... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.10.2012 - Секція №2
Міжнародне і національне право не є ізольованими системами, а утворюють єдину універсальну систему, в межах якої відбувається їх взаємодія і взаємопроникнення. Саме тому можна припустити наявність ієрархічних зв’язків у ній. Без такої ієрархії важко досягти узгодженості у впливі правових систем на суспільні відносини. Як зазначав В.Г. Буткевич, абсолютна ієрархія у такій міжсистемній сфері є неприйнятною. Це ієрархія відповідності, авторитету норм різних правових систем. Така ієрархія знаходить прояв у тому, що нормативні акти держави не повинні суперечити нормам jus cogens, Статуту ООН та ін. А міжнародні договори не мають суперечити конституції та іншим національним законодавчим актам. Тому актуальним та важливим у практичному плані є дослідження питання співвідношення міжнародного та національного права. Крім того, відсутність конституційних положень, які б чітко визначали співвідношення міжнародних договорів України та законів, ставить вивчення зазначених питань у розряд актуальних [2, с. 26-28].
Дане питання було предметом наукового аналізу таких науковців, як І. Бліщенко, В.Буткевич, М. Буроменський, В. Денисов, І. Лукашук, О. Мережко.
У цілому у правовій науці є дві основні теорії цього співвідношення: монізм і дуалізм. Моністична теорія, основоположниками якої є німецькі послідовники Г. Гегеля (А. Цорн, А.Лассон, В. Кауфман), ґрунтується на визнанні міжнародного та внутрішнього права єдиною правовою системою. Ця концепція з’явилися на початку ХІХ століття. Водночас одні прихильники монізму стверджують верховенство міжнародного права, інші – внутрішньодержавного. Концепція примату останнього ґрунтується на поглядах Г. Гегеля, який убачав у державі «абсолютну владу», а міжнародне право вважав таким, що створене державами, тому в ньому домінують ідеї національного права [1, с. 61-62]. Коли існує така взаємодія - це є повністю не правильним, адже міжнародне право визначається тим ефективним засобом, який врегульовує питання, що виникають на міжнародній арені. Важливо зазначити, що така думка знищує засаду переваги законодавства над політичними відносинами, що заважатиме укоріненню в міжнародних питаннях переваги зовнішніх відносин окремих держав, що буде в певній мірі приводити до зменшення комунікації у правовій сфері. Також треба відмітити, що право, яке регулює відносини між державами захищає права та свободи жителів всієї планети, що в свою чергу призводить до того, що деякі держави мають уступити своїм принципам у цій сфері. Теорія переваги міжнародного права, що була розроблена Г. Кельзеном, зазначає, що існує один порядок, що регулює правові відносини в усьому світі, який включає як право окремих держав, так і міжнародне право в цілому, проте визначальним є порядок, який основується на праві міжнародному, а саме публічному, а не приватному. Якщо в державі існують відносини, що не врегульовані законодавством цієї держави, то має застосовуватись право міжнародне. Досить часто сьогодні теорію монізму тлумачать, як перевагу права міжнародного над правом окремих держав.
Що стосується концепції дуалізму, то її засновником є Г. Тріпель. Ним було виявлено три підстави, що допомагають розділити право окремих держав світу та право міжнародне, зокрема: кожна з них відрізняється учасниками відносин, формами вираження, а також тим колом суспільних відносин, що підлягають регулюванню. Так, формами вираження права окремих держав визначають закони та підзаконні нормативно-правові акти. Щодо міжнародного права, то це є звичаєве право та міжнародні договори. Також більшість держав підтримує засаду того, що частиною внутрішнього права є саме право міжнародне, що закріплено в основних законах окремих держав. Серед форм вираження національного права деколи зустрічаються і міжнародні договори. Зокрема у польській Конституції 1997 року в статті 87 зазначено, що ратифіковані міжнародні договори – це джерело внутрішнього права цієї держави. Також ми не можемо відкидати головні засади, що є формою вираження права міжнародного та функціонують у кожній системі права. Підстава розділення за учасниками також не дає повної гарантії у розмежування таких двох видів систем права. Зокрема, визначальним є положення щодо осіб, а саме фізичних, що довгий час не відносились до учасників міжнародного права. Щодо кола суспільних відносин, що підлягають регулюванню, зазначимо, що як в системі права міжнародного, так і в системі права національного, воно є тотожним [3, с. 32-33].
Досить актуальна та розвинена сьогодні теорія дуалізму, згідно з якою між правом національним та правом міжнародним не має певної субординації, ці дві системи регулюють лише певні відносини.
Виділяють також додаткові концепції та міркування щодо даного співвідношення. Так, існує концепція гармонізації Д. О’Коннела, а Ш. Руссо виділяє іншу теорію співвідношення цих систем на основі переваги міжнародного права. І.Г. Ігнатенко зазначає про зв'язок права окремих держав та міжнародного. Крайні дуалісти також думають, що дані дві системи права не існують лише відокремлено, а є повністю незалежними одна від одної та існують в різних сферах, а також повністю не можуть жодним чином вплинути одна на одну.
Сьогодні однією з визначальних теорій щодо статусу та взаємодії національного та міжнародного права визнають концепцію, яка є певним комплексом двох вищерозглянутих теорій, а саме концепції переваги міжнародного права та концепції дуалізму. Тому треба відштовхуватись від теорії цілісності права, як регулятора суспільних відносин та такого, що призводить до єдиного порядку у суспільстві, що містить у собі автономні елементи, а саме порядок у сфері міжнародних відносин та порядок в окремих державах. Зазначимо, що вони не перебувають у відносинах субординації, проте активно взаємовпливають одна на одну, що призводить до утворення єдиного врегулювання відносин, як в окремих державах, так і на міжнародній арені, але з явною перевагою міжнародного права. Проте існують і сфери, які підлягають регулювання виключно однією правовою системою. Таким чином, держави більшою мірою тяжіють до синтезу двох концепцій, який не дозволяє розглядати ізольовано міжнародне і внутрішнє право у різних площинах, вони певною мірою є взаємопов’язаними та взаємообумовленими.
Вирішуючи питання про співвідношення національного права нашої держави та міжнародного права, то варто зазначити, що Декларація про державний суверенітет України 1990 р. встановила «пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права» Дане питання регулюється Конституцією 1996 р., де йдеться не про міжнародне право в цілому, а лише про таке його джерело, як міжнародний договір. Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Частина 2 ст. 9 Конституції передбачає у свою чергу положення, згідно з яким «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції», а ст. 18 Конституції встановлює правило, згідно з яким «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». Пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлюється Законом України «Про міжнародні договори України», який у ч. 1 ст. 19 передбачає, що «чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства»; а ч. 2 цієї статті встановлює правило, згідно з яким «якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору». На жаль, чинне українське законодавство не містить положень, які б регулювали питання співвідношення між українським правом та іншими джерелами міжнародного права, насамперед, міжнародним звичаєм. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що українське законодавство, насамперед текст Конституції України, потребує подальшого вдосконалення, з метою забезпечення якомога повнішої відповідності національного законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням України [4, с. 10-13].
Отже, підсумовуючи весь вище викладений матеріал, можна прийти до висновку, що сьогодні серед усіх теорій щодо співвідношення національного та міжнародного права найбільш поширеною є теорія поєднання концепції дуалізму з перевагою міжнародного права, я також підтримую дану теорію. Я вважаю, що міжнародне право та право конкретної держави не можуть існувати окремо, адже існує сфера суспільних відносин, які врегульовані виключно правом міжнародним, проте є відносини, які врегульовані правом національним, також можна виділити відносини, які потребують взаємного регулювання двома системами права одночасно, наприклад, відносини у сфері міжнародної екологічної безпеки та інші. Щодо вирішення даного питання в нашій державі, то проаналізувавши відповідні положення законодавства України, на мою думку, в нашій державі це питання врегульовано частково та не досить чітко, а практичне застосування актів міжнародного права досить не активне, що не є результативним при врегулюванні усіх суспільних відносин, які виникають в державі.
 
Список використаних джерел:
1. Буроменський М.В. Міжнародне право. Навч. посіб. / М.В. Буроменський. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с.
2. Денисов В.Н. Проблема створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України / В.Н. Денисов // Суверенітет України і міжнародне право. – К, 1995. – С. 28.
3. Джин М. Лайонс, Мастадуно Майкл. Міжнародне втручання в державний суверенітет і майбутнє міжнародного співтовариства // Міжнародний журнал соціальних наук. – 2008. – Травень. – № 2 (5). – С. 32-33.
4. Мережко О.О. Становлення правової системи України в контексті сучасного міжнародного права / О.О. Мережко, М.І. Неліп. – К., 1998. – 257 с.  {jcomments lock}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
June
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція