... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №2
Основними напрямками державної політики України в галузі прав людини є забезпечення верховенства прав і основних свобод людини у відносинах з державою; приведення законодавства України у відповідність з універсальними стандартами прав людини Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи; ратифікація міжнародно-правових актів як універсального, так і регіонального рівня, що проголошують права і основні свободи людини і громадянина та відповідають інтересам та потребам Українського народу; гуманізація та ефективне запровадження законодавства про біженців та вимушених переселенців.
Наслідком зазначеної політики стало прийняття у червні 2011 року нового Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового притулку» [1] (далі – Закон про біженців), у якому визначено юридичні терміни, чітко виписано процедуру розгляду клопотань щодо визнання біженцем, прийняття рішення за заявами та оскарження цих рішень, значно розширені гарантії прав біженців та створено чіткий механізм протидії спробам зловживань статусом біженця.
Надаючи оцінку закріпленому в законодавстві України комплексу прав, свобод та обов’язків біженців, можна зробити висновок, що він в цілому відповідає нормам міжнародного права, які визначають систему прав та свобод біженців. Однак, в Україні найбільш актуальною проблемою залишається механізм забезпечення адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями, що полягає у неспроможності держави у повному обсязі виконувати ті обов’язки, які покладаються на неї Конституцією України та які на себе взяла Україна відповідно до міжнародних зобов’язань, а також реально гарантувати права, що утворюють базис як інституту прав і свобод біженців, так і адміністративно-правового статусу біженців зокрема. 
Окрема проблема, що не знайшла свого врегулювання в вітчизняному законодавстві – це інтеграція біженців в суспільство, тобто процес активної участі осіб, яких визнано біженцями в економічному, соціальному і культурному житті суспільства, яким вони уповноважуються вносити свій вклад і реалізувати увесь свій потенціал в якості членів цього суспільства, здійснювати свої права і обов'язки без дискримінації і соціальної ізоляції у власних інтересах і в інтересах держави.
Так, одним з ключових зобов’язань, яке Україна взяла на себе при приєднанні до Конвенції про статус біженців 1951 року є забезпечення процесу асиміляції біженців в суспільство, яке їх приймає [2]. 
Процес інтеграції передбачає адаптацію та участь осіб, яких визнано біженцями і які володіють всіма права та обов’язками, що передбачені законодавством України у житті українського суспільства. Тобто адаптація осіб, яких визнано біженцями передбачає їх становлення як повноцінних членів суспільства. 
Україна частково виконує свої міжнародні зобов’язання щодо допомоги біженцям в їх інтеграції, зокрема надає початкову освіту дітям-біженцям, видає відповідні посвідчення біженця, проїзний документ біженця та захищає їх від примусового вислання, що пояснюється малими фінансовими витратами з боку держави. Однак зазначені заходи не є достатніми для повноцінної інтеграції біженців в суспільство. 
Уряд України рідко приймає активні дії з пошуку міжнародної допомоги для інтеграції біженців. А самі дії міжнародних громадських організацій без підтримки органів державної влади, як показує досвід, є малоуспішними. Це пов’язано з тим, що міжнародні організації не можуть без допомоги (законодавчої, фінансової) з боку держави та її апарату забезпечити поступову, цілеспрямовану та ефективну інтеграцію біженців.
Причиною наявності проблеми недостатнього врегулювання процесу асиміляції біженців є також те, що тривалий час законодавець України, а також центральні органи виконавчої влади приділяли основну увагу на удосконаленні механізму надання притулку, процедурі визначення статусу біженця, організаційної структури органів виконавчої влади, що вирішують питання в сфері біженців та інших адміністративних заходах, залишаючи поза увагою життя біженців після отримання ними зазначеного статусу. Незважаючи, що проблема інтеграції біженців існує й на даний час, для органів державної влади вона і надалі залишається другорядною, що виявляється у несистематичності та вибірковості її вирішення. Законодавство України наразі не містить положень щодо інтеграції біженців у суспільство, а компетенція контролю та нагляду за інтеграцією біженців не віднесена до жодного державного органу. 
Відповідно першочерговим завданням, яке стоїть перед Україною в сфері виконання своїх міжнародних зобов’язань щодо сприяння інтеграції осіб, які визнані біженцями в українське суспільство є створення центрального спеціалізованого органу виконавчої влади, до компетенції якого б входили всі питання, що стосуються інтеграції біженців, або принаймні наділення відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування компетенцією в сфері інтеграції біженців та роботи з даною категорією осіб, створення умов (працевлаштування, знання мови тощо) для зниження рівня залежності біженців від зовнішньої допомоги та підвищення рівня терпимості по відношенню до біженців, зокрема, шляхом ознайомлення суспільства про потреби біженців в сфері їх захисту та інтеграції.
Необхідність створення такого органу та підготовці відповідних кваліфікованих працівників полягає в тому, що специфіка їх роботи, яка спрямована на роботу з біженцями після визнання їх такими відрізняється від роботи органів державної влади, основною метою яких є забезпечення процесу визнання особи біженцем, який чітко врегульований законодавством України. Створений орган повинен розробити детальну багаторічну національну стратегію з конкретними цілями та етапами, яка б поступово охоплювала всі елементи, пов’язані з інтеграцію, і забезпечити включення даної стратегії у відповідні національні плани по міграції. Водночас до компетенції зазначеного органу повинно входити і подальший контроль за реалізацією національної стратегії.
Оскільки проблеми, з якими найчастіше всього стикаються біженці і які не дають їм можливості інтегруватись в суспільство, це в першу чергу, незнання мови, відсутність житла і роботи, відповідно саме вони повинні бути покладені за основу при подальшому удосконаленні національного плану інтеграції та адаптації біженців в Україні. 
Для вирішення проблеми вивчення біженцями української мови, необхідно на законодавчому рівні передбачити право осіб, які визнані біженцями на вивчення української мови. Для цього необхідно забезпечити функціонування спеціальних мовних курсів, метою яких було б не тільки навчити біженців української мови, а й ознайомити їх з традиціями та культурою українського народу, забезпечувати інформаційну підтримку біженців відносно забезпечення їхніх прав відповідно до законодавства України. Водночас, враховуючи вищезазначені фактори, що призводять до низької участі біженців у вивченні української мови необхідно передбачити можливість її вивчення у зручний для біженців час (на вихідних, після роботи), або навіть застосовуючи інноваційні технології – навчання он-лайн або в електронній формі.
Необхідно закріпити можливість біженців пройти перепідготовку та передбачити в Державному бюджеті України виділення коштів для оплати за навчання біженців та забезпечити можливість їх подальшого працевлаштування.
Необхідно вживати заходів до підвищення рівня правової культури біженців, які не в змозі самостійно зорієнтуватись в своїх правах та свобод не тільки через незнання української мови, а й через те, що окремі правові норми про права та обов’язки осіб, яких визнано біженцями та механізм їх реалізації розкидані по багатьох законодавчих актах України. У результаті біженці, не будучи знайомі з цими нормативно-правовими актами, не реалізовують свої права тільки тому, що не знають їх.
Позитивне вирішення проблем біженців та їх подальшої адаптації в суспільстві дозволить не тільки підвищити міжнародну репутацію нашої держави, а й в деякій мірі компенсувати скорочення чисельності населення України, підвищити соціально-економічну ситуацію в країні, особливо на ринку праці.
 
Список використаних джерел:
1. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України від 8 липня 2011 року // Офіційний вісник України. – 2011. - № 59. – С. 83.
2. Конвенція про статус біженців, прийнята ООН 28 липня 1951 року [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 995_011. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
August
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція