створюватися: регулярна армія, ополчення чи міліційні формування. Як і навесні 2014 року, основний тягар захисту Батьківщини ліг на плечі військовиків-добровольців. Причиною терору російсько-окупаційних військ проти українців могли стати – українська мова чи оприлюднені українською владою документи.
Варто зазначити, що 2014 рік став точкою відліку формування нового модусу сприйняття Україною росії. У новітній українській історії був період іміджмейкінгу російської федерації без характеру «братства». У відповідь на інформаційну війну росії проти України у грудні 2014 року було створено Міністерство інформаційної політики України, першочерговим завданням якого було забезпечення інформаційного суверенітету України [ 2, с. 99]. Для більшості громадян України напад росії став шоком. Проте російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Поглинання України та її матеріальних і людських ресурсів є однією з ключових передумов для розгортання російського імперського проекту. Війну назвали «гібридною війною», представивши її як новий спосіб реалізації політики агресії.
Це викликало плутанину в європейській міжнародній системі. Гібридна війна росії проти України нині переросла у фазу відкритої збройної агресії з боку російської федерації, основною передумовою якої є системна криза російської держави, викликана зусиллями російської політичної еліти відновити російську імперію, розширити контроль над частинами світу, зберегти економічну світову гегемонію, втрачену після рецесії та розпаду Радянського Союзу. Насправді війна росії проти України триває вже понад 300 років, щоб забезпечити російський контроль над Азовським і Чорним морями, територією України та її природними ресурсами, включно з землею [6, c. 89]. Збройна агресія – це лише один із інструментів війни рф проти України, останній аргумент того, що всі інші способи приборкання українців вичерпано. Агресія відбувається одночасно на кількох фронтах: військовому, політичному, економічному, соціальному, гуманітарному та інформаційному.
24 лютого 2022 року російсько-українська війна вступила в новий етап, російська армія здійснила повномасштабне вторгнення. Це народна війна за незалежність і суверенітет України, яка триває століттями. Це також битва цивілізаційного вибору: Україна захищає себе як приналежність до європейської цивілізації, водночас захищаючи фундаментальні цінності, права та свободи, які лежать в основі західного світу. Його неоднозначність свідчить про те, що спротив російській агресії та впливу в різних сферах відбувається не лише на передовій, а й на всій території України.
Справедливо М. Кравчук підкреслив: «Сучасне бомбардування українських міст і сіл здійснюється аналогічно до входження 26 січня 1918 року у м. Київ більшовицьких військ під командуванням М. Муравйова, що розпочалося кількаденною артилерійською облогою (бомбардуванням) ними міста» [7, с. 77]. Як можна помітити, росія не зупиняється в намаганнях знищити українську націю протягом багатьох століть, а тому можна зробити висновок, що звільнити українську територію від окупантів неможливо без збройного опору, а тому армія та внутрішня консолідація суспільства на основі спільних цінностей та поваги до власної країни забезпечує надійний захист та відновлення територіальної цілісності країни. Збройні Сили України розвивають і відновлюють українські військові традиції, позбавляючись від пострадянської спадщини.
Висновки. Таким чином, враховуючи вищесказане, можна зробити висновок, що російсько-українська війна набула глибинного та довгострокового характеру. Тут важливо підсумувати те, що російська агресія завдала Україні величезних втрат протягом тих всіх війн, які точилися. Ці втрати є як людські, така і територіальні та економічні. Тому можна зробити висновок, а також наголосити на тому, що російсько-українська війна не може розглядатися як локальний чи незначний конфлікт між двома державами. Агресія рф несе не лише загрозу суверенітету та розвитку нашої держави, але й єдності ЄС, загалом політичному устрою не лише Європи, але й усьому світу. Дуже важливим на даній стадії розвитку суспільства у світі є пошук адекватних, ефективних методів боротьби, а також формування спільної світової політики протистояння російській агресії. І ще, важливо акцентувати увагу, що наявність власної Армії в Україні є запорукою незалежності, суверенітету, гарантією незламності нашої держави. Жаль, що це не завжди розуміють окремі наші державники.
Науковий керівник: Кравчук М. В., к. ю. н., доц., доктор права Українського вільного університету, завідувач кафедри теорії та історії держави і права ЗУНУ, Заслужений юрист України.
Список використаних джерел:
1. Баровська А. В. та інші. Стратегічні комунікації в умовах гібридної війни: погляд від волонтера до науковця: монографія. Київ: Нац. акад. Служби безпеки України. 2018. 517 с.
2. Березовенко А. Російсько-українська війна в українському політичному дискурсі. Політичні дослідження / Political Studies: Український науковий журнал. 2021. №2. С. 97–110.
3. Бочарніков В. П. Погляди на характер сучасних воєнних конфліктів. Наука і оборона. 2019. №1. С. 3-8.
4. Веселова Л. Ю. Кібербезпека в умовах гібридної війни: адміністративно-правові засади: монографія. Одеса: Одес. держ. ун-т внутр. справ, Гельветика, 2020. 486 с.
5. Даник Ю. Г. Пріоритетні високотехнологічні напрями забезпечення обороноздатності держави в умовах загрози та ведення «гібридних війн». Наука і оборона. 2021. №2. С. 19-27.
6. Дубов Д. В. Державна інформаційна політика України в умовах гібридного миру та війни. Стратег. Пріоритети. 2019. №3. С. 86-93.
7. Кравчук М. В. Уроки російсько-українських війн на початку ХХ ст. (історико-правове дослідження), Російсько-українська війна: право, безпека, світ [Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції, м. Тернопіль, Західноукраїнський національний університет, 29-30 квітня 2022 р.]. Тернопіль: ЗУНУ, 2022. С. 72-79.
8. Щербатюк В. М. Вільне козацтво – добровільна громадська організація в Україні 1917-1921 рр. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2016. №2(99). С. 275-285.
| < Prev | Next > |
|---|
| - |
 | 2023 |  |
 | December |  |
| Mo | Tu | We | Th | Fr | Sa | Su |
| 1 | 2 | 3 | ||||
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.
Лічильники і логотипи
