... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
На даному етапі розвитку Української держави постає безліч проблем, що можна пов’язати з нетривалим часом її незалежності, адже перебування у складі інших держав значно вплинуло на всі аспекти функціонування держави: від зовнішньополітичних до виключно внутрішніх, господарських питань. Адміністративно-територіальний устрій України на сьогоднішній день є недосконалим, внаслідок чого зменшується ефективність реалізації усіх функцій держави, що пояснюється тим, що здійснення даних функцій можливо лише при наявності раціонально діючого державного апарата, а також відповідних органів на місцях та місцевого самоврядування. Існує декілька варіантів проведення реформи, і саме вибір найбільш ефективного є актуальним питанням на сьогоднішній день.
Метою даних тез доповіді є розгляд основних напрямків здійснення адміністративно-територіальної реформи та визначення основних недоліків кожного з них.
Питання реформування розглядали: А. Голіков, О. Дьомін Ф. Заставний, В. Лісничий, М.Паламарчук, В. Поповкін, В. Руленко та інші.
Особливу увагу проблема проведення ефективної адміністративно-територіальної реформи набула після проголошення незалежності України. За часів самостійності розглядалось безліч варіантів, від глобального питання про зміну державного устрою від унітарної до федеративної, до варіацій про зміну розміру адміністративно-територіальних одиниць від укрупнення до подрібнення. Автори монографії «Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика» зводять дані підходи до наступних трьох: перший – переходу до федеративно-земельного устрою; другий – укрупнення адміністративних утворень зі збереженням унітарної форми територіального устрою; третій – збереження адміністративно-територіального поділу країни з можливими переглядами кордонів деяких областей з точки зору вирівнювання економічних і просторових показників [1, c. 95-96].
Першим шляхом реформування є перетворення з унітарного устрою на федеративний. Ця ідея поширювалась ще з Кирило-Мефодіївського товариства, коли України розглядалась, як складова майбутньої федерації і мала утворити два штати: Східний (Лівобережний) і Західний (Правобережний) до якого приєдналася б Галичина [2, c. 61]. Також варіант федерації підтримувався у проекті Конституції Української Народної Республіки Отто Ейхельмана, де наголошувалося на перетворенні України на суверенну незалежну федеративну державу, її суб’єктами мали б стати окремі землі – держави, кожна зі своєю конституцією, місцевим парламентом, урядом, судовою системою. Розподіл України мав би здійснюватись з урахуванням складу населення, рівня соціально-економічного розвитку, природно-географічних умов [3, c. 305]. Теоретично це могло вирішити всі проблеми сучасного адміністративно-територіального устрою, але відсутній механізм створення нових адміністративно-територіальних одиниць. Також певних сумнівів викликає введення федеративного устрою на території, що має історичну схильність до унітарного ладу.
Другий підхід має достатньо переваг, до яких в першу чергу варто віднести збереження існуючого унітарного устрою, а також можливість як більшої децентралізації влади, так і більшої централізації. Прикладом такого укрупнення є думка А. Голікова який зазначає, що процес утворення майбутніх земель має початися с економічних районів, спроба утворення яких було здійснено в Радянському Союзу у 1950-1960 рр. Сьогодні районуванню тих років більш-менш відповідає сітка десяти економіко-адміністративних районів, запропонована Ф.Заставним, В. Руленко, В. Поповкіним [4, c. 6]. Також схема укрупнення була запропонована М.Паламарчуком, що базується на соціальному районуванні і створення десяти країв, по-іншому – соціальних районів [5, c. 5-6]. З точки зору укрупнення можна вирішити достатню кількість питань, а також основою для проведення реформи можна обрати будь-яку проблему сучасного адміністративно-територіального устрою: від економічного потенціалу до соціальних проблем і природно-кліматичних умов. Але даний шлях потребує значних змін, адже збільшення однієї одиниці автоматично тягне за собою докорінну зміну органів державної влади, органів місцевого самоврядування і відповідно зміну кадрового складу даних органів. І з одного боку зменшення державного апарату і органів управління в цілому дозволить зменшити кошти державного і місцевого бюджету на утримання даних органів, але з іншого може призвести до неможливості забезпечення робочими місцями кадровий ресурс поточних управлінських органів.
Стосовно третього шляху щодо реформування адміністративно-територіального устрою, то він визначається не таким радикальним і відповідно дає можливість зберегти як загальний унітарний устрій, так і поточні одиниці держави. Даний підхід можна застосовувати з точки зору вирівнювання соціальних диспропорцій, але стосовно економічних диспропорцій це важко застосувати, через те, що економічний потенціал тісно пов’язаний з природно ресурсним,який є постійним для кожної частини країни.
Таким чином, на сьогоднішній день існує три основних шляхи реформування адміністративно-територіального устрою України: зміна державного устрою на федеративний; збереження унітарного устрою з подальшим укрупненням адміністративно-територіальних одиниць; збереження унітарного устрою зі зміною кордонів адміністративно-територіальних одиниць. При цьому кожен із шляхів вирішення має свої недоліки і переваги. Основним недоліком федеративного устрою є відсутність чіткого механізму перетворення унітарної держави на федеративну. Реформа основою якої є зміна кордонів адміністративних одиниць, також має основний свій недолік у тому, що перенесення кордонів, таким чином, щоб був рівномірно розділений економічний і природно ресурсний потенціал є практично неможливим. Найбільш оптимальним здається реформа, що має на меті укрупнення адміністративних одиниць, адже лише так можна врахувати усі поточні диспропорції від економічних до соціальних.
 
Список використаних джерел:
1. Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика / За заг. ред. О.О. Дьоміна ; Керівник авт. кол. В.В. Лісничий. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. – 579 с.
2. Заставний Ф.Д. Географія України / Ф.Д. Заставний. – Львів: Світ, 1990. – 360 с.
3. Основи етнодержавнознаства: Підруч./ Ю.І. Римаренка. – К.:Либідь, 1997. – 656 с. 
4. Голіков А.П. До питання адміністративно – територіального устрою та управління народним господарством / А.П. Голіков // Адміністративно-територіальний устрій України крізь призму інтересів регіонів та держави: Тези доп. – Х., 1994. – С. 6-7.
5. Паламарчук М.М. Соціальне районування України як основа її адміністративно-територіального устрою / М.М. Паламарчук // Адміністративно-територіальний устрій України крізь призму інтересів регіонів та держави: Тези доп. – Х., 1994. – С. 5-6. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
September
MoTuWeThFrSaSu
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція