... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2013 - Секція №4
Управління як соціальне явище, в першу чергу, характеризується вольовим впливом одних суб’єктів управлінської діяльності на свідомість і волю інших. 
Виконавча діяльність державного управління проявляється в тому, що вона служить для виконання норм законів, тобто є підзаконною діяльністю. Розпорядча діяльність розкривається в наділенні органів державного управління певними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави. Але, крім цих видів діяльності, державне управління виконує і організаторську функцію, яка полягає в повсякденній роботі органів державного управління, забезпеченні функціонування і розвитку суспільства шляхом координації, регулювання та узгодження роботи органів, установ, організацій, підприємств, громадян [1, с. 56]. Отже, державне управління становить собою виконавчо-розпорядчу, організаторську та інша владну діяльність.
Громадське управління в галузі екології здійснюють громадські об'єднання та організації, і його основним завданням є всебічне сприяння органам державної влади, місцевого самоврядування в забезпеченні процесу раціонального природокористування і збереження природного середовища.
Окремі управлінські дії зобов’язані виконувати також власники природних ресурсів і користувачі ними, оскільки так зване виробниче управління природокористуванням є продовженням державного, а при виконанні ряду функцій (наприклад, обліку природних ресурсів) навіть передує державному управлінню.
Завдання і цілі державного управління в галузі використання та охорони природних ресурсів досягаються виконанням функцій. У підручнику “Екологічне право України" (за редакцією професорів В.К. Попова та А.П. Гетьмана) досить влучно зазначено, що види і зміст функцій управління природокористуванням та охороною довкілля стосовно кожного природного об’єкта випливають із соціальних, екологічних та природо-наукових вимог щодо організації його використання та охорони [2, c. 43]. Отже, як бачимо, на зміст функцій державного управління в галузі охорони природних ресурсів впливають соціальні, екологічні, наукові та інші чинники.
В юридичній літературі виділено три групи функцій управління: організаційні функції (облік природних ресурсів, екологічне планування, прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля, просторово-територіальний устрій об’єктів природи), попереджувально-охоронні функції (спостереження, моніторинг за використанням природних ресурсів та охороною довкілля, екологічна експертиза, екологічний контроль) та інші функції (інформування про стан навколишнього природного середовища, стандартизація і нормування в сфері природокористування та охорони довкілля, вирішення екологічних спорів).
Метою управління є передусім забезпечення реалізації законодавства, оскільки управління – це, в першу чергу, виконавчо-розпорядча діяльність. Крім того, управління в галузі використання природних ресурсів має своїм завданням забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів з охорони, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення узгодженості в діях усіх суб’єктів управління. Управління є протилежністю процесам дезорганізації і дозволяє зберегти рівновагу і досконалість системи охорони природних ресурсів для забезпечення її ефективності.
Органи державного управління для того, щоб здійснювати покладені на них функції, наділені певною компетенцією, за межі якої вони не мають права виходити. Під компетенцією органу державного управління слід розуміти сукупність всіх передбачених законодавством прав і обов’язків відповідного державного органу управління для виконання покладених на нього завдань і функцій. Ефективність діяльності даних органів залежить від повноти закріплення в законодавстві їх функцій і повноважень. У законодавстві можна зустріти положення на зразок “здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього (тобто орган державного управління) завдань” [3, c. 43]. 
Конституція України і нормативні акти екологічного законодавства (хоч і з різним ступенем конкретизації) визнають громадське управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища важливим конституційним принципом екологічного права. Так, відповідно до Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36 Конституції), у тому числі і екологічних. Отже, кожний громадянин має право та зобов'язаний вносити свій особистий внесок у раціональне природокористування і охорону довкілля, діючи самостійно або в складі громадського об'єднання екологічного напряму.
Для досягнення своїх статутних цілей і завдань, залучення широких верств населення до охорони навколишнього природного середовища та формування належної екологічної свідомості відповідні громадські організації згідно з Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища” [4] мають право:
 вільного доступу до інформації про стан довкілля, джерела його забруднення, захворюваність населення. Ці відомості ніким не можуть бути засекречені (ст. 50 Конституції України);
 розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;
 брати участь у розгляді питань охорони морського середовища, використання природних об'єктів і забезпечення екологічної безпеки, виступати з ініціативою винесення цих питань на всеукраїнський та місцевий референдуми;
 проводити громадську екологічну експертизу в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, і публічні слухання або відкриті засідання щодо оцінки екологічної безпеки об'єктів експертизи;
 брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства та попередження відповідних правопорушень тощо. 
Підводячи підсумок, слід зазначити, що в умовах сьогодення необхідна ефективна узгодженість дій усіх органів, що виконують управлінські функції щодо охорони і раціонального використання природних ресурсів України. Причому, для цього необхідно вводити обмеження, що забезпечують застережливий підхід і відповідальне використання природних ресурсів, необхідна адміністративна воля і нормативно-правова база, що гарантують безумовне виконання всіх рекомендацій та попереджувальних заходів, спрямованих на раціональне використання та збереження природних ресурсів. Поки що приходиться констатувати відсутність узгодженості в реальних схемах природокористування (неадекватні техногенні навантаження, нелегальне рибальство, видобування корисних копалин, нецільове використання земель та ін.).
 
Список використаних джерел:
1. Бачило И.Л. Функции органов управления / И.Л. Бачило. – М., 1976. – 204 с.
2. Екологічне право України: Підручник для студ. юр. спец-ей. / за ред. А.П. Гетьмана, В.К. Попова. – Харків: Право, 2001. – 478 с. 
3. Державне управління: теорія і практика / за ред. д.ю.н., проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с.
4. Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25 червня 1991р. // Відомості Верховної Ради України, 1991. – № 41. – Ст. 546. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція