... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.05.2012 - Секція №3
Непідприємницькі товариства є важливим елементом громадянського суспільства. Саме через них здійснюється об‘єднання та виявлення інтересів певних соціальних груп і ці організації посідають важливе місце в механізмі правової держави. Тому належне правове забезпечення усіх стадій їх існування, зокрема й припинення, має важливе значення в демократичній державі, якою є Україна.
Окремих проблем припинення юридичних осіб, переважно підприємницьких, торкалися українські вчені у галузі корпоративного права І.В. Спасибо-Фатєєва, О.Р. Кібенко, О.М. Вінник, В.М. Кравчук. Водночас питання, що стосуються підстав припинення непідприємницьких організацій за судовим рішенням (так звана примусова ліквідація) не досліджувалися. Не з’ясовані такі центральні поняття як «примусовий розпуск», «анулювання свідоцтва про реєстрацію», не досліджено правові підстави ліквідації та порядок їх застосування. Мета цієї статті – дослідити випадки припинення непідприємницьких товариств за судовим рішення, які передбачені спеціальним законодавством. 
Загальні підстави припинення юридичних осіб наведені у ст. 110 Цивільного кодексу України. Юридична особа ліквідується:
1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;
2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як зазначено у ст. 85 ЦК України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом. Такими є Закони України «Про об‘єднання громадян», «Про політичні партії в Україні», «Про професійні спілки», «Про творчі спілки» тощо. Окремі положення цих законів регулюють питання припинення цих юридичних осіб.
Насамперед, слід звернути увагу на співвідношення понять ліквідації, примусового розпуску та заборони об‘єднання громадян. 
У ст. 32 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 р. [1] передбачено, що за порушення законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності; 4) тимчасова заборона (зупинення) діяльності; 5) примусовий розпуск (ліквідація). Отже, примусовий розпуск і ліквідація вживаються як синоніми і є видом стягнення за порушення законодавства.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про політичні партії в Україні» [2] політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України. Отже є дві окремих підстави: заборона діяльності політичної партії і анулювання її реєстраційного свідоцтва. 
У ст. 19 Закону України «Про політичні партії в Україні» зазначено, що заборона політичної партії є одним із заходів, котрі може бути вжито у разі порушення політичними партіями Конституції України, цього та інших законів України. У ст. 21 передбачено, що політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України. Отже заборона політичної партії є санкцією за правопорушення, зокрема якщо їхні програмні цілі або дії спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової ворожнечі або посягання на права та свободи людини.
Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.
Від заборони політичної партії слід відрізняти анулювання її реєстраційного свідоцтва. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» це допускається за позовом органу, який зареєстрував політичну партію, з наступних підстав: 1) у разі невиконання політичною партією вимоги частини шостої статті 11 цього Закону (щодо утворення протягом шести місяців з дня реєстрації обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим); 2) виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах; 3) невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років. 
Рішення про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших статутних утворень політичної партії, припинення членства в політичній партії.
Порівнюючи анулювання реєстраційного свідоцтва та заборону політичної партії, можна дійти висновку, що правові наслідки цих юридичних фактів збігаються. Натомість, підстави для застосування – ні. Водночас, підставами анулювання реєстраційного свідоцтва є порушення вимог закону. Порушенням можна вважати також і тривалу політичну бездіяльність, що виявляється у не висуванні кандидатів. З урахуванням наведеного, видається, що анулювання реєстраційного свідоцтва – це окрема підстава заборони політичної партії.
Таким чином, примусовий розпуск, ліквідація, заборона політичної партії та анулювання її реєстраційного свідоцтва – це форма відповідальності об’єднання громадян за порушення законодавства, які полягають у припиненні юридичної особи за позовом відповідного суб’єкта владних повноважень. У подальшому буде вживатися єдиний термін «примусовий розпуск». У свою чергу, примусовий розпуск є способом примусової ліквідації юридичної особи.
Підстави примусового розпуску. Відповідно до ст. 32 Закону підставами примусового розпуску об'єднання громадян є:
1) вчинення дій, передбачених статтею 4 цього Закону. 
2) систематичне або грубе порушення вимог статті 22 цього Закону;
3) продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених цим Законом;
4) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така.
У ст. 5 Закону України «Про політичні партії» передбачено, що діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на: 
1) ліквідацію незалежності України;
2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;
3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;
4) підрив безпеки держави;
5) незаконне захоплення державної влади;
6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;
7) посягання на права і свободи людини;
8) посягання на здоров'я населення.
Практичне застосування цих підстав викликає багато складнощів. Розглянемо їх докладніше.
1) вчинення дій, передбачених статтею 4 цього Закону. У ст. 4 передбачені обмеження на створення і діяльність об'єднань громадян. Діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. Аналогічні за характером дії передбачені у ст. 5 Закону України «Про політичні партії».
Звертає на себе увагу, що мета цих дій завжди є прихованою. Очевидно, що жодна організація не визнає, що вчиняє протизаконні дії. Тому мету слід встановлювати через оцінку конкретних дій об’єднання громадян. Іншими словами, під час розгляду справи суд повинен встановити протиправні дії, спрямовані на зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. 
Такі дії можуть проявлятися у закликах керівників об’єднання на публічних масових заходах, поширенні друкованих та відеоматеріалів відповідного змісту, надання допомоги особам, які вчиняють відповідні дії. Для того, що б такі дії стали підставою для примусового розпуску об’єднання, вони повинні бути повторними, адже в законі йдеться про вчинення дій (множина), а не дії (однина). Постає питання про те, хто і як фіксуватиме такі дії, адже законом це не врегульовано. 
Порушенням є також створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних Силах та Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах. 
Створення осередків регулюється статутом політичної партії. Створення осередку в державних органах є порушенням закону, яке дає підстави для примусового розпуску. Закон не визначає, хто ці дії повинен вчинити, що б це стало підставою для примусового розпуску об’єднання громадян. На наш думку, зазначене порушення буде мати місце, коли осередок буде створено в порядку, встановленому статутом партії. Традиційно це компетенція виконавчих органів (правління). 
2) систематичне або грубе порушення вимог статті 22 цього Закону. У цій статті передбачені обмеження щодо одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх установами та організаціями. Політичним партіям, їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно від: іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих об’єднань громадян; анонімних пожертвувачів.
Політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них коштовності. Політична партія зобов'язана щорічно опубліковувати в загальнодержавному засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, а також звіт про майно політичної партії. Порядок виконання цієї вимоги законом не визначено. Відтак реальна відповідальність за не звітування не може бути застосована.
Зазначені порушення повинні бути систематичними або грубими. Обидва ці поняття є оціночними, оскільки законом не визначено об’єктивного критерію. Звертає увагу також і те, що порушенням є саме факт одержання, а не використання коштів. Як бути в тому випадку, коли партія отримала кошти від декількох іноземців і негайно повернула їх? Об’єктивно має місце порушення вимог закону, проте воно усунуте. Чи є підстава для примусового розпуску партії? Формально – так. 
3) продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених цим Законом (попередження, штраф, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності, тимчасова заборона (зупинення) діяльності). Застосування цієї підстави пов’язане із попереднім накладенням іншого стягнення будь-якого виду. Тому суду слід буде встановлювати чи було накладено стягнення та за які порушення. Рішення суб’єкта владних повноважень про застосування цих стягнень можуть бути оскаржені до адміністративного суду. 
Закон не вимагає, що б продовжувалася саме та протиправна діяльність, за яку було накладено стягнення. Не визначено також строку давності притягнення до відповідальності. 
4) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така. На відміну від інших підстав примусового розпуску, зменшення кількості членів партії, насамперед, є результатом дій її членів, а не партії. Чисельність членів політичної партії може змінюватися незалежно від неї. Партія порушення закону тут не вчиняє. Тому підставою розпуску є не порушення закону, як в інших випадках, а обставини, які мають об‘єктивний характер. Слід відзначити, що зазначена підстава не може бути застосована, оскільки законом не визначено мінімальної кількості членів політичної партії, яка вже зареєстрована. 
Висновки:
1. Примусовий розпуск, ліквідація, заборона політичної партії та анулювання її реєстраційного свідоцтва – це форма відповідальності об’єднання громадян за порушення законодавства, які полягають у припиненні юридичної особи за позовом відповідного суб’єкта владних повноважень.
2. Визначені законом підстави примусового розпуску непідприємницьких товариств сформульовані надто загально, з допомогою оціночних понять, і їх неможливо застосувати практично. Законом не встановлено підстав, порядку та способів перевірок непідприємницьких товариства, фіксації порушень, що унеможливлює ефективне застосування контрольних функцій. 
3. Усі підстави примусового розпуску непідприємницьких товариств мають спільні ознаки: це умисні дії непідприємницького товариства, які порушують публічні інтереси. Вичерпний перелік таких порушень повинен бути передбачений законом. 
4. Зменшення кількості членів політичної партії не повинно бути підставою для примусового розпуску непідприємницького товариства, оскільки такі дії не порушують публічних інтересів. 
 
Список використаних джерел:
1. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 року № 2460-XII // Голос України від 18.07.1992.
2. Про політичні партії в Україні: Закону України від 05.04.2001 року № 2365-III // Урядовий кур'єр. – 2001. – № 77 від 28.04.2001. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція