... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.05.2012 - Секція №3
Виконання завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК) залежить, передусім, від ефективності цивільної процесуальної діяльності, головне місце в якій має посідати активна роль суду, яка знаходить свій прояв, перш за все, у керівництві судовим процесом.
Вчені-процесуалісти, виділяючи таку правову категорію, як "судове керівництво" або "керівництво судовим процесом", прямо не наводять розмежування понять судового керівництва в аспекті віднесення цієї процесуальної категорії до функцій чи принципів цивільного процесу, що не дозволяє, на наш погляд, повністю розкрити зміст зазначеної процесуальної категорії та її роль у забезпеченні виконання завдань цивільного судочинства. 
Принцип судового (суддівського) керівництва обґрунтовувався ще відомим класиком науки цивільного процесуального права Є.В. Васьковським. Він зазначав, що незважаючи на те, що в цивільному процесі сторонам надано право вільного розпорядження об’єктом спору і засобами боротьби (за принципом диспозитивності), хоча вони мають великий простір самостійності, але ж все-таки пануюче положення в процесі належить суду як через те, що він – представник державної влади, якій підкорені сторони, так й через те, що дії сторін зводяться, по суті, до того, щоб порушити діяльність суду і надати йому матеріал для ухвалення правильного рішення. З огляду на такий характер процесу суду має бути надана керівна роль при визначенні порядку і руху провадження. Це, на думку вченого, досягається принципом суддівського керівництва процесом. Називаючи суддівське керівництво принципом, Є.В. Васьковський водночас зазначає, що суддя, виконуючи це завдання, спостерігає за виконанням сторонами формальностей, яким мають відповідати письмові прохання, скарги, інші папери, керує мовним змаганням сторін, визначає черговість допиту свідків і керує допитом тощо [1]. Отже, як випливає з наведеного, Є.В. Васьковський, розглядає судове керівництво, з одного боку, як принцип цивільного процесу, а з іншого – його функцію.
Цивільне процесуальне законодавство України не містить окремо такого принципу, як принцип судового (суддівського) керівництва. Проте, ч. 4 ст. 10 ЦПК передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
На нашу думку, в зазначеній нормі закріплено правило, якого має дотримуватися суд та яке вказує на напрями прояву судового керівництва процесом здійснення правосуддя в цивільних справах. При цьому зазначене правило, яке стосується судового керівництва, нормативно закріплено в ст. 10, яка має назву "Змагальність сторін". З огляду на цю обставину можна припустити, що законодавець розглядає судове керівництво процесом як складовий елемент принципу змагальності.
У зв’язку з цим варто приєднатися до думки В.І. Тертишнікова, який справедливо зазначає, що суддя і суд відповідно до закону повинні виявити активність (ст. 130, 137 ЦПК), створити необхідні умови для всебічного й повного дослідження обставин справи, і, не обмежуючись наданими позивачем матеріалами, прийняти всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін (ст. 160 ЦПК). При цьому вчений хоч й не розглядає процесуальну активність як самостійний принцип, але її не заперечує та вважає, що вона входить як складова частина в принципах диспозитивності й змагальності [2].
Існують й протилежні думки вчених, які заперечують самостійність принципу судового керівництва. Так, наприклад, А.Т. Боннер зазначав, що вказаний принцип поглинений принципом законності як необхідність дотримання встановлених на той чи інший випадок формалізованих приписів норм цивільного процесуального права [3].
Водночас, якщо виходити з положень ч.ч. 2, 4 ст. 160 ЦПК, згідно з якими головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи; вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку, то можна стверджувати, що законодавець розглядає судове керівництво процесом як самостійний принцип – судове керівництво. 
Ми вже зазначали, що ця норма (ст. 160 ЦПК) дозволяє суду організувати судовий розгляд таким чином, аби були виконані завдання цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК) [4].
Тому варто також враховувати й ст. 1 ЦПК, згідно з якою завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З цього випливає, що саме на суд, як орган правосуддя, покладено завдання забезпечити виконання завдань цивільного судочинства, чого неможливо зробити без активної (ініціативної) участі (ролі) суду в керівництві судовим процесом. А отже, в цьому випадку керівництво судовим процесом вже виступатиме не як принцип, а як функція цивільного процесу.
Зі змісту положень статей 10, 130 і 160 ЦПК також випливає, що керівництво процесом є завданням суду, одним із його основних призначень, тобто функцією.
Визнання керівництва судовим процесом функцією також випливає із процесуальних дій, які повинен здійснити суд, готуючи справу до розгляду. Так, згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз’яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду. 
Про керівну роль суду як функцію цивільного процесу свідчать й інші роз’яснення, наведені у вказаній постанові Пленуму Верховного Суду. Так, зокрема, при визнанні відповідачем позову суд здійснює заходи з перевірки наявності законних підстав для задоволення позову, а при їх відсутності відмовляє в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи. Якщо при проведенні попереднього судового засідання з’ясується, що у позивача є до того чи іншого відповідача (відповідачів) вимоги, які випливають з пред’явленого позову і не зазначені в ньому, або у відповідача є зустрічні  вимоги до позивача, суд відповідно до вимог частини четвертої статті 10 ЦПК повинен роз’яснити право як на пред’явлення позивачем додаткових позовних вимог, так і на пред’явлення  відповідачем зустрічного позову.
Таким чином, ми маємо подвійне розуміння поняття "судове керівництво": як принцип та як функцію.
Принцип судового керівництва зумовлює наявність в цивільному процесі таких норм, які надають суду можливість здійснювати керівництво процесом розгляду і вирішення цивільно-правових спорів в судах засобами і способами, передбаченими ЦПК.
Що ж стосується судового керівництва як функції цивільного процесу, тобто конкретної процесуальної діяльності судді, варто виходити з того, що кожен із учасників цивільного процесу володіє певним колом повноважень. Суд здійснює конкретні процесуальні дії на конкретній стадії процесу. При цьому суд може здійснити як всі керівні дії, передбачені для тієї чи іншої стадії процесу, так й лише деякі з них. Принцип же судового керівництва, на відміну від функції, діє протягом всього процесу здійснення правосуддя і не обмежується (не вичерпує свою дію) вчиненням чи не вчиненням судом певних "керівних" процесуальних дій. 
Таким чином, незважаючи на заперечення в ЦПК принципу активності суду в цивільному судочинстві щодо ініціативи суду у збиранні доказів та встановленні об’єктивної істини, це не може означати усунення суду з процесуальної діяльності. За судом залишається достатня кількість повноважень, які як раз й буде більш правильним охарактеризувати як принцип та функцію судового (суддівського) керівництва. 
 
Список використаних джерел:
1. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса / Е.В. Васьковский. – М., 1917 г. (§ 24. Судейское руководство) // Allpravo.Ru, 2005 г. [Електронний ресурс] / Веб-сайт «Все о праве». – Режим доступу: http://www.allpravo.ru/library/doc2472p/instrum4301/item4325.html.
2. Тертишніков В.І. Цивільний процес України (курс лекцій): Навч.-практ. посіб. / В.І.Тертишніков. – Х.: Видавництво "ФІНН", 2011. – С. 34.
3. Гражданский процесс. Учебник / Под ред. М.С. Шакарян. – М., 2004. – С. 64.
4. Короєд С.О. Окремі питання своєчасного розгляду цивільних справ / С.О. Короєд // Судова апеляція. – 2011. – № 3 (24). – С. 115. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція