... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2013 - Секція №2
Міжнародні договори посідають важливе місце в регулюванні фінансово-правових відносин. При цьому, фінансово-правові відносини можуть регулюватися як національним законодавством, так і міжнародними договорами, однак, однією із форм вирішення проблематики усунення подвійного оподаткування є врегулювання даних відносин саме шляхом укладання міжнародних договорів. Дослідженням цієї проблеми займалися наступні науковці: М. Кучерявенко, О. Дмитрик, Є. Зверєв, А. Іванський, О. Назаренко, А. Путренко та ін. Однак, питання ролі міжнародних договорів, які були укладені та ратифіковані до набуття Україною своєї незалежності, як джерела національного законодавства при врегулюванні проблеми усунення подвійного оподаткування, фактично залишилися поза увагою серед науковців, що і обумовлює актуальність даної роботи. 
Ще на початку ХХ ст. російський учений П. Казанський висловлював думку про те, що внутрішньодержавне право не може суперечити міжнародному, яке повинно виконуватися незалежно від того чи узгоджується з ним внутрішнє право країни [1, с. 92]. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. На думку М. Савенка, положення цієї статті щодо дії міжнародного права в державі свідчить про самостійність систем міжнародного і національного законодавства [2, с. 314]. 
Застосування практики укладення міжнародних договорів для врегулювання фінансової діяльності широко використовується у сфері врегулювання оподаткування суб’єктів міжнародного права. Внаслідок різних підходів щодо визначення порядку оподаткування, яке зустрічається на міжнародному рівні, виникає проблема подвійного оподаткування. Подвійне оподаткування – це обкладення одного податкового об’єкта або окремого платника тим самим (чи аналогічним) податком за один податковий період, відповідно до законодавства різних суб’єктів міжнародного права. 
Міжнародний податковий договір виконує наступні завдання:
1) врегульовує питання подвійного оподаткування;
2) захищає інтереси вітчизняних господарюючих суб’єктів власності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність в інших державах;
3) бореться з ухиленням від оподаткування;
4) розробляє процедуру врегулювання спірних питань [3, с.155].
Слід зазначити, що певну частину міжнародних договорів, направлених на вирішення проблеми про усунення подвійного оподаткування, було укладено та ратифіковано ще до набуття Україною своєї незалежності. На думку О. Назаренко, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких була надана ВР УРСР чи Президією ВР УРСР, не є частиною законодавства. У зв’язку з цим Україна може не виконувати зобов’язання, які вона взяла на себе за цим договором [4, с. 11]. Виходячи з вищевикладеної думки, вбачається, що договори про усунення подвійного оподаткування, які є чинними для України лише через факт правонаступництва після СРСР, не можуть бути використані для регулювання податкових відносин. Це стосується, зокрема, договорів України з Малайзією, Монголією, Японією та ін. Разом з тим, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про правонаступництвом України», Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. 
Важливим є і той факт, що податкова система у СРСР і та, яка існує в наш час – різна. Крім того, однією із ознак суверенності держави є факт самостійності при обранні своєї фінансової політики, у тому числі самостійності при визначенні податкової системи. Тому виникає питання про доцільність використання таких міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування, які є чинними для України лише через факт правонаступництва після СРСР.
У Конституції України не закріплено норму, яка б передбачала пріоритет норм міжнародного договору над нормами національних законів. Так, на думку Є. Звєрєва, якщо будуть прийнятті нові закони або внесуться зміни до чинних, які регулюватимуть питання уникнення подвійного оподаткування, то можуть застосовуватися положення національного законодавства, а не міжнародного договору [1, с. 92]. Проте, у ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» закріплено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. 
Отже, на нашу думку, міжнародні договори, які укладені між Україною та іншими країнами щодо регулювання питання про усунення подвійного оподаткування є важливим джерелом фінансового права, а враховуючи факт кардинальної перебудови податкової системи нашої держави, вбачається за необхідне здійснити аналіз міжнародних договорів, укладених до набуття незалежності України на предмет відповідності чинному національному законодавству. 
 
Список використаних джерел:
1. Звєрєв Є. О. Договори про уникнення подвійного оподаткування як джерело українського національного права / Є. О. Звєрєв // Наукові записки. Юридичні науки / Національний університет «Києво-Могилянська академія». – 2008. – Т. 77. – с. 90 – 93.
2. Дмитрик О. О. Джерела фінансового права: проблеми та перспективи розвитку: Монографія. – Х.: Віровець А. П. «Апостроф», 2010. – 328 с.
3. Іванський А. Й. Роль міжнародних податкових договорів у системі податкового права України /А. Й. Іванський // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2011. – № 3 – 4. – с. 151 – 156.
4. Мережко О. О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики. – К.: Таксон. – 2002. – 344 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція