... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №4
У практиці роботи транспортних і страхових організацій виникає багато питань при визначенні випадку таким, що є страховим, та при визначенні сум відшкодування. Ці питання є суперечливими не тільки для українських реалій. Тому у багатьох зарубіжних країнах досудовий порядок врегулювання страхових спорів у сфері транспорту представлений професійними експертами або організаціями, які часто є недержавними і громадськими. Зокрема статтею 19 Закону Республіки Казахстан «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності перевізника перед пасажирами» визначено, що розмір завданої шкоди у результаті настання страхового випадку за письмовою заявою страхувальника визначає страховик. У випадку незгоди з результатами оцінки розміру шкоди, завданої майну, наданої страховиком або незалежним експертом, страхувальник або постраждалий вправі звернутися до іншого незалежного експерта для оцінки розміру шкоди. При цьому витрати, понесені страхувальником або постраждалим, підлягають відшкодуванню страховиком поза залежністю від здійснення страхової виплати, якщо страховиком будуть визнані або судом встановлені обґрунтованість і достовірність проведеної оцінки [1]. Тобто, у випадку незгоди зі страховиком транспортна організація або інший страхувальник Республіки Казахстан може звернутися до незалежного експерта і вартість його роботи сплатить страховик. А після цього страхувальнику не заборонено звертатися до суду.
У Польщі визначення збитку здійснюється у спеціалізованих Центрах з ліквідації збитків та обслуговування ризиків. Це спеціальні об’єкти, у яких працюють спеціалісти з т.зв. «загальної сегментації» та з «технічної сегментації» збитків. Під сегментацією тут розуміється розчленування випадку на окремі сегменти загального і технічного характеру, та їх співставлення із заявою потерпілого чи страхувальника, протоколом і фотографіями про ДТП та оглядом автомашин. За результатами сегментації заповнюється дві відомості, які містять 8-12 запитань (показників), їхня кількість і зміст залежить від виду страхування (обов’язкова цивільна відповідальність, автокаско, вантаж тощо). Кожен пункт має певну кількість балів. Потерпіла або застрахована особа звертається до Центру ліквідації збитків із заявою про страховий випадок, яка досить деталізована і передбачає опис місця випадку, схему зіткнення та виклад інших обставин. Це зроблено для того, щоб порівняти характеристику випадку зі свідченнями винних чи потерпілих та з протоколом і фото про ДТП, зробити відповідні висновки про обставини випадку, величину реального збитку і наявність страхового злочину [2].
У Португалії діє Арбітражна палата з автотранспортних подій, утворена страховими компаніями, яка вирішує суперечності з проведення страхування автотранспортних засобів та страхування цивільної відповідальності автовласників. У Франції такою організацією є Центральне тарифне відомство, завданням якого є у випадках обов’язкового страхування цивільної відповідальності автовласників визначення розміру страхового відшкодування, що належить сплаті страхувальнику. У Великій Британії існують дві спеціальні структури (Страхове бюро омбудсмена та Арбітражна служба особистого страхування) [3, с. 519]. Вважаємо наявність таких професійних громадських організацій у сфері страхування на транспорті явищем позитивним. По суті, вони виконують роль третейських судів і вивільняють господарські та загальні суди від розгляду великої кількості спорів між страховими компаніями та страхувальниками – учасниками відносин у сфері транспорту. Однак в українських реаліях вимальовуються дві проблеми, можливі у діяльності таких організацій. Перша полягає у необхідності наділення таких організацій високим рівнем компетенції, оскільки в іншому випадку рішення таких організацій не будуть виконуватися учасниками страхових транспортних організацій. Друга полягає у необхідності усунення можливості зловживання самими громадськими організаціями своїми повноваженнями і прийняття необ’єктивного рішення на користь однієї або іншої сторони. Хоча за стороною, що не погодиться із рішенням професійної громадської організації, завжди залишиться право звернутися до суду. Тому за умов вирішення двох піднятих вище питань можливо утворити аналогічні громадські професійні страхові організації в Україні.
Отже, зарубіжне законодавство з питань страхування у сфері транспорту серед окремих позитивних моментів, які можна запозичити Україною, вказує на ефективність діяльності професійних громадських організацій у сфері страхування на транспорті. Проте, такі незалежні експерти і професійні громадські організації повинні отримати закріплений законодавством обсяг компетенції і, одночасно, повинні контролюватися компетентними державними правоохоронними органами з метою унеможливлення зловживання своїми можливостями при визначенні розмірів страхових відшкодувань.
 
Список використаних джерел:
1. Об обязательном страховании гражданско-правовой ответственности перевозчика перед пассажирами: Закон Республики Казахстан от 1 июля 2003 года № 444-II / Меджлис Республики Казахстан. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.pavlodar.com/zakon/?dok=02858&all=all.
2. Пастернак З. Міжнародний досвід автотранспортного страхування // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://forinsurer.com/public/06/03/06/2198.
3. Волобоєв А.Г. Співвідношення національного та європейського законодавств у сфері страхування / А.Г. Волобоєв, Р.М. Достдар // Новітні наукові дослідження держави і права: збірн. наук. праць. – Миколаїв: Іліон, 2012. – С. 517-520. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
November
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція