... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.10.2012 - Секція №2
Необхідність забезпечення вільного розвитку груп мовних меншин, що з’явилися в процесі державотворення на території України, зумовила внесення до Основного Закону положення, яким у державі гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин [1, ч.3 ст.10]. Крім того, 1 січня 2006р. для України набула чинності Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, ратифікована Законом України №802-IV від 15 травня 2003р. Відповідно до положень Конституції України та зазначеної Хартії 3 липня 2012р. Верховна Рада прийняла Закон «Про засади державної мовної політики», яким визначено засади, завдання, цілі і принципи державної мовної політики України, статус та порядок використання мов у різних сферах державного та суспільного життя, встановлено відповідальність за порушення законодавства про мови.
Виходячи з принципу верховенства права, а також із того, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства [1, ч.1 ст.9], можна зробити висновок, що даний закон повинен відповідати не лише Конституції України, але й Хартії. Але чи так це насправді?
Уважний розгляд Закону у порівнянні з Хартію дозволяє виокремити численні колізії між цими нормативними актами. По-перше, необґрунтовано виділена на чільне місце російська мова. Хартія призначена захищати регіональні мови або мови меншин і сприяти їм як частині європейської культурної спадщини, що знаходиться під загрозою, про що зазначено у пояснювальній доповіді до неї [2, п.10]. Системний аналіз дає змогу визначити, що цей документ закликає рівною мірою захищати всі регіональні мови та мови меншин на території держави. Натомість, як Конституція України у ч.3 ст.10, так і Закон у ч.2 ст.7 безпідставно підносять саме російську мову. На даному порушенні наголосила Венеціанська комісія при здійсненні аналізу відповідного законопроекту, який згодом став законом і який вона оцінила як незбалансований, оскільки його положення непропорційно зміцнюють позиції російської мови без прийняття відповідних заходів, щоб підтвердити роль української мови як державної і належним чином забезпечувати захист інших регіональних мов та мов меншин [3, п.4].
По-друге, до регіональних мов і мов, які вимагають захисту, український варіант Хартії відносить білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську мови [4, ст.2]. Закон не лише доповнює цей перелік вірменською, ромською, русинською, караїмською та кримчацькою мовами, а й замінює грецьку мову новогрецькою та звужує обсяг єврейської мови дише до ідишу [5, ч.2 ст.7]. Для всіх перелічених мов застосовується однаковий особливий режим захисту, хоча більшості з них не загрожує зникнення з мовної карти Європи, і тому щодо них має застосовуватися лише базовий режим захисту. Натомість особливий режим захисту мав би поширюватися на такі мови, як гагаузька, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, ромська. Ці мови не є широковживаними ні в Україні, ні поза її межами. Вони не захищені офіційним статусом, оскільки народи, які ними говорять, не чисельні й не мають власних державних утворень.
По-третє, до кожної з визначених мов застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у Законі, за умови, якщо кількість осіб – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення. За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території [5, ч.3 ст.7]. Дане положення значно ускладнює застосування регіональних мов у місцях компактного проживання невеликих груп мовних меншин, хоча Хартія не містить положення про виділення процентного бар’єру проживання для застосування механізмів захисту мов. Вона передбачає здійснення охоронних і заохочувальних заходів, спрямованих на забезпечення використання регіональних мов, і в жодному разі не передбачає прийняття органами місцевого самоврядування спеціальних рішень про визначення територій використання регіональних мов.
По-четверте, Хартія не розглядає стосунки між офіційними та регіональними мовами або мовами меншин у контексті суперництва чи антагонізму. Проте норми Закону суперечать правовому духу Хартії, принципам, закріпленим у ній і положенням Конституції України. Так, ст. 3 Закону закріпила право мовного самовизначення, сформульоване поза контекстом статусу української мови як єдиної державної мови, обов’язкової відповідно до ст. 10 Конституції для офіційного застосування на всій території України у всіх сферах суспільного життя. Положення п. 2 ст.3 Закону взагалі створює підґрунтя для нехтування державними службовцями і посадовими особами своїм конституційним обов’язком щодо імперативного застосування ними державної мови при здійсненні ними своїх офіційних повноважень.
     Наведений короткий огляд дає змогу зробити висновок, що Закон України «Про засади державної мовної політики» всупереч Конституції України значною мірою не відповідає положенням міжнародних нормативних актів, зокрема, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин. Закон не враховує імперативні вимоги ієрархічно вищих нормативних актів і в цілому є незбалансованим. При прийнятті Закону парламентарі проігнорували критичні зауваження щодо його концептуальної хибності, викладені вітчизняними експертами та надані Венеціанською комісією, тому не викликає сумніву необхідність приведення Закону у відповідність до Хартії та інших міжнародних актів з мовних питань.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. – №30 – ст. 141.
2. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин та пояснювальна доповідь. – [Електронний ресурс]. – Офіційний сайт Ради Європи. – Режим доступу: http://conventions.coe.int/Treaty/EN/Reports/Html/148.htm – англ. мов.
3. Щодо законопроекту про засади державної мовної політики: експертний висновок Венеціанської комісії, прийнятий на 89-му пленарному засіданні, 16-17 грудня 2011 р.
4. Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин: закон України від 15.05.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №30. – ст. 259.
5. Про засади державної мовної політики: закон України від 03.07.2012 // Голос України від 10.08.2012 – №146. {jcomments lock}

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція