... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.10.2012 - Секція №6
У процесі життєдіяльності людства виникає багато спорів, вирішення яких можливе декількома шляхами, найпростішим з яких є знаходження способу примиренням самими сторонами спору. Якщо примирення за різними причинами неможливе, то для вирішення спору треба застосувати спеціальні інструменти, які створені спеціально для цього. Найбільш ефективним і дієвим з них є звернення до спеціалізованої установи, створеної спеціально для цієї мети – суду. В процесі свого історичного розвитку суди, як і інші правоохоронні органи, трансформувалися в систему державних органів влади, статус яких закріплений у відповідних законах.
Судова система має давню історію, але й досі жодна країна не винайшла ідеальну її модель. Наприклад, в літературі, як один з шляхів вдосконалення судової системи України, пропонується утворення судів трудової юрисдикції [1, с. 254]. До такого висновку ми прийшли, зокрема, навівши приклад їх функціонування в судовій системі Німеччини. Одним із способів удосконалення національної судової системи є її реформування з урахуванням досвіду зарубіжних країн. Однак застосовуючи цей прийом, слід провести науковий аналіз майбутніх нововведень, враховуючи положення компаративістики. Найкращі результати застосування рецепції правових норм спостерігаються в країнах з однієї правової сім’ї. Для підтвердження цього слід навести визначення правової сім’ї – це спільнота правових систем, пов’язана єдністю правових традицій і цінностей, що дозволяє їм взаємодіяти без загрози деформації для окремої правової культури [2, с. 45]. Неврахування цих особливостей може призвести до негативних наслідків (об’єктивна неможливість функціонування запозичень на рівні національної правової системи, правовий нігілізм тощо). Україна та Німеччина належать до романо-германської правової сім’ї [3, с. 132; 4, с. 64], тому розумне запозичення норм права однієї з цих країн для іншої має великі шанси на успіх. Дослідженням судової системи Німеччини займались В. Шишкін, Ю. Чуприна, Р. Попельнюх та інші. Враховуючи обмежений обсяг статті, вважаємо за потрібне навести найважливіші положення судової системи Німеччини. 
Подібно до України в Німеччині судова влада є однією з трьох гілок влади (ст. 92 Основного закону ФНР). Український науковець Ю. Чуприна у своєму дослідженні, аналізуючи судову систему України, звертає увагу на особливості такої системи інших держав, в тому числі й Німеччини. ЇЇ судова система не має розподілу повноважень між судами земель і федеральними судами, всі суди Німеччини об’єднані системою централізованого оскарження. Кількість судових ланок залежить від характеру суду й становить 3 (для адміністративних, трудових і соціальних судів) або 4 ланки (для судів загальної юстиції) [6, с. 11-12]. Вищою судовою інстанцією ФРН є Федеральний конституційний суд. В Німеччині діють суди звичайної (загальної) юрисдикції, трудової, адміністративної, соціальної, фінансової юрисдикції. Кожна юрисдикція має вищий судовий орган (ст. 95 Основного закону ФРН).
У цивільному судочинстві дільничний суд та земельний суд відіграють роль першої інстанції (це залежить від суми, на яку подано позов). У дільничному суді цивільні справи суддя розглядає одноосібно, або а з деяких питань судової компетенції рішення також може приймати рехтспфлегер – це чиновник міністерства юстиції, який працює у суді і може приймати рішення у справах так званої добровільної юрисдикції (превентивним правосуддям). Особливість цієї частини судочинства полягає в тому, що законодавство Німеччини не передбачає права апеляційного оскарження прийнятого рішення до суду вищого рівня. До добровільної юрисдикції віднесені питання опіки і піклування, спадщини, ведення реєстрів (торговельного, об'єднань, майнових прав подружжя), конкурсного впровадження. Поряд з питанням добровільної юрисдикції в цій судовій ланці здійснюється судочинство у питаннях виконання судових рішень і у питаннях, для яких законодавець визначив спрощений порядок розгляду справ про стягнення заборгованості [5, с. 48]. Це схоже на наказне провадження в Україні. Рішення дільничного суду може бути оскаржено до земельного суду, який у цих випадках є останньою інстанцією. Інші цивільні справи розглядаються є земельними судами одноособово суддею, так і колегією з трьох. У цих судах є підрозділи (палати), які займаються розглядом апеляцій на рішення суддів дільничних судів [5, с. 48]. У цих судах діють палати та сенати у справах про забудову й судноплавство, торговельні палати, які розглядають справи у складі судді і двох засідателів. Апеляційною інстанцією з рішень земельного суду може бути вищий суд землі.
У Верховному федеральному суді не існує поділу на галузі цивільної юрисдикції. В ньому сенати побудовані за принципом правової складності питань і складаються з п'яти або з дев'яти суддів [5, с. 49].
Кримінальні справи у німецьких судах мають певні особливості розгляду в залежності від ступеню суспільної небезпечності вчиненого діяння, віку особи, що вчинила правопорушення. Одноособово суддя розглядає справи про злочини, покарання за які не може перевищувати одного року позбавлення волі. Справи про злочини, за які може бути призначене покарання до трьох років позбавлення волі, розглядаються колегією, до якої входять професійний суддя і двоє засідателів. У вищій судовій інстанції справи вирішують п’ять професійних суддів без засідателів. На рівні дільничних судів є окремі підрозділи, на які покладено кримінальну юрисдикцію щодо неповнолітніх. Судді у справах неповнолітніх, який розглядає справу одноособове, підсудні такі дії неповнолітнього, за які можуть застосовуватись виховні або суворо виховні заходи. Суду шефенів у справах неповнолітніх підсудні всі кримінальні проступки неповнолітніх, які законом не віднесені до компетенції одноособового суду або до компетенції судової палати у справах неповнолітніх в земельному суді. Шефени цих судів є особами, відібраними у спеціальному порядку, які мають тривалий досвід праці з молоддю. Один із складу шефенів при розгляді справ неповнолітніх повинен бути жінкою [5, с. 49].
Другий рівень – земельні суди. Кримінальні справи розглядаються судом Великої палати в складі двох професійних суддів і двох шефенів по обвинуваченню особи у вчиненні звичайних тяжких злочинів, а також у складі трьох професійних суддів і двох шефенів щодо особливо тяжких злочинів (умисне вбивство тощо), які не підсудні верховному суду землі. Третій рівень – Верховні земельні суди, діють як суди першої і ревізійної (касаційної) інстанції. Справи розглядаються тільки колегіальними підрозділами, які звуться сенатами [5, с. 50]. Четвертий рівень – Федеральний верховний суд Німеччини, сенати якого розглядають касаційні скарги на рішення, винесені в першій інстанції земельними і верховними-земельними судами. Ці рішення також не оскаржуються в апеляційному порядку.
Соціальні суди розглядають позови громадян до державних установ із застосування норм публічного права. Наприклад, справи про пенсійне страхування, справи про допомогу на дітей тощо. Ці суди мають триступеневу систему (соціальні суди в землях, земельні соціальні суди, Федеральний соціальний суд). Позов або скарга в ці суди можуть подаватись усно, а провадження в них здійснюється безкоштовно. Однак, судовому розгляду у більшості випадків має передувати розгляд скарги в органі виконавчої влади.
Система адміністративних судів представлена на рівні трьох інстанцій: адміністративні суди, вищі адміністративні суди земель, Федеральний Адміністративний суд. Що стосується компетенції, то у Кодексі адміністративного судочинства Німеччини визначено, що звернення до адміністративного суду можливе у всіх спорах публічно-правового, за виключенням, конституційно-правового, характеру, якщо спори не віднесені федеральним законом до компетенції іншого суду. Поряд з цим, у КАС Німеччини зазначено, що «публічно-правовий спір» відрізняється від «приватно-правового спору» за природою правовідносин, на які спирається вимога позивача. У свою чергу, публічно-правовий спір виникає, коли вимога позивача пов’язана з нормами публічного права. А публічно-правові норми виникають тоді, коли вони застосовуються адміністративними органами і іншими суб’єктами публічного права при виконанні ними публічних завдань і які можуть поширюватися лише на правовідносини між носіями публічного права або між державою (або іншими суб’єктами публічного права), з одного боку, і громадянами чи підприємствами, з іншого. На відміну від Кодексу адміністративного судочинства України, Кодекс адміністративного судочинства Німеччини не передбачає виключного переліку різних видів позовів, однак у останньому закріплено подання позову про визнання адміністративного акта недійсним і позов про присудження до прийняття адміністративного акта. Насамкінець, для визначення компетенції суду, який уповноважений розглядати справу, важливим є встановлення характеру спірних правовідносин [7, с. 85-89; 8, с. 411-412]. Варто також погодитись з думкою Р. Попельнюха стосовно того, що критичне осмислення досвіду такої країни як Німеччина, творчий підхід до визначення шляхів його використання можуть стати потужним чинником для забезпечення злагодженого та ефективного функціонування адміністративного судочинства в Україні [8, с. 412]. 
Система трудових судів також трьохрівнева і справи на всіх рівнях судів розглядаються тільки колегіально в палатах і сенатах [1, с. 254].
Таким чином, ми дослідили основи судової системи Німеччини і з урахуванням цього можна дійти наступних висновків. Основна різниця між судовими системами України та Німеччини полягає у відмінностях адміністративно-територіального устрою цих держав. Ми вважаємо, що для України нинішній поділ усіх судових органів за принципом інстанційності є більш прийнятним, ніж у Німеччині. Однак, думається, що у складі адміністративних судів необхідно посилити спеціалізацію суддів, утворити палати з розгляду конкретних категорій справ (палата з розгляду соціальних спорів тощо), що дасть можливість суддям, які краще підготовлені для розгляду того чи іншого виду справ, професійніше приймати рішення. Доречним було б і встановити за німецьким зразком можливість усного подачі позову і скарги у спорах з соціальних справ до адміністративного суду. Це було б яскравим проявом принципу гуманізму. 
 
Список використаних джерел:
1. Мястковецький В.Д. Необхідність створення судів трудової юрисдикції. / В.Д.Мястковецький // Правова система в умовах розвитку сучасної державно-правової дійсності: генезис та напрями вдосконалення: збірник матеріалів юридичної науково-практичної Інтернет-конференції «Актуальна юриспруденція», м. Київ, 15 грудня 2011 року. – К., – 2011. – С. 250-255.
2. Оборотов І.Г. Порівняльне правознавство: навч. посібник. / І.Г. Оборотов. – Миколаїв, 2011. – 228 с.
3. Кузьменко О.О. Порівняльні дослідження у сфері податкового законодавства / О.О.Кузьменко // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). – 2011. – № 2(53). – С. 131-135.
4. Куціпак О.В. Становлення категорії «правового життя» через призму категорії «правова система» / О.В. Куціпак // Часопис Київського університету права. – 2010. – №4. – С. 62-65.
5. Шишкін В. Організаційна структура судової системи Німеччини / В. Шишкін // Право України. – 1996. – № 1. – С. 47-51.
6. Чуприна Ю.Ю. Місце судової гілки влади в системі державної влади України / Ю.Ю.Чуприна // Державне будівництво [Електронне видання]. – 2010. – № 1. – Режим доступу до журн.: http://www.kbuapa.kharkov.ua/
7. Адміністративні процедури і адміністративне судочинство в Німеччині: збірник матеріалів. – К.: Німецький фонд міжнар. прав. співробітництва, 2006. – 180 с.
8.  Попельнюх Р.О. Публічно-правові спори у юрисдикції адміністративних судів / Р.О.Попельнюх // Право та управління. – 2012. – №1. – С. 404-413. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція