... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.10.2012 - Секція №6
Україна, будучи повноправним членом низки міжнародних організацій, приєднавшись до Ради Європи 9 листопада 1995 року, зобов’язалась дотримуватись визначальних засад Статуту Ради Європи – плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини і основоположних свобод усіх осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Виконання таких зобов’язань можливе за умови функціонування повноцінної і незалежної судової влади, справедливого і неупередженого правосуддя. Саме на це й було спрямоване проведення судової реформи, що розпочалася з часу проголошення незалежності України.
Співробітництво з органами та інститутами Ради Європи та Європейського Союзу з питань судового реформування дало на сьогодні значимі результати. Про це свідчить й прийняття 7 липня 2010 р. Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якому було враховано низку рекомендацій з питань функціонування судової влади та судової системи. Разом з тим хибно було б вважати, що на цьому проведення судової реформи завершилося. Адже ефективність реформування визначається його результатами. Крім того, деякі новели Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викликали численні дискусії як серед науковців, так і юристів-практиків. Сьогодні варто говорити про наближення судової системи України до загальноєвропейських стандартів. Важливо, щоб цей процес був виваженим, послідомним, науковообгрунтованим і результативним.
Аналіз низки міжнародних документів свідчить, що європейські основоположні принципи, на яких будується й функціонує судова влада, можна звести до наступних: доступність правосуддя; справедлива судова процедура; незалежність, безсторонність та професіоналізм суддів; юридична визначеність, однаковість судової практики і відкритість судових рішень; ефективність судового захисту, добір суддів та їх просування по службі; професійна підготовка і дисциплінарна відповідальність; організація суддівського самоврядування тощо. Їх послідовне впровадження – шлях до реального утвердження верховенства права у суспільстві та забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному і неупередженому суді. 
Разом з тим варто враховувати, що «стандарт» тлумачиться як ознака певного явища, що встановлена компетентним органом, звичаєм або за загальною згодою як модель чи приклад. У рамках міжнародного співробітництва виникає проблема загальних стандартів організації та здійснення судочинства, що покликане здійснювати захист прав та законних інтересів особи. Аналіз гносеологічних підвалин процесу реформування свідчить про те, що вивчати та запозичувати слід глибинні унікально-універсальні категоріальні структури мислення, завдяки яким можливо знайти те чи інше рішення. Тому що для конкретної дійсності, наприклад української, потрібні власні форми організації суспільного життя, а отже, і реформаторської діяльності. 
Практика свідчить, що в ході реформування в Україні досить часто політики, науковці, практики оперують категорією «європейські стандарти». Та дотримання європейських стандартів не означає побудову судової системи за певною копією. З цього приводу досить раціональною є думка М. Козюбри, який наголошує, що європейські стандарти щодо судової влади – це не стільки єдиний еталон, за яким потрібно будувати судову систему, скільки певні цінності, на які варто орієнтуватися при її реформуванні [1, с. 49].
Cхожу позицію займає В. Сіренко, відзначаючи, що вирішення проблем судової влади у кожній державі потребує особливого підходу з урахуванням національної культури, традицій, характеру народу. Устрій судової системи не можна «списувати» з інших країн. Запозичувати окремі елементи варто, але не системно, тому що пересаджені в умови іншої національної культури механізми судової системи не працюють або працюють з грубими перекрученнями [2, с. 4]. На жаль, практика свідчить, що термінологічні запозичення із конституцій та законів сталих демократій часто на вітчизняному ґрунті втрачали свій реальний зміст, що зумовлювало дестабілізацію в роботі державного механізму в цілому і судових органів зокрема.
У цьому контексті постає ще одне не менш важливе і актуальне питання щодо готовності України сприйняти ці стандарти. Однозначно оцінювати дану ситуацію не варто. Адже вітчизняна судова система, як і державна влада в цілому, формувалися на відмінних від західноєвропейських засадах. За роки незалежності України й у судовій системі, і в органах державної влади відбулися суттєві зміни: на конституційному рівні закріплені поділ влади, незалежність суду і суддів, заборона створення надзвичайних судів та інше. Певні зрушення відбулися як у суспільній правосвідомості та правовому мисленні суспільства в цілому, так і правовому мисленні представників суддівського корпусу.
Але наскільки ми готові до цих змін, говорити важко. Слід враховувати, що правове мислення досить консервативне за своїм характером. Можна запозичити найдемократичніші принципи правосуддя чи судоустрою, але вони не будуть працювати, якщо не сприйматимуться ні суспільством, ні особами, які будуть реалізовувати їх на практиці. Історія вітчизняного реформування, на жаль, має такі приклади. Це може стосуватися впровадження інституту присяжних як у період судової реформи 1864 року, так і сьогодні. 
Внесенням змін лише до відповідного законодавства змінити ситуацію складно. Важливе значення має діяльність держави, спрямована на формування європейських і міжнародних цінностей, з урахуванням національних особливостей чи кращих зразків вітчизняного досвіду. Як зазначає П. Федосєєв, «розроблення питань методології реформ тісно пов’язане з питаннями світогляду, питаннями виховання» [3, с. 451]. Цим підкреслюється, що саме світогляд визначає успіх або помилку, спонукає великі досягнення або поразки. Мова йде як про світогляд самих реформаторів, так і суб’єктів реформаторського впливу. Показовою з цих позицій є реформа 1864 року, адже визначальним фактором, що сприяв її успішній реалізації, була поява в адміністрації людей, які могли її підготувати і провести – чиновників-юристів, чиновників-управлінців, що прагнули надати своїй діяльності риси професії. Виходячи з цього, реформа – не початок, а кульмінація змін у середовищі самих чиновників, які, ставши суб’єктами управлінського процесу, брали участь у реформуванні й визначали його характер. 
Запозичуючи європейські стандарти судоустрою та судочинства, варто звертати увагу й на стандарти, що визначають інші сфери функціонування держави і суспільства. Як слушно зауважує В. Опришко, судова реформа має ґрунтуватися на загальних принципах реформування державної діяльності в цілому, бути його невід’ємною складовою [4, с. 16]. Виходячи з цього, реформування в Україні повинно мати системний характер, тобто мова йде про так звані системні реформи як комплекс поступових змін, що забезпечують перехід суспільної системи від одного якісного стану до іншого, що є більш прогресивним, послідовним залученням все більшої маси населення, яка більш активно утверджує себе як суб’єкт суспільного розвитку, та більшого спектру самих змін. Думається, що вказані підходи сприятимуть послідовному впровадженню європейських та міжнародних цінностей, що стосуються судоустрою та судочинства та забезпечать здійснення справедливого і неупередженого правосуддя.
 
Список використаних джерел:
1. Козюбра М.І. Судова влада в Україні / М.І.Козюбра // Право України. – №12. – С.47-63.
2. Сіренко В.Ф. Деякі проблеми реформування судової влади в Україні / В.Ф. Сіренко // Право України. – 2010. – № 5. – С. 4-13.
3. Федосеев П.Н. Диалектика современной эпохи / П.Н. Федосеев. – М.: Знание, 1975. – 500 с.
4. Опришко В.Ф. Основні засади судової реформи / В.Ф. Опришко // Право України. – 2010. – № 5. – С. 14-19.{jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція