...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 14.05.2013 - Секція №5
Актуальність теми визначається тим, що у сукупності факторів, які обумовлюють кримінально-правову відповідальність за неналежне виконання щодо охорони життя і здоров’я дітей, важливе місце посідають нормативні фактори. Характеристика цих факторів дозволяє з одного боку, встановити відповідність кримінально-правової норми системі норм, об’єднаних єдністю предмета правового регулювання і, з іншого боку, позначити можливу прогалину у праві [1, с.14], якщо така має місце. 
У правовій науці даній проблемі приділяли увагу такі науковці як В.В. Голіна, В.Н.Кудрявцева, О.М. Руднєва, и А.М. Яковлева та інші.
При характеристиці нормативних факторів встановлення і збереження кримінальної відповідальності за розглядуваний злочині слід звертатися насамперед до системно-правових принципів, які відображають внутрішню логічну несуперечність системи норм кримінального права, а так само норм кримінального та інших галузей права (конституційного, цивільного тощо) [2, с. 210]. До таких належать: принцип конституційної адекватності, системно-правової несуперечності криміналізації (декриміналізації) конкретного діяння, міжнародно-правової необхідності і допустимості криміналізації тощо [2, с. 228-233].
У частині визначення конституційної адекватності норми кримінального закону, яка закріплює відповідальність за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя і здоров’я дітей, необхідно вказати на статті 27 і 49 Конституції України, що передбачають право людини і на охорону здоров’я, статті 23 і 48 Конституції України, що проголошують право кожного на вільний розвиток своєї особи і право на достатній життєвий рівень. Встановлення відповідності кримінально-правової норми нормам Конституції має принципове значення при характеристиці соціальної обумовленості [2, с. 229]. Аналіз нормативних факторів соціальної обумовленості прийняття ст.137 Кримінального кодексу України (далі – КК) і подальшого збереження даної норми дозволяє дійти висновку, що заходи кримінальної відповідальності за невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя із здоров’я неповнолітніх не суперечать нормам Конституції України і логічно доповнюють сукупність засобів правового регулювання та охорони суспільних відносин у даній сфері суспільного життя.
Суттєве значення в питанні щодо дотримання принципу системно-правової несуперечності при криміналізації невиконання або неналежного виконання професійних чи службових обов’язків щодо охорони кримінальним законом життя та здоров’я неповнолітніх має аналіз норм. Закріплених і інших галузях законодавства. Зокрема, норми цивільного права, що закріплені в законах України «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та в інших нормативних актах, прийнятих з метою розвитку окремих положень Конституції України, конкретизують зміст прав неповнолітніх на охорону життя та здоров’я, їх фізичного та психічного розвитку, передбачають гарантії реалізації даних прав та заходи щодо їх захисту та відновлення. Наприклад, ст. 35 Закону «Про охорону дитинства» містить норму відповідно до якої «особи винні в порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України» [3]. Безумовно, норма цивільного законодавства подібного змісту визначає наявність норми в КК, котра забезпечує як превентивний вплив на суспільні відносини щодо охорони життя та здоров’я дітей, так і каральну функцію права щодо винних. Примітним є те, що ст. 137 КК застосовується у своєрідній «ізоляції» від адміністративного законодавства, оскільки аналіз останнього не дозволяє встановити норми, згідно з якою можливе застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у порушенні обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх. У цьому випадку норма ст. 137 КК не тільки посідає разом із нормами цивільного законодавства належне місце в системі кримінально-правових норм щодо охорони прав неповнолітніх, але і вказує на реальну існуючу прогалину в адміністративному законодавстві. 
Більш ніж переконливим вважаю є відповідність норми ст. 137 КК нормам міжнародного права. Вже початкове ознайомлення зі змістом низки міжнародно-правових актів переконує в доцільності конкретизації і посилення кримінальної відповідальності за подібні суспільно-небезпечні діяння. Женевська декларація прав дитини 1924 р., Декларація прав дитини 1959 р., Міжнародний пакт про цивільні та політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., Конвенція про права дитини 1989 р. та інші міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна, передбачають обов’язок держав-учасниць забезпечити всебічну підтримку, розвиток та охорону прав неповнолітніх, декларують ужиття економічних, соціальних, правових та інших заходів, необхідних для задоволення інтересів світового співробітництва. Очевидно, що вирішення проблеми охорони прав дітей, порушеної на настільки високому рівні, припускає наявність правової можливості застосування до окремих осіб найбільш суворих видів юридичної відповідальності.
Відзначаючи системно-правову несуперечність розглянутої норми нормам КК, можна відмітити наступне. Із прийняттям у 2001 р. нового кримінального кодексу України кримінально-правова охороні життя і здоров’я неповнолітніх набула внутрішньої цілісності, завершеності. Зазначена обставина вже розглядалась на при викладі дослідження історичних факторів криміналізації неналежного виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей. Можна лише уточнити, що потребам системи кримінального права відповідає норма, яка закріплює за невиконання або неналежне виконання як службових, так і професійних обов’язків. Остання обставина є особливо важливою в плані вказівки на осіб, що безпосередньо здійснюють нагляд за дітьми. Від якості виконання цим особами своїх обов’язків вирішальною мірою залежить благополуччя неповнолітніх підопічних, їхню життя, здоров’я та розвиток. При цьому специфіка сфери діяльності вихователів, педагогів, тренерів, педіатрів полягає в тому, що «предметом» праці є невід’ємні цінності людини і недоліки такої праці, «брак» спричиняють не майнові збитки, а каліцтва та хвороби. Це. У свою чергу, означає знівечену долю, затримку у фізичному та інтелектуальному розвитку, неможливість розкриття своїх здібностей. У низці випадків недоліки у виконанні професійних обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей обертаються смертю для тих, хто щойно прийшов у цей світ, робив перші кроки і хотів навчитися жити в ньому. Інакше кажучи, без належного правового реагування залишались суспільно-небезпечні діяння, що становлять реальну загрозу і заподіюють шкоду генофонду нації, її майбутньому розвитку, значною мірою знижують міру задоволення соціального інтересу в здоровому поколінні.
При звертанні до кримінально-правових системних принципів криміналізації і дослідження відповідності їм норми ст. 137 КК можна встановити реалізацію принципу безпрогальності закону і не надмірності заборони [1, с. 235]. Так, закріплення і подальше збереження кримінальної відповідальності, за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей заповнює прогалину закону, яка існувала в КК у 1960 р. і була пов’язана з неможливістю застосування кримінально-правового впливу до осіб, що порушили свої професійні обов’язки та заподіяли шкоду життю або здоров’ю дітей. Тим самим виключаються випадки необґрунтованого визнання службовими особами вихователів установ дошкільної освіти, їхніх помічників (так званих няньок), учителів середніх загальноосвітніх шкіл та інших працівників. Вчені зазначають, що «прийнята суспільною свідомістю норма, навіть якщо її цільова ефективність невелика, небезкорислива, оскільки вона «добудовую» систему права і тим самим сприяє соціальній інтеграції людей і зміцненню системи соціальних цінностей» [1, с.213].
Як висновок варто зазначити, що на нашу думку, редакція ст. 137 КК вимагає певного уточнення саме з огляду на принцип повноти складу. Видимим недоліком з боку законодавця є відсутність у дані статті вказівки на наслідки у вигляді шкоди фізичному та психічному розвитку неповнолітнього. На наше глибоке переконання, шкода заподіяна розвитку дитини, є не менш тяжкою ніж тілесні ушкодження, і так само, як і шкода здоров’я, перешкоджає задоволенню соціального інтересу в здоров’ю нації, повноцінному новому поколінні. Варто зазначити, що саме на необхідність встановлення кримінально-правової охорони фізичного та психічного розвитку неповнолітніх вказують й інші вчені правники [4, с. 14].
 
Список використаних джерел:
1. Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм і стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения / В.И. Борисов, С.В. Гизимчук. – Х.: Консум, 2001. –160 с. 
2. Основания уголовно-правового запрета (криминализация и декриминализация) / по ред. В.Н. Кудрявцева и А.М. Яковлева. – М.: Наука, 1982. – 302 с. 
3. Про охорону дитинства: закон України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №30. – Ст. 142.
4. Голіна В.В. Основні положення конвенції Закону України про попередження насильства в сім’ї / В.В. Голіна // Проблеми насильства в сімї: правові та соціальні аспекти / упоряд. О.М.Руднєва; наук. Ред.. А.П. Гетьман. – Х.: Право, 1999. – С. 10-23. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
August
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція