... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.12.2012 - Секція №1
Сама назва цієї статті носить дискусійний характер, що не викликає будь-яких заперечень, оскільки, ця тематика стосується найскладнішого, найбільш драматичного періоду боротьби за відродження суверенної, незалежної Української держави. Велике прагнення українців відродити у цей період свою власну державу, захистити від поневолювачів свою землю та високе “піднесення віри в перемогу справедливості над брутальним насиллям” вимагає встановлення об’єктивності і правди щодо національно-визвольних змагань українських державників. Актуальність розробки цієї тематики посилена тим, що суспільство потребує на основі документальних джерел всіх воюючих сторін (радянських документів, німецьких джерел та матеріалів ОУН-УПА) встановити найбільш повну й об’єктивну картину національної борні. Про значимість наукового опрацювання цієї проблеми Т. Гунчак підкреслив: “гортати сторінки українського Апокаліпсису тяжко, проте конче необхідно. І це, я вважаю – моральний обов’язок кожної людини. …На все це автор дає однозначну й рішучу відповідь: минулого не повинно повторитися!” [1, с .5, 6].
Мета представленої статті є з’ясування й оцінка організаційно-правових засад діяльності Української Повстанської Армії (УПА), хоча, для висвітлення цієї теми необхідні шпальти багатьох видань. 
Ось чому вказаній тематиці присвячено велику кількість наукових праць. Найбільш вагомими з них є наукові розвідки сучасних дослідників І. Біласа, А. Камінського, В. Косика, В.Сергійчука, В. Смолія, Ю. Шаповала, розробки М. Лебедя, П. Мірчука, Л. Шанковського та ін. [1; 3; 6; 9; 10; 2; 11; 7; 8]. Вказані праці відмінні за своєю структурою, повнотою викладення, об’єктивністю. Про це В. Сергійчук зауважив, що “історія УПА, яка готувалася на Заході, і висвітлена у працях Л. Шанковського, – розділі “УПА” для “Історії Українського війська”, П.Мірчука – “Українська Повстанська Армія” – збірнику матеріалів, М. Лебедя “Українська Повстанська Армія. Її ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу” позначена відчутною декларативністю і однобокістю”, оскільки автори були обмежені джерельною базою, в першу чергу радянською [9, c. 4]. Хоча вони всі є важливими для всеохоплюючого, повномасштабного аналізу поставленої проблеми.
Для з’ясування змісту діяльності УПА доречно звернути увагу на Заяву Головного командування УПА від 27 вересня 1947 р. за підписом генерала Тараса Чупринки, де зазначалося, “що Українська Повстанська Армія повстала з бойових груп ОУН (керованих С.Бандерою) в 1942 р. в умовах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників. Саме УПА висунула вимогу визнання потреби в доцільності активної боротьби проти окупантів. …Від моменту створення УГВР УПА підпорядковувалася лише УГВР і визнавала УГВР за єдине своє Представництво і керівництво. УПА стала виразно всенаціональною збройною силою. Вона понадпартійна і в ній борються всі, кому дорога справа Самостійної Української держави, без різниці поглядів, політичних переконань і партійної приналежності. Але водночас з цим УПА цілком визнає велетенський вклад ОУН на чолі з С.Бандерою в справу утворення, зміцнення і розвитку УПА [8, c. 313-315].
За твердженням авторів видання під загальною редакцією академіка В. Смолія “Бандерівці збагнувши, що Німеччина розглядає Україну лише як колонію, почали створювати власні збройні сили – Українську повстанську армію, підпільні боївки в селах. Їхньою метою була боротьба за незалежну соборну Україну” [2, c. 313].
На думку окремих опонентів постановка теми “правові основи функціонування УПА” вважається абсурдною. Основними аргументами такої позиції є:
по-перше, ідеологічно-пропагандистський апарат СРСР про Українську повстанську армію інформував не інакше як про “бандитські озброєнні формування українських націоналістів, що були на службі фашистських окупантів”, приховуючи від народу істинні причини і факти її функціонування;
по-друге, в основу правової оцінки діяльності ОУН–УПА була покладена негативна оцінка співпраці ОУН–УПА з Німеччиною за матеріалами Нюрнберзького процесу над нацистськими військовими злочинцями, хоча реальне існування таких висновків та оригінал такого документу відсутні;
по-третє, особливий акцент у діяльності Української повстанської армії відводиться фактам участі її вояків у стратах військовополонених та цивільного населення, намагаючись представити окремих членів УПА жорстокими вбивцями, виконавцями масових тортур. При цьому, замовчуючи аналогічні акти з боку інших воюючих сторін;
по-четверте, радянська пропаганда уміло і свідомо змішувала діяльність українських націоналістів з особами, які дійсно співпрацювали з німцями на посадах поліцаїв, старост, мерів або були працюючими в інших німецьких установах, хоча вони не мали жодного відношення до національного руху [6, с. 278].
по-п’яте, усталене, пануюче за часів радянської влади, розуміння права як норм (законів, підзаконних актів) створених державою робить неможливим застосовування терміну “організаційно–правові засади” до Української повстанської армії. Як відомо у цей період Української держави не існувало. Тому і права вираженого у державних законах не було. У науковій літературі цю військову структуру назвали “УПА – армія без держави”.
Підтвердженням вище вказаних аргументів слугують різні звернення, звіти, відозви, доповідні, положення, інструкції, накази радянських урядових, партійних структур, керівних органів ОУН-УПА, які зберігалися під грифом “Цілком таємно” у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ), Центрального державного архіву громадських об’єднань (ЦДАГОУ), Державні архіви Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької областей.
Підтвердженням активної боротьби з німецькими окупантами свідчать численні повідомлення гітлерівської служби безпеки. Так, наприклад, у Повідомленні від 23 жовтня стверджувалося, що “Бандерівський рух в останній час все частіше застосовує активні методи боротьби. …Недавно в районі Сарн виявлена велика банда, якою керує бандерівський діяч Боровець. Крім того, встановлено, що бандерівський рух проводить зі своїми людьми військову підготовку, залучаючи їх на військові збори в складі націоналістичних банд. У відношенню до більшовицьких банд встановлено доброзичливий нейтралітет. …Цей поворот свідчить про те, що бандерівський рух зайняв войовничу позицію проти Німеччини, намагаючись всіма засобами, в тому числі збройної боротьби, добитись незалежності України [9, с. 198, 199].
Іншим повідомленням Служби безпеки німців від 13 листопада 1942 р. інформувався Берлін, що “політичне виховання молоді ОУН здійснюється українськими об’єднаннями “Бойтур”, “Юнацтво”, “Просвіта”. Молоді хлопці і дівчата систематично збираються вечорами, де проходять спортивну підготовку, а також вивчають політичну лінію бандерівської групи. Молодь після короткого випробувального терміну приводять до присяги ОУН. …Дальше в ході спортивних тренувань проводяться військові зайняття на основі військових приписів ОУН “Внутрішня служба”, “Польова служба”, “Стрілецький статут”. Після випробування місцеві організації молоді включаються в об’єднання ОУН всієї країни. В усіх молодіжних об’єднаннях пропагується ідея про те, що створення Української суверенної держави є найвищою політичною метою” [9, 200, 201].
Про військові дії УПА свідчить один з багатьох Звітів окружного проводу ОУН за липень 1943 р. з підписом псевдо “Степ”. У ньому вказується, за період з 16 червня до 18 липня 1943 р. було виконано 13 бойових завдань проти німців та поляків, які грабували майно, спалювали помешкання, вбивали людей. Так, 17 липня німці з поляками заїхали у Хмелів та почали його палити. Запалили шість хат і почали вбивати мирне населення. Після вступу у бій відділу УПА ворог відступив, залишивши на полі бою 10 своїх трупів [9, 360, 361]. Про захист Українсько–азербайджанським загоном УПА в районі м. Дубно населення від нападу роти німців свідчить інформація чотового УПА датована жовтнем 1943 р. Вході бою загарбникам нанесено великих втрат (50 убитими, біля 20 ранених) і відбито награбоване майно [9, с. 361, 362].
Інші акценти поставлені у “Зверненні керівників УРСР Голови Президії Верховної Ради УРСР М. Гречухи, Голови Ради Народних Комісарів УРСР Л. Корнійця, Секретаря Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) М. Хрущова до населення окупованих районів України про боротьбу з українськими націоналістами” від 12 січня 1944 р., де проголошувалося: “… Дорогі товариші робітники, селяни, інтелігенти! Ваш ворог не тільки німецькі розбійники. Ваш – ворог зграя німецько–українських націоналістів. Всілякі оці бандери, мельники, бульбівці, запродавшись Гітлеру, допомагають йому уярмлювати наш народ, нашу Україну. Їх руки в крові наших дітей, матерів, сестер. Українсько-німецькі націоналісти, зрадники народу і гітлерівські прихвосні допомагають німцям грабувати український народ. …Вони створили псевдопартизанські озброєні загони, зманюючи до них людей тим, що ці загони, мовляв будуть боротися з німцями. Не вірте їм! …Спитайте, що вони зробили для загальної справи визволення українського народу з-під гітлерівського ярма? …Не дайте їм обдурювати себе і свій народ! Знищуйте цих шахраїв-агентів німецьких загарбників! Разом з червоними партизанами бийте німців і німецьких холуїв!” [9, с. 131]
Про боротьбу з німцями підтверджують інші багаточисельні матеріали. Зокрема, у своєму щоденнику комісар ковпаківського партизанського з’єднання Семен Руднєв писав: “… Націоналісти - наші вороги, але вони б’ють німців. Ось тут і думай. …Нам необхідно вести політику бити німця разом, а жити окремо” [9, с. 78-80].
    Важливою для об’єктивності також є інформація секретаря Рівненського обкому партії В. Бегми секретареві ЦК КП(б)У М. Хрущову від 6 червня 1944 р. У ній повідомлялось, що “спільними діями військових частин, внутрішніх і прикордонних військ НКВД, партизанськими і винищувальними загонами було проведено біля 500 військово–чекістських операцій. За час проведення цих операцій з лютого до червня 1944 р. було вбито 15595 бандитів, поранено – 268, взято в полон – 14240, арештовано – 1859. …У боротьбі з бандами націоналістів загинуло 569 чол., поранено – 471, пропали безвісно – 109. …У багатьох селах області діють невеликі банди, які тероризують населення і знищують партійно–радянський актив. Так, 25 травня 1944 р. в с. Стрельськ вбита і спалена дружина червоноармійця Анастасія Щербань. 27 травня 1944 р. вбиті голова Блудовської сільської ради Хавитонюк Семен, його дружина і двоє дітей 2-х і 5-ти років. За травень місяць було вбито у Межирічському районі 16 чол. радянського активу, у Рокитнівському районі – 28 чол. сільського активу [9, с. 148-152]. Важко спростувати ці звинувачення. Але і не можливо відповісти на запитання, чи саме військовики УПА вчиняли подібні злочини? Чи псевдо – УПА? Існує також цілий масив матеріалів про факти насильства з боку партизанів та репресивних органів. Мабуть дуже важко встановити хто більше вчинив наруги над народом. 
З доповідної записки військового прокурора військ МДБ Українського округу Кошарського на ім’я М. Хрущова відомо, що МДБ УРСР та його управління в західних областях України з метою виявлення українсько-націоналістичного підпілля широко використовували так звані спецгрупи, які діяли грубо-провокаційно під виглядом бандитів “УПА”, і допускали свавілля й насильство над місцевим населенням чим грубо порушували соціалістичну законність. У записці приведені численні приклади таких насильницьких дій (дет. див. Ю. Шаповал) [11, с. 261-262]. 
М. Коваль підкреслив, що “курс ОУН-УПА на масовий опір населення радянській владі дорого обійшовся західноукраїнській людності. Це надало потужній і злагодженій машині беріївських каральних органів на повну силу розгорнути і застосувати свої безмежні можливості, безпідставно поширивши дії проти ОУН-УПА на все населення. …За офіційними даними в середині 40-х років підозрілих “елементів ” депортовано до Сибіру 213 тис. осіб. Траплялося, що “бандитськими” оголошувалися цілі села, фальсифікувалися карні справи, практикувалися прилюдні демонстрації трупів убитих повстанців” [2, c.327-328]. 
З цього приводу І. Білас вказує, що боротьба з національним рухом опору секретною постановою Ради Міністрів СРСР 28 січня 1947 р. була віднесена до держбезпеки і закріплено створення її спецвідділу, яким передано 1617 оперативних працівників, агентурна мережа чисельністю 17945 осіб, оперативні обліки на 12714 учасників підпілля, оперативні внутрішні війська МВС (понад 25 тис. бійців), а також винищувальні батальйони в кількості понад 35 тис. …Як і раніше, основні зусилля репресивно-каральної системи спрямованні на придушення збройної боротьби українського народу за право бути господарем на своїй землі [1, с.280-281]. Вказана репресивна машина в лютому 1947 р. розробила “План заходів з остаточної ліквідації оунівського підпілля в західних областях України”, а в жовтні 1947 р. був затверджений план спецпереселення із західних областей України, згідно якої було депортовано 26332 сімей або 18886 чоловіків, 35441 жінка і 22279 дітей, для їх вивезення задіяли 44 ешелон [1, с. 284].
Аналіз доповідної записки М. Хрущову відповідального організатора ЦК КП(б)У “Про діяльність оунівських банд і заходів боротьби з ними у Тернопільській області”, підтвердив зростання “бандпроявів” у першому кварталі 1948 р., де було зафіксовано 80 випадків, порівняно з 1947 р., де їх відбулося – 236 [10, с.416-417]. Очевидно це свідчить про супротив населення західної України відновленню радянської влади, адже для її ствердження “до середини 1946 р. у західні області із східних областей та інших братніх республік було скеровано 86 тис. партійного активу, спеціалістів народного господарства [11, с. 259].
Отже, для встановлення об’єктивності до цієї проблеми потрібно підійти з позицій права, хоч і цей підхід не позбавлений дискусійності. 
В умовах бурхливої політизації народу, демократизації, гласності, національного відродження історично-правові знання про будівництво національного війська, які відзначаються конкретністю, наочністю, доступністю і, особливо, достовірністю і об’єктивністю, здійснюють величезний вплив на подальше формування національної культури людей, патріотичне виховання особового складу Армії України. У сучасний період всебічних реформ значно зростає інтерес до права, до його історії, тому що право забезпечує соціальну справедливість, права та інтереси людини. На думку автора, право - це частка культури народу. Право є засобом існування, функціонування і розвитку держави, народу, всієї цивілізації. Право - це система або сукупність норм - правил поведінки та діяльності особи й інших суб'єктів правовідносин, які відображають найбільш важливі економічні, політичні, моральні, громадянські й інші соціальні відносини у формі не тільки державних законів і інших нормативно-правових актів, правових звичаїв, а і правових прецедентів, нормативно-правових договорів, які встановлені чи державною владою, чи всім населенням (референдумом, віче тощо), або загальновизнані суспільством, виражають принципи рівності і рівноправності всіх суб'єктів, міру справедливості, юридичної (правової) свободи і відповідальності за нанесення шкоди і суспільної небезпеки. Отже, у найбільш загальному вигляді право можна визначити так: це можлива і належна поведінка членів суспільства, яка проявляється у реальних відносинах, що складаються між ними, і така, яка одержує своє закріплення (охорону) у нормах законів та інших формах, що забезпечують належне функціонування у суспільстві відносин відповідно до їх призначення. Його вивчення в історичному аспекті покликане розбудити, відновити те, що втрачено, підвести на вищий щабель правосвідомість як частку самосвідомості народу - дійсного творця своєї історії.
Народ гостро відчув наслідки впровадженої сталінщиною впродовж трьох поколінь деформації історичної свідомості і не хоче більше з цим миритись.
Нині ми повністю усвідомлюємо, що не можна вступати в майбутнє з ілюзіями і забобонами минулого, не відновивши історичну справедливість. Саме у встановленні істини, сущої правди подій та процесів - запорука морального оздоровлення нашого суспільства, джерело відродження нації.
А тепер з позицій права підійдемо до аналізу правових засад будівництва УПА. Звернемося до трьох міжнародних актів, які прийнято позначати спільною назвою Міжнародна хартія прав людини. Складається вона з трьох різних за юридичною силою міжнародних документів. У преамбулі Загальної Декларації прав людини (ООН, 1948 р.) у зазначається: “беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства…, необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення… .” У Міжнародному Пакті про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 р.) та у Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права (ООН, 1966 р.) у частинах перших статті 1 закріплено, що “всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток”. Отже право на створення власної суверенної держави це найважливіше право людини, нації, людства, яке встановлене світовим співтовариством у своїх актах еталонах справедливості. То чи були неправомірними дії Української повстанської армії, яка виконувала рішення Третього національного збору ОУН у 1943 р. на якому була вироблена всебічна програма діяльності УПА. Основою цієї програми була боротьба за самостійну Україну, за громадянські права, за демократію, за рівні права національних меншин. ОУН УПА це не випадкові соціально-політичні утворення. Вони є послідовним продовженням боротьби українського народу за свою державність, починаючи від Запорізьких козаків, Гетьманської держави Богдана Хмельницького, Січових Стрільців, Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР, УВО, ОУН - УПА, дисидентства і до сучасної держави Україна та її Збройних Сил. Умови, стиль, форму боротьби УПА нав’язували ворогуючі сторони. У рапорті від 26 жовтня 1943 року командира чехословацького партизанського загону капітана Репкіна генералу Сабурову про переговори з українськими націоналістами міститься відповідь представника УПА на його запитання. “Ми воюємо однаково проти червоних, і проти німців, для нас ворогом є як імперіалізм московський, так і імперіалізм берлінський”. “Ми українці, без вільної України жити не можемо і не хочемо, будемо воювати до останньої каплі крові, або вільну Україну відвоюємо, чи чесно загинемо. Ми намагались дипломатичним шляхом в Москві добитися вільної України, але коли наших вождів арештували і вбили ми взялись за зброю. …Ми не безсиллі, ми мобілізували весь український народ до зброї, наша УПА тепер достатньо міцна, крім того у нас в УПА є узбеки, казахи, французи, чехи і словаки” [9, 101-103].
Підтвердженням організаційно-правових засад є організаційно-штатна структура УПА. У основу організаційної будови УПА було покладено територіальний принцип. УПА поділяється на чотири групи: УПА –“Північ” (Волинь, Полісся); УПА – “Захід” (Галичина, Буковина, Закарпаття і Закерзоння); УПА – “Південь” (Кам’янець – Подільська, Житомирська, Вінницька, частина Черкаської, Кіровоградської, і південна частина Київської областей); УПА – “Схід” (Північ Житомирщини і Київщини, частина Чернігівщини). Кожна з груп поділялася на воєнні округи (Північна ВО “Заграва” із старшинською школою “Дружинники”, Північно – Західна ВО “Турів”, ВО “Волинь - Південь”, ВО “Тютюнник”, ВО – 1 “Бешта, ВО –2 “Буг”, ВО – 3 “Лисоня”, ВО – 4 “Говерла”, ВО – 5 “Маківка”, ВО – 6 “Сян”, ВО – 7 “Сучава”, ВО – 8 “Срібна”, а вони – на тактичні відтінки, або ж групи. Крім цього, окрузі підпорядковувались курені для спеціальних доручень. У селі Мочулки працювала підстаршинська школа УПА під керівництвом “Запорожця”. Безпосередньо керували УПА Головний командир і члени Головного штабу УПА [4, с. 33-43]. До складу Головного військового штабу входили відділи: оперативний, розвідки, постачання, організаційно – персональний, вишкільний, політично – виховний, військових інспекторів. Керувалася УПА директивами, наказами, статутами [9, с. 273]. Для вояків УПА була запроваджена військова присяга. ОУН – УПА мали паперові грошові документи – “бофони”, що виконували роль податкових – реквізиційних квитанцій, своєрідного підтвердження виконаного грошового контингенту. Така система організації і всебічного забезпечення, включаючи і правове, була викликана особливою жорстокістю протистояння, яке відбувалося на території середньої європейської держави [4].
Тут треба врахувати, як стверджує Р. Коваль, що “Отамани – люди зі всіма добрими й злими людськими прикметами... Кажуть, що вони були не карні, малодисципліновані. ...Були й такі. Серед отаманів були різні люди, в тому числі і самозакохані авантюрники, які не бажали нікому підпорядковуватися” [5, с. 28], в цілому національно-визвольний рух необхідно визнати правомірним, спрямованим на захист своєї незалежності, свободи, ліквідації беззаконня, анархії. Анатоль Камінський, встановлюючи легітимність УПА, вказав, що “у визначенні легітимності армії головним критерієм є наявність над нею суверенного політичного керівництва чи просто суверенної влади. Тобто в такому розумінні армія є еманацією легітимності політичної влади чи керівництва. ...Повинні бути три головні елементи державної легітимності – населення, територія і влада. ...Міжнародна легітимність базувалася на організованій боротьбі українського народу на його території за самовизначення, самоуправління та державну незалежність. Правомірність цієї боротьби визнана додатковими протоколами до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 р, які розширили визначення воюючої сторони, якою, згідно з Гаазькою конференцією, є війна за національне визволення, збройна боротьба проти колоніальної домінації, чужинницької окупації та расистського режиму. ...Кваліфікаційним елементом й атрибутом армії є організаційна структура – оперативна (вертикальна) і територіальна (горизонтальна)” [3, с. 21-22]. Крім того, УПА була єдиною військовою силою, яка протидіяла тотальному знищенню українських сіл в ході каральних операцій німецьких загонів у відповідь на диверсійні акції проти них невеликих більшовицьких партизанських груп. “У листопаді 1942 р. німці знищили 100 сіл, в тому числі – найбільше с.Кам’янку з населенням 3000 душ, а саме село зрівняли із землею” [7, с. 48]. 
Отже, вищевказане підтверджує, що національно-визвольний рух був правомірним і легітимним, а факти порушення законів потребують конкретного судового розгляду і встановлення персональної вини суб’єкта правопорушення.
 
Список використаних джерел:
1. Білаc І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз / І.Г. Білаc У 2-х кн. – Кн.1. - К.: Либідь. – Військо України, 1994. – 432 с. Кн.2. – К.: Либідь. – Військо України, 1994. - 688с. 
2. Історія України: нове бачення: У 2-х т./ під ред. В.А.Смолія. – К.: Україна, 1995. – 495 с.
3. Камінський А. УПА з погляду міжнародного права / А. Камінський // Науковий світ. – 2006. – липень. – №7. – С.21-22.
4. Клименко О. Організаційно – правові аспекти діяльності УПА на Тернопільщині (Воєнна округа “Лисоня”) / О. Клименко, М. Кравчук // Актуальні проблеми правознавства: науковий збірник ЮІ ТАНГ. Вип. 1. – Тернопіль, 2000. – С.33- 43.
5. Коваль Р.М. Повернення отаманів Гайдамацького краю / Р.М. Коваль. – К.: Докор, 2001. –288 с.
6. Косик В. Україна в другій світовій війні у документах / В. Косик // Збірник німецьких архівних матеріалів. Т.2. – Львів, 1998. – 384 с.
7. Лебідь М. УПА. Українська Повстанська Армія. Її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу / М. Лебідь. 1 частина. Німецька окупація України. Репринтне видання. – Дрогобич: "Відродження", 1993. – 208с.
8. Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952 рр. / П. Мірчук. – Бюро Інформаії. – б/в, 1950.– 320 с.
9. Сергійчук В.І. ОУН – УПА в роки війни. Нові документи і матеріали / В.І.Сергійчук. – К: Дніпро, 1996. – 494 с.
10. Сергійчук В. Український здвиг: Поділля. 1939-1955 / В. Сергійчук. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. – 840 с.
11. Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії / Ю.І. Шаповал. – К.: Наукова думка, 1993. – 350 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція