... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 24.02.2012 - Секція №1
Актуальність даної теми полягає в тому, що на сьогодні не вироблено наукою єдиного уніфікованого поняття права, одноманітного розуміння його сутності .
Тому метою дослідження є висвітлення поглядів учених-юристів у період ІІ пол. ХХ – ХХІ ст. щодо особливостей розуміння права, його оцінки і сприйняття як цілісного соціального явища.
Новизна розвідки полягає в тому, що на основі аналізу ґрунтовних праць вчених-юристів сформульовано найбільш повне розуміння права, його сутність та визначальні риси як базового, системного соціального інституту.
Сьогодні кожен юрист, вивчаючи теоретичні науки, часто стикається з тим, що в юриспруденції існує плюралізм правової термінології. Тут доречно послатись на народну мудрість : «Скільки людей, стільки й думок». Необхідно підкреслити, що теоретики права ІІ пол. ХХ – ХХІ ст. не виробили єдиновірного визначення права, оскільки воно є багатогранним і кожна його грань відрізняється своєю особливістю.
Для початку з’ясуємо що ж таке праворозуміння? У цьому плані М.В. Кравчук визначає праворозуміння як наукову категорію, яка висвітлює процес пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до базового соціального інституту [9, с.129].
Праворозуміння ще можна трактувати як з’ясування сутності поняття «право».
Праворозумінню у своїх працях приділяли увагу, окрім названих у статті, і багато інших вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: М.І. Козюбра, В.О. Котюк, А.Ф. Крижанівський, Н.М. Крестовська, Ю.М. Оборотов, В.Н. Хропанюк та інші.
Тому встановлення плюралістичного сприйняття права як оригінального соціального явища вченими-юристами у ХХ і ХХІ ст.ст. є важливим і цінним для кожного правника. Оскільки воно надає можливість більш повно усвідомлювати правову матерію і на цій основі виробляти імператив поведінки [6, с.6].
Так, С.С. Алєксєєв розуміє право настільки унікальним, складним і суспільно необхідним феноменом, що протягом тисячолітньої історії його існування науковий інтерес до нього тільки зріс. Питання «праворозуміння» належать до числа «вічних наукових проблем» вже тому, що людина на кожному з етапів свого індивідуального і суспільного розвитку відкриває в праві нові якості, особливі аспекти його співвідношення з іншими явищами та сферами життєдіяльності соціуму. У світі існує багато наукових ідей, точок зору з приводу того що є правом. Сам же науковець трактує право як систему взаємопов’язаних і взаємодіючих норм, викладених у нормативних актах [1, c. 137-142]. Отже, в цьому випадку право розуміється як позитивне.
Ю.А. Вєдєрніков та В.С. Грекул вважають: по-перше, що право – це система (сукупність) формальновизначених норм (правил поведінки), які встановлені (санкціоновані) державою, є загальнообов'язковими для всього населення, державних органів і посадових осіб, охороняються від порушень державною владою, виражають волю панівного класу або всього народу та спрямовані на регулювання та охорону суспільних відносин і соціальних цінностей (нормативний підхід); по-друге, що право – це наявність в суспільній свідомості системи понять про загальнообов'язкові норми, права і обов'язки, умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту (моральний підхід); по-третє, що право – це безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядкована дія соціальних суб'єктів і тільки воно лежить в основі утворення законів та інших нормативних актів (соціологічний підхід) [2, c.73-76].
З цього приводу В.В. Копєйчиков стверджує, що право – це можливості, які має соціальний суб’єкт; сукупність (система) особливих правил соціальної поведінки загального характеру; оцінка покажчика істинності, дійсності, достовірності певних соціальних явищ [3, c. 171-173].
М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова зазначили, що право – це закономірний результат внутрішнього розвитку регулятивної системи, відповідь на потребу суспільства в регулюванні економічних, політичних, соціальних відносин. Воно є необхідною умовою існування державно-організованого суспільства і має велику соціальну цінність.
У юридичному праві слід розрізняти право об’єктивне з його різними проявами, що в цілому характеризує стан сукупності охоронюваних державою суспільних відносин і тенденції їх розвитку, і право суб’єктивне, яке належить окремим особам і полягає в наявності в кожного з них певних правових можливостей.
Інші науковці під правом розуміють засновану на уявленні про справедливість міру свободи й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка в своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою [4, c. 179-183].
М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома декларують, що право є сукупністю правових норм, які, з одного боку, надають, а з іншого - обмежують зовнішню свободу осіб у їх взаємних стосунках. Вони вважають невипадковим те, що термін «право» в українській мові має спільний корінь із словами «правда», «правильно», «справедливість». Також право ними трактується як: соціально-правові домагання людей (наприклад, право людини на життя); офіційно визнані можливості, якими користуються фізичні або юридичні особи; система всіх правових явищ, що містять природне право; право в об’єктивному і суб’єктивному розумінні (правова система) [5, c.265-281].
М.В.Кравчук має свої погляди щодо сприйняття права і присвятив крім декількох тем у навчальному посібнику з теорії держави і права й окремий розділ у навчальному посібнику «Проблеми теорії держави і права» [6, c.9, 18-37, 112, 124-144].
Зокрема, він зазначає, що «право – це масштаб, координати схваленої державою соціально значимої поведінки, яка проявляється у вигляді прав і обов’язків, дозволів і заборон, засадничих настанов, що гарантують консенсус і злагоду в суспільстві, а його реалізація забезпечена легітимним примусом». Крім того, підкреслює, що право – це історично обумовлена способом виробництва воля економічно пануючої групи (страти) населення, виражена у законі; це певні можливості суб’єктів суспільного життя, які об’єктивно зумовлені рівнем розвитку суспільства; це оформлена в офіційних джерелах і гарантована державою єдина в масштабі суспільства нормативна система, покликана регулювати соціально значиму поведінку учасників суспільного процесу на основі встановлення рівноваги інтересів, узгодження волевиявлення і правових вимог для всіх верств населення; система загальнообов’язкових формально визначених, гарантованих, встановлених або санкціонованих державою норм (правил поведінки), які виражають волю домінуючої частини населення соціально неоднорідного суспільства, встановлюють права та обов’язки учасників правовідносин і спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також до загально соціальних потреб і охороняються державою [9, c. 124-136].
П.М. Рабінович вважає, що праворозуміння зумовлене багатозначністю терміну «право» і надзвичайно важливою роллю в житті кожної людини тих явищ, які відображені цим поняттям і позначені цим словом. Теоретик поділяє право на суб’єктивне та об’єктивне юридичне право.
Зокрема, суб’єктивне юридичне право – закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки особи, спрямованої на здійснення відповідних прав людини.
Юридичне право є об’єктивним у тому розумінні, що державні загальнообов’язкові правила поведінки встановлюються та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта (крім автора цих норм), поза нею: вступаючи в суспільне життя, він уже «застає готовими» певні юридичні норми, які виникли до і незалежно від нього, їхнє «життя», їхня доля не залежить від свідомості окремого суб’єкта [7, c.74-79].
Більш детально розробила проблематику праворозуміння О.Ф. Скакун, яка прийшла до висновку, що сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів:
по-перше, ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: «вихідна форма буття права – громадська свідомість; право – не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, які є у громадській свідомості та орієнтовані на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту»;
по-друге, нормативний (позитивістський): «вихідна форма буття-права – норма права, право – норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання»;
по-третє, соціологічний: «вихідна форма буття права – правовідносини; право – порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті – у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу змішували самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом» [8, c.215-216].
Отже, проаналізувавши низку юридичних джерел, можна підвести підсумок, що вчені-юристи мають як схожі, так і відмінні погляди щодо розуміння права. Спільними підходами є те, що право є соціальним явищем, без якого неможливе існування цивілізованого суспільства; право є мірою поведінки, встановленою і захищеною державою; право – це соціальний регулятор відносин, побудований на уявленні про справедливість, яке є у даний момент у конкретному суспільстві і має загальнообов’язковий, формально визначений нормативний характер, встановлений або санкціонований державою (населенням в ході референдуму) і гарантований нею. Тому максимально повне право розуміння надасть можливість більш масштабно сприймати правові явища, правову матерію, що слугуватимуть могутнім засобом ефективної реалізації права.
 
Список використаних джерел:
1. Алексеєв С.С. Теория государства и права. /С.С.Алексеєв.- Львів, 2006.-332 с.
2. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – 4-е вид., доп. і перероб./ Ю.А.Ведєрніков, В.С.Грекул – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
3. Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
4. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів ] М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. За ред. М.В.Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
5. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник. 2-ге видання, стереотипне / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М.Хома. – Львів: "Новий світ-2000", 2005. – 584 с.
6. Кравчук М.В. Правово-першооснова цивілізації і культури суспільства / М.В.Кравчук // Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб для студ. вищ. навч. закл. – 2-ге вид., змін. і доп. :К.:ВД «Професіонал», 2004. – С.18-37.
7. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник / П.М.Рабінович. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. // О.Ф. Скакун. – Харків: Консул, 2001. – 656 с.
9. Теорія держави і права (опорні конспекти). Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Автор-упорядник Кравчук М.В. – К.: Атіка, 2007. – 288 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
December
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція