... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.12.2012 - Секція №1
Принцип верховенства права та його реалізація в правовій практиці займає важливе місце у сучасній юриспруденції. Водночас повне розуміння цієї складної теоретично-правової конструкції неможливе без урахування досвіду становлення та розвитку права (а відтак – і його верховенства) в процесі історії. Тим паче, право постійно еволюціонувало, в залежності від періоду та території застосування набирало різних форм і змісту. Як видається, для кращого усвідомлення правового розвитку держав як фактору ґенези принципу верховенства права не буде зайвим ознайомлення з деякими аспектами історії звичаєвого права Ірландії.
Хоча незалежність Ірландії була проголошена лише в 1916 р., це країна з великою історією, багатою культурою, сповнена традицій і звичаїв. Як і кожен народ світу, ірландці розпочали формування національної правової системи на основі правових звичаїв, які довели свою дієвість багаторічною практикою. Проте колоніальна залежність від Англії, її шовіністична політика та жорсткі методи управління зумовили обмеження сфери застосування ірландського звичаєвого права. 
Значна частина ірландських правових звичаїв у V ст. була кодифікована у збірнику «Шенхус Мор» [1]. Однак чимало звичаєво-правових не ввійшли до складу цієї кодифікації та продовжують залишатись малодослідженими. Як видається, особливий інтерес викликають наступні давньоірландські правові звичаї: спадкування титулу, гевелкайнд і таністрі, право першого займу землі, допомога потерпілим від лиха та двоєженство.
Спадкування титулу. У той час, коли в Середньовічній Європі застосовувався принцип майорату (спадкування старшим сином) у системі спадкоємства титулів привілейованих верств населення (баронів, графів тощо), в Ірландії звичаєве право допускало диспозитивність спадкодавця у виборі свого наступника. У цьому контексті варто згадати ірландського графа Тирону середини XVI ст. Кона О’Ніла, в якого було кілька синів. Найстаршим із них був Метью, однак у 1551 р. Кон О'Ніл призначив своїм спадкоємцем іншого сина – Шейна. Це спричино родинні чвари, змову й арешт ірландського графа. Метью підтримувала англійська влада, адже королівське законодавство закріплювало принцип майору у спадкуванні дворянських титулів. Щоб захистити свої права, Шейн О’Ніл розпочав повстання, яке завершилось 6 січня 1562 р. на зустрічі спадкоємця з королевою Єлизаветою в Лондоні, де глава держави підтвердила його права на титул графа Тирону [2, с. 45-46]. Таким чином, національний менталітет ірландського народу та його окремих лідерів сприяв збереженню та захисту навіть тих національних правових звичаїв, які суперечили законодавству Великої Британії.
Гевелкайнд і таністрі. Продовжуючи історико-правовий аналіз ірландських правових звичаїв у сфері спадкування, варто наголосити на двох основних звичаєво-правових механізмах спадкування майна – гевелкайнд і таністрі, які діяли у ранньому Середньовіччі. Система гевелкайнд полягала в тому, що після смерті члена фіни (громади) земля не переходила у власність його дітей, а розподілялась між членами громади. При цьому враховувався ступінь спорідненості спадкоємців із попереднім власником і соціальний статус. Система таністрі передбачала спадкування за посадою чи професією. Наприклад, після смерті таніста (радника вождя) його землю успадковував новий таніст. Крім таністів, система таністрі поширювалась на поетів, музикантів, співаків, лікарів, брегонів (знавців звичаїв і суддів), філідів (хроністів і знавців історії), друїдів і важко озброєних воїнів [3, с. 6-7].
Право першого займу землі. Характерним для цілковитої більшості народів світу був правовий звичай, який полягав у тому, що власником неосвоєної землі ставав той, хто першим її зайняв. Суб’єктом такої земельної власності могли виступати як окремий індивід, так і сім’я або ж громада. Не дивно, що цей правовий звичай мав чинність і на ірландських землях, однак невідомо чи він зародився там, чи поширився разом із одним із численних народів, які мігрували в Ірландію з інших земель. У цьому контексті варто згадати шляхетний ірландський рід О’Нілів, символом яких була червона рука. Згідно з легендою під час переселення кельтського народу геллів (гойделів) в Ірландію, що відбулось кілька століть до н.е., між ними була домовленість, що острів належатиме тому, хто першим прибуде на його берег. Засновник клану О'Нілів, розуміючи, що його суперники істотно вирвались уперед, відрубав собі руку та метнув нею на острів. Перемога у цьому змаганні зумовила те, що червона рука була символом багатьох наступних поколінь роду О'Нілів [2, с. 44]. Таким чином, правовий звичай першого займу землі став одним із факторів інтеграції систем звичаєвого права різних народів, які населяли Ірландію, а також зумовив формування правового інституту власності.
Допомога потерпілим від лиха. Ірландське звичаєве право на відносно ранньому етапі почало розробляти правові норми щодо соціального захисту населення. Збірник Шенхус Мор згадує про правовий звичай, який зобов’язував жителів Ірландії надавати допомогу особам похилого віку, які потерпіли від стихійного лиха. Якщо така старша людина зверталась за допомогою в ірландський дім, їй слід було надати притулок не менш як на одну добу, нагодувавши чи надавши кошти для купівлі їжі. Коли родина, до якої звернувся потерпілий від стихійного лиха, не нагодувала його та надала відповідних коштів, він отримував право на притулок протягом трьох діб [4, p. 220]. Отже, звичаєве право Ірландії базувалось на засадах гуманізму, поваги до старшого покоління та суспільної взаємодопомоги.
Двоєженство. У V ст. завдяки проповідницькій діяльності святого Патрика християнство стало релігією більшості населення Ірландії [5]. Як відомо, християнська релігія допускає виключно один шлюб на моногамних засадах. Проте у VIII-ХІ ст. Ірландію активно колонізовували вікінги, які практикували двоєженство. Корінні ірландці почали поступово переймати цей звичай всупереч християнським правилам. Наявність двох жінок свідчила про високе становище ірландця в суспільстві [2, с. 19]. Таким чином, двоєженство було санкціонованим ірландським середньовічним суспільством, а відтак стало частиною тогочасного звичаєвого права.
Підсумовуючи викладені міркування, можна дійти до висновку про те, що ірландське звичаєве право наділене значним вмістом національного колориту та певною мірою відображає ірландський народний дух. Крім того, у ньому спостерігається прагнення народу до соціальної справедливості, захисту прав людини та культурно-правової самобутності. Отже, звичаєве право було одним із факторів збереження національної ідентичності Ірландії попри кількасотрічну колоніальну політику Англії щодо неї. 
 
Список використаних джерел:
1. Шенхус Мор. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/«Шенхус%20Мор»/
2. Маккормак Джон. Історія Ірландії. Люди й події, які сформували країну / Джон Маккормак; з англ. пер. А. Олійник, Т. Бойко. – К.: Юніверс, 2006. – 296 с.
3. История Ирландии / Отв. ред. Л.И. Гольман. – М.: Мысль, 1980. – С. 6-7.
4. Ancient laws of Ireland. Senchus Mor. Introduction to Senchus Mor and law of distress as contained in Harleian manuscripts / W. Neilson Hancock. – Vol. 1. – Dublin, London: Longman, Green, Longman, Roberts and Green, 1865. – 335 p.
5. Foley L. Saint of the day. St. Patrick / L. Foley – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.americancatholic.org/Features/Saints/ Saint.aspx?id=1325 {jcomments on}
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція