... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №3
На даний момент авторське право в Україні перебуває у процесі теоретичного та практичного становлення. Одним із пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави на даному етапі має бути охорона та захист прав інтелектуальної власності, зокрема авторського права. Однією із соціально-політичних передумов роботи держави в зазначеному напрямку є європейська спрямованість та прагнення України до вступу в Європейський Союз найближчим часом. Це в свою чергу вимагає коригування національного законодавства в рамках досить жорстких міжнародних стандартів.
Конституція України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності [1]. Це означає, що права автора охороняються на конституційному рівні.
Основними законодавчими актами, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку із створенням, набуттям, здійсненням, та передачею прав інтелектуальної власності на об’єкти авторського права є Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. та Закон України «Про авторське право та суміжні права» від 23.12.1993 р.
Цивільний кодекс проголошує, що право інтелектуальної власності на об’єкти авторського права складають особисті немайнові та(або) майнові права інтелектуальної власності. Слід також зазначити, що особисті немайнові права не залежать від майнових прав та не можуть бути відчуженими чи переданими іншій особі, крім винятків, встановлених законом. 
На рівні Цивільного кодексу закріплено співвідношення права інтелектуальної власності та права власності на річ і зазначено, що вони не залежать одне від одного. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт авторського права і навпаки.
Закон України «Про авторське право та суміжні права» проголошує, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення [3]. Це означає, для виникнення авторського права на твір не потрібно додатково здійснювати його реєстрацію чи дотримуватися інших формальностей. Правовій охороні підлягають всі твори, як завершені, так і не завершені, як оприлюднені, так і не оприлюднені. Оригінальна назва твору та частина твору, яка може використовуватися самостійно охороняються законодавством як твір.
Передбачена Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі [3]. В Цивільному кодексі та в Законі «Про авторське право та суміжні права» наданий також перелік об’єктів, які не охороняються.
Слід звернути особливу увагу на розподіл особистих немайнових та майнових прав між творцем та роботодавцем (замовником), оскільки в Цивільному кодексі України та Законі України «Про авторське право та суміжні права» з цього приводу існують значні суперечності.
Так, зокрема, Цивільним кодексом встановлено, що особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору або на об’єкт, створений на замовлення, належать працівникові (творцеві) цього об’єкта. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору або на об’єкт створений за замовленням належать працівникові та роботодавцеві (замовнику) спільно, якщо інше не встановлено договором. Закон «Про авторське право та суміжні права» зазначає дещо інше. Зокрема, встановлює, що особисті немайнові права на об’єкт авторського права належать працівникові (творцеві), але виключні майнові права на твір належать роботодавцю, якщо інше не передбачено договором. 
Вирішення цього питання запропоновано у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 року. Так, відповідно до п. 35 Постанови, якщо твір створено за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або за замовленням, то у відповідності із ст. 429, 430 Цивільного Кодексу виключні майнові права належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором.; при цьому особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами – фізичними особами [4].
Таким чином, проаналізувавши положення основних законодавчих актів у сфері охорони прав автора, можна зробити висновок, що правова охорона об’єктів авторського права здійснюється на досить належному рівні. Протее у зв’язку з інтеграцією України до Європейського Союзу правові норми у сфері права інтелектуальної власності загалом мають відповідати міжнародним реаліям і стандартам.
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., №435-ІV // Відомості Верховної Ради України від 03.10.2003. – 2003 р., № 40, стаття 356.
2. Про охорону прав на знаки для товарів та послуг: Закон України від 15.12.1993 р., №3689-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 15.02.1994. – 1994 р., № 7, стаття 36. 
3. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р., № 3792-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 29.03.1994. – 1994 р., № 13, стаття 64.
4. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності: постанова Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 17.10.2012 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v1107600-04. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
September
MoTuWeThFrSaSu
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція