... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
У доповіді розкрито питання щодо права людини на життя, обґрунтувано його природно правове походження, та визначено, яке місце дане право займає в системі прав людини. Зокрема висвітлено такі поняття, як право людини на життя, природні (основні) права людини та їх закріплення в законодавстві України, а також закріплення в міжнародних пактах, деклараціях та конвенціях. 
Життя людини в будь-якому цивілізованому суспільстві є найвищою цінністю. Спектр можливостей правової охорони життя і, перш за все, права на життя – один із суттєвих показників ступеня демократичності держави. Право на життя, зафіксовані в міжнародних правових актах, зокрема в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права дитини, а також у більшості конституцій країн світу, у тому числі і в Конституції України.
Право людини на життя – це закріплена нормами міжнародно-правових актів та внутрішнього законодавства можливість певної поведінки людини, спрямованої на забезпечення недоторканості свого життя з боку інших осіб та свободи розпорядження ним [8, с. 130]. 
Конституція України визнає життя людини однією з найвищих соціальних цінностей Української держави, що стало свідченням належної суспільної оцінки особистих немайнових прав фізичної особи та спрямованості суспільного розвитку на всебічне забезпечення прав і свобод людини [1, ст. 3]. Тому цілком логічним та послідовним є проголошення у ст. 27 Конституції України права людини на її найбільшу цінність – на життя [1]. 
У Конституції України вперше в історії української держави на законодавчому рівні була закріплена норма, яка проголосила право кожної людини на життя. Хоча право людини на життя в радянській юридичній літературі не заперечувалось, відсутність наукових досліджень, практики правового регулювання та, відповідно, застосування вказаного права призводить до потенційних труднощів у забезпеченні права людини на життя на сучасному етапі.
Право на життя є основоположним правом людини та правом, що забезпечує основні демократичні цінності. Воно гарантується Загальною декларацією прав людини: «Кожна людини має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність» [2, ст. 3]. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права визнає право кожного на життя, додаючи, що це право «має бути захищене законом», а також, що «ніхто не може бути позбавлений життя свавільно» [3, ст. 6]. Право на життя осіб віком до 18 років та обов’язок держави гарантувати це право визнається Конвенцією ООН про права дитини [4, ст. 6].
Ці положення, що мають універсальний характер, мають також інтерпретуватися в контексті інших договорів, резолюцій, декларацій, прийнятих компетентними органами ООН, а також документів регіональних організацій. До таких належить, в першу чергу, конвенція про захист прав людини та основних свобод, у статті 2 якої йдеться про право людини на життя та про захист цього права [5]. 
До системи ознак права на життя поряд з його багатоаспектністю належать: значущість цього права, фундаментальність, універсальність, висока ступінь захищеності, наявність специфічного неподільного з самим суб'єктом об'єкту, невід’ємність, пріоритетність, особливий механізм реалізації, неможливість правонаступництва, абсолютність (необмежене коло суб'єктів зобов'язано поважати та не порушувати вказане право), сталість, все загальність та індивідуальний і недискримінаційний характер [7, с. 313].
Природні права людини (особисті) – це права які надаються людині з народження, необмежені нічим та ніким. Вони є першочерговими всі інші права є похідними від них. Дані права в жодному разі не залежать від держави, ступеня її демократичності. Це права надані природою і супроводжують особу до самої смерті [6]. А найпершим та найважливішим правом, що закріплене як в усій структурі природних прав людини, так і в структурі Конституції України, є право на життя. 
Слід зробити висновок, що право на життя має всі ознаки природного права. Отже, право на життя слід визначити як: а) природне право, тому що воно існувало в людини в її природному стані, ще до виникнення держави й позитивних законів та по своїй суті є її властивістю як живої істоти; б) природжене право, що виникає з моменту народження людини та виявляється в його невід’ємності й невідчужуваності від неї; в) загальне й універсальне, оскільки всі люди володіють цим правом без якої-небудь дискримінації; г) вічне, незмінне і таке, що всюди має однакову силу; д) таке, що реалізується безпосередньо, тобто без якого-небудь правозастосовчого акта; е) таке, що здійснюється об’єктивно, а саме незалежно від волі людей. Існує значна кількість досліджень права людини на життя в рамках кримінального права, зокрема, таких його аспектів як смертна кара, злочини проти особи, необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця тощо; ведуться дослідження права на життя з позицій конституційного права. Проте незважаючи на розкриття у вітчизняній науковій літературі цієї проблеми в суспільстві точаться дискусії навколо можливостей держави в регулюванні даного питання, його доктринальності і непорушності. 
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. – 1996 р., № 30, стаття 141.
2. Загальна декларація прав людини, ООН від 10 грудня 1948 р. // Офіційний вісник України від 15.12.2008. – 2008 р., № 93, стор. 89, стаття 3103.
3. Міжнародний пакт про громадські і політичні права, ООН від 16 грудня 1966 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043
4. Конвенція про права дитини, ООН від 20 листопада 1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990 р., № 1, стор. 205.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рада Європи від 04 листопада 1950 р. // Урядовий кур’єр. – від 17.11.2010. – № 215.
6. Майданюк І. «Вчення Станіслава Оріховського-Роксолана про людину та її природні права» / І. Майданюк. стаття від 08 лютого 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/2013/02/blog-post_8591.html
7. Колодій А.М. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: підручник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник – К., 2008. – 352 с. 
8. Пазенок, А.С. Права та свободи людини і громадянина: навчальний посібник / А.С.Пазенок. – Київ: Академвидав, 2010. – 176 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
September
MoTuWeThFrSaSu
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція