... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.05.2012 - Секція №3
Спадкове право є однією з найстаріших підгалузей права та має дуже давню історію становлення і розвитку. В умовах сучасності спадкові правовідносини є одними з найпоширеніших на практиці, так як кожна людина є потенційним їх учасником, тому питання відносно вдосконалення спадкового законодавство є досить актуальними. Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами. Проаналізувавши дану законодавчу базу, хотілося б зробити акцент на таких проблемах, які на нашу думку підлягають обговоренню:
1. У чинному Цивільному кодексі України (далі – ЦК України) не встановлені особливості складання заповіту особою, що знаходиться в надзвичайних обставинах, тобто в становищі, в якому її життю загрожує небезпека, і в силу цих обставин вона не може скласти заповіт за загальними правилами встановленими ЦК України. На нашу думку слід за прикладом Російської Федерації встановити норму, яка дасть змогу особі, що знаходиться в надзвичайних обставинах скласти заповіт в простій письмовій формі, за умови підпису цього заповіту не менш як двома свідками. А також закріпити умови визнання недійсним такого заповіту, а саме: заповіт, складений при вище зазначених умовах, повинен втрачати свою юридичну силу якщо заповідач в місячний термін після припинення дії цих обставин не скористається можливістю скласти заповіт в загальному порядку [1]. 
2. Стаття 1224 ЦК України встановлює коло «негідних» спадкоємців, тобто осіб, які усуваються від спадкування за законом чи за рішенням суду за певні дії чи бездіяльність. Досить спірним вважаємо питання закріплення такого вузького переліку «негідних» спадкоємців за вчинення ними злочину. Передбачається, що не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. На нашу думку доцільніше було б розширити перелік підстав усунення від спадкування за вчинення проти них злочину. Адже можливі випадки вчинення й інших злочинів (умисне тяжке тілесне ушкодження, доведення до самогубства тощо), які за своєю суспільною небезпекою і аморальністю майже наближаються до умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або замаху на такий злочин. Доцільність розширення такого переліку обумовлюється тим, що якщо спадкодавець все ж таки побажає заповісти майно на особам, які скоїли такі діяння, у нього є право заповіту.
3. Ще одним проблемним питанням є регулювання заповіту з умовою. Стаття 1242 ЦК України встановлює, що заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо) [2]. Вважаємо, що такий заповіт за певних обставин може істотно порушити інтереси спадкоємця і мету яку переслідував заповідач, складаючи такий заповіт. Це обумовлюється тим, що стаття 1242 ЦК України встановлює, що така умова повинна існувати на момент відкриття спадщини, а особа, призначена у такому заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що настання умови від неї не залежало. Наприклад, умовою спадкування було встановлено народження певною особою дитини. Але дитина народилась через дві доби після відкриття спадщини, і як наслідок така особа не має права на спадкування. Така ситуація суперечить засадам справедливості і розумності. Тому вважаємо за потрібне встановлення строку після відкриття спадщини, протягом якого така умова може настати (в межах строку прийняття спадщини) і це буде підставою для спадкування за заповітом з умовою.
4. Стаття 1297 ЦК України покладає обов’язок на спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Як випливає зі змісту, ця норма є імперативною. Але ж не встановлений строк протягом якого необхідно вчинити дану дію, тому ця норма не забезпечує досить повного регулювання.
5. Досить дискусійним вважаємо питання посвідчення нотаріусом секретних заповітів. Як випливає зі змісту статті 1249 ЦК України нотаріус при посвідченні таких заповітів не ознайомлюється з його змістом. Виникає питання доцільності встановлення такої вимоги, враховуючи те, що заповідачем можуть бути допущені помилки при складанні заповіту (двоякий сенс ключових слів, нечіткість викладеного тощо), які в подальшому можуть тлумачитись не так як бажав заповідач. Враховуючи вимоги статті 1255 ЦК України відносно нерозголошення до відкриття спадщини відомостей щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту, вважаємо за потрібне змінити процедуру посвідчення секретних заповітів та надати можливість нотаріусам ознайомлюватися з його змістом.
Отже, наявність проблемних і дискусійних питань в сфері спадкових правовідносин, свідчить про потребу подальшого вдосконалення спадкового законодавства.
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний Кодекс Російської Федерації от 26.11.2001 г. № 146-ФЗ. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://duma.consultant.ru/page.aspx?698951
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40 – 44. – Ст. 356. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція