... Тричі вбивця той, хто вбиває думку (Р. Ролан) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №3
У сучасних, динамічних умовах розвитку цивільного та господарського права, підприємництва та вітчизняної економіки, яка не може розвиватися локально, без відображення світових тенденцій розвитку економіки, в тому числі віддзеркалюючи негативні елементи міжнародної фінансовий кризи, є актуальним питання правильного розуміння суб’єктами господарювання такого інституту права як внутрішній факторинг. 
Швидкість розвитку цього інституту та суми, які обертаються у світі в рамках факторингових операцій, вражають. Тому їх прагнуть здійснювати все більше суб’єктів господарювання в нашій країні. Проте слід зазначити, що цей інститут виник в умовах, далеких від українських, тому вбачається досить актуальним дослідити не тільки його суть, а й правове поле, де він впроваджується. Правове регулювання внутрішнього факторингу здійснюється на підставі ЦК України та ГК України, проте жоден з цих законодавчих актів не закріплює правовий порядок, а саме механізм здійснення факторингової діяльності, що призводить до того, що факторинг розглядають як економічну категорію, а не правову.
Відповідно до ч.1. ст. 1077 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договір факторингу визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) [1]. 
Як зазначає С.О. Кропельницька перша із умов, зазначених у ч. 1 ст. 1077 ЦК України означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга із цих умов є неповною, оскільки не містить можливої підстави відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені в ст. 1084 ЦК України – грошова вимога може відступатися у зв’язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. За змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право в разі невиконання клієнтом зобов’язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. 
Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст. 572 ЦК України передбачає заставу грошової вимоги до боржника. Таким чином, договір факторингу поєднує в собі елементи договору позики або кредитного договору й елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, який поєднує такі елементи, не є договором факторингу. Тому до такого договору не можуть застосовуватися положення глави 73 ЦК України, зокрема положення частин 2, 3 ст. 1079 ЦК України, якими встановлюються обмеження за суб’єктним складом сторін договору факторингу. Наприклад, договір купівлі-продажу грошової вимоги, який не передбачає надання покупцем вимоги позики або кредиту продавцю вимоги, може бути укладений будь-якими суб’єктами цивільного права. 
Потрібно зазначити, що факторинг – це беззаставне фінансування клієнта. Якщо факторинг здійснюється з регресом, то оцінюються і клієнт, і дебітор. До того ж оцінюється не стільки платіжна дисципліна дебітора, адже останній повертає борги. Тому факторинг – це не кредит, оскільки факторинг може надаватися без фінансування, що у принципі неможливо, якщо йдеться про кредит. При факторингу без регресу, приймаються додаткові ризики.
Щодо предмету договору факторингу, то О.В. Дзера виділяє матеріальний та юридичний предмет договору факторингу. Матеріальний предмет договору факторингу становлять грошові вимоги клієнта до третьої особи, що випливають з надання товарів, виконання ним робіт чи надання послуг третій особі. При цьому законодавець у ч. 1 ст. 1078 ЦК України особливо підкреслює, грошові вимоги можуть бути як такими, за якими вже настав термін платежу, так і майбутніми, термін платежу за якими настане пізніше 
Юридичним предметом договору факторингу є дії сторін – надання фінансування під відступлення грошової вимоги [2, с. 888]. В.В. Луць справедливо відзначає, що факторинг є універсальною системою фінансового обслуговання клієнтів [3, с.241].
Певні особливості, пов’язані з предметом, властиві й суб’єктному складу договору факторингу. Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Вочевидь, такі вимоги до фактора продиктовані специфікою його договірних обов’язків у факторингових відносинах. ЦК України не містить якихось спеціальних вимог до клієнта.
Щодо змісту договору факторингу, то ЦК України містить цілу низку правових норм, які істотно відрізняються від регулювання вимоги за іншими договорами. Як уже зазначалося, клієнту надано можливість відступити фактору майбутню вимогу (ст. 1078 ЦК України), що безумовно, пов’язано з вимогами комерційного обороту.
Клієнта також наділено правом відступити вимогу й у тих випадках, коли це заборонено чи обмежено умовами договору між клієнтом і третіми особами (ст.1080 ЦК України). Водночас із метою захисту інтересів третіх осіб, що порушуються таким відступленням, клієнт несе відповідальність перед боржником за порушення договірної умови, тобто має відшкодовувати пов’язані з цим збитки.
Крім того, законодавець установив як загальне правило неприпустимість подальшого відступлення грошової вимоги, придбаної на підставі договору факторингу. Однак з огляду на диспозитивний характер цього правила, сторони можуть не дотримуватися його, передбачивши можливість відступлення вимоги в договорі факторингу (ст. 1083 ЦК України).
На підставі аналізу чинного законодавства можна запропонувати наступний механізм факторингової операції:
– клієнт (Продавець) здійснює поставку товару покупцю на умовах відстрочення платежу;
– клієнт переуступає банку право грошової вимоги до покупця за поставлений товар;
– після отримання документів про постачання товарів (послуг) банк виплачує клієнту до 95 % суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Решту суми боргу банк тимчасово утримує у зв’язку з прийняттям ризику непогашення боргу. Боржник одержує від клієнта (перед першою операцією, надалі від банку) письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги банкові; 
– боржник сплачує за поставлені йому товар або послугу на умовах відстрочення платежу шляхом переказу коштів на спеціальний рахунок банку. Отримана сума йде на погашення відступленої клієнтом на користь банку заборгованості;
– банк залишок платежу направляє на рахунок клієнта [4, с.139].
Таким чином факторинг фактично являє собою оплатну переуступку права вимоги. Мотивацією Фактора є насамперед можливість примножити власні або залучені грошові кошти, так як факторингові послуги, хоча і є досить оперативними по відношенню до механізму отримання банківського кредиту, але є достатньо затратними та не завжди прозорими для Клієнта. 
На відміну від банківського кредитування, що допускає за певних умов кредитування неліквідних підприємств, які лише починають створювати та розвивати власну підприємницьку, зокрема виробничу діяльність, причиною зацікавленості факторингової компанії підприємством є виключно висока ліквідність господарсько-підприємницької діяльності [5,с. 73]. 
Потрібно зазначити, що договір факторингу буде укладений тільки тоді, коли Фактор переконається в об’єктивній та щоденній платоспроможності, яку скрупульозно буде перевіряти. При цьому буде з’ясовуватися не лише рух коштів на рахунках підприємства за останній рік, але і наявність основних засобів виробництва. 
Як зазначає Я.О. Чапічадзе, в договорах факторингу деякі фактори не гарантують захист та збереження отриманої конфіденційної інформації або інформації, що є комерційною таємницею. Майже в усіх договорах факторингу є умови й розділи, що регулюють питання захисту та збереження отриманої інформації, але при цьому слід звертати увагу саме на умови Фактора щодо захисту та збереження інформації, що складає комерційну таємницю та конфіденційну інформацію. В деяких випадках Фактор прямо або завуальовано зберігає за собою право на розповсюдження конфіденційної інформації або комерційної таємниці Клієнта, при цьому інколи зустрічаються парадокси, коли один пункт договору суперечить іншому пункту або в цілому розділу договору. Така суперечливість умов договору, в залежності від конкретних обставин, може бути корисною та вигідною саме Фактору, який може уникнути відповідальності за розголошення конфіденційної інформації та інформації, що складає комерційну таємницю Клієнта. Все це деякі недоброзичливі фактори здійснюють лише з однією метою – забезпечення власних фінансових інтересів [6, с. 145].
Іншою важливою умовою укладання з Клієнтом договору факторингу є наявність у суб’єкта господарювання, суб’єкта підприємницької діяльності фактично укладених договорів купівлі-продажу, поставки, підряду тощо, за якими суб’єкт здійснює власну господарсько-підприємницьку діяльність, наприклад, реалізує продукцію, надає послуги, займається виробництвом тощо. 
Як зазначає О. Бєліков, розвитку факторингу в Україні перешкоджають в основному такі проблеми:
1) нестача кваліфікованих фахівців, які могли б грамотно і професійно здійснювати факторингові операції;
2) дефіцит інформації – далеко не всі підприємства знають про факторинг і його вигоди;
3) невизначеність в законодавстві;
4) несприятливий імідж, що склався у факторингу раніше через підміну його визначення [7, с. 97].
Таким чином, для використання переваг факторингу в Україні вкрай важливо на державному рівні вирішити правові суперечки з приводу того, що ж саме вважати факторингом, та які установи мають право на здійснення таких операцій. І хоча українськими фінансовими установами факторинг використовується недостатньо, останнім часом, з розвитком банківської системи, такі послуги стають привабливішими для суб’єкта господарської діяльності України не лише як форма захисту від ризиків, а й як засіб оптимізації фінансових потоків банку та клієнта, що є запорукою розвитку вітчизняного ринку факторингових послуг. 
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., № 35-IV (у редакції від 16.10.2011р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
2. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / Т.В. Бондар, С.М.Бервено, І.А.Безклубий та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 1176 с.
3. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: навчальний посібник / В.В. Луць. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 387с.
4. Костюченко В.М. Факторингові операції в системі фінансово-правового забезпечення зовнішньоторговельної діяльності / В.М. Костюченко // Міжнародний збірник наукових праць. – 2010. – № 3(18). – С. 138-144.
5. Малимоненко Р.А. Особливості вітчизняного факторингу / Р.А. Малимоненко // Правовий вісник Української академії банківської справи. – 2010. – № 1(3). – С. 71-75.
6. Чапічадзе Я.О. Договір факторингу: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Я.О.Чапічадзе. – Х., 2000. – 189с.
7. Бєліков О. Факторингові операції / О. Бєліков // Юридичний журнал. – 2010. – № 3 (93). – С. 95-98. {jcomments on}
 

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція