... Приклад діє сильніше погрози (П. Корнель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2013 - Секція №3
Українська держава переживає сьогодні період становлення та розбудови власної державності. У цей період відбуваються значні зміни економічних, політичних та соціальних орієнтирів суспільства, здійснюється формування власних політичних інститутів, національного законодавства тощо.
Для України одним із пріоритетних напрямків на шляху інтеграції до світового співтовариства та розвитку громадянського суспільства є викорінення недоліків, а також проблем, які існують в нашій державі. Удосконаленню та врегулюванню потребують усі галузі права. Одним із таких векторів дослідження в юридичній науці та практиці, а також в цивільному законодавстві зокрема являється поняття та тлумачення «забезпечення позову» яке в даний час тлумачиться по-різному.
Свої обґрунтовані твердження та цілеспрямовані дослідження щодо даного питання висловлювали багато юристів, дослідників, науковців – В.Е. Теліпко, Ю.В. Білоусов, М.Й.Штефан, К.О. Лебедь, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська, А.В. Андрушко.
Актуальність даного дослідження полягає в тому, що забезпечення позову в сучасному законодавстві є важливим і передусім дієвим засобом унеможливлення уникнення недобросовісним контрагентом цивільної відповідальності, а також ефективним засобом забезпечення реального виконання судового рішення.
Варто погодитись з думкою М.В. Штефана, який в одній із своїх наукових праць стверджує, що забезпечення позову – це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реального виконання позитивно прийнятого рішення [4, c.285].
Недоліками даного визначення є те, що, виходячи із системного тлумачення норм Цивільно-процесуального кодексу України, підставою для забезпечення громадянину позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, а не лише позовної заяви позивача. Склад осіб, які беруть участь у справі визначається ст.26 Цивільно-процесуального кодексу України, а саме: 1. У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. 2. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. 3. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. 4. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, треті особи, а також представники цих осіб.
Аналізуючи різні думки вчених щодо заходів забезпечення позову, громадянам гарантують реальне виконання не лише позитивно ухваленого рішення на користь особи, яка заявила клопотання, але й гарантування позовного ухвалення, коли відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Останнім часом ряд авторів приділяли увагу виправленню недоліків, що зазначено у численних їх працях. Так, Білоусов Ю. В. вказує, що забезпечення позову – це застосування судом заходів для створення можливості виконання у майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення [3, c. 102].
У тлумачному словнику цивільного процесу К.О. Лебедя є як визначення забезпечення позову, так і визначення забезпечення виконання рішення суду.
Забезпечення позову – це заходи, які вживаються судом за заявою осіб, які беруть участь у справі, якщо неприйняття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення виконання рішення суду – це заходи, які приймаються судом з метою належного виконання судового рішення [2, c. 83-84]. Виходячи із наведених визначень, можна сказати фактично про їх дублювання.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» тлумачить забезпечення позову, як сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог [1].
Так як, заходи забезпечення позову діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, то можна зробити висновок, що забезпечення позову включає не лише діяльність суду, а й інших органів.
Наведений у частині першій ст. 152 ЦПК України перелік видів забезпечення позову не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених у частині четвертій зазначеної вище статті.
Вносячи зміни Законом України від 17 листопада 2009 р. 1720-VI до частини першої ст.151 ЦПК України, відповідно до яких суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачених цим кодексом заходів забезпечення позову, законодавець забув про положення частини другої ст. 152 ЦПК України, згідно з яким за необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову.
Це породжує дискусію про поширення інституту забезпечення позову і на інші види цивільного судочинства.
Щодо окремого провадження, то в теорії поширена думка, що деякі норми за визначенням не можуть застосовуватися в окремому провадженні – про підсудність, мирову угоду, визнання вимог, третіх осіб, забезпечення позову.
Але, щодо справ окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі, то у ст. 262 ЦПК України йдеться про те, що суд у порядку досудового розгляду повинен постановити ухвалу, якою заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем. Як слушно зазначають деякі вчені, заборона провадити будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника є способом забезпечення заяви, що в цілому не властиво окремому провадженню. Але, як бачимо, такий інститут позовного провадження застосовується і в окремому провадженні.
Отже, можна зробити висновок, що основною метою, з якою застосовуються заходи забезпечення позову, є виконання майбутнього судового рішення. Зокрема, обумовлюючись метою, такі заходи передбачаються фактично як заходи зниження ризиків виникнення перешкод до виконання позовних вимог. Також відзначимо певну передбачальну рису змісту клопотань про застосування засобів забезпечення позову. Це означає, що позивач складаючи клопотання унеможливлює прогнозовані діяння(дію або бездіяльність) недобросовісного відповідача. 
 
Список використаних джерел:
1. Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. №9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va009700-06].
2. Лебедь К.А. Толковый словарь гражданского процесса / К.А. Лебедь. – М.: Городец, 2007. – 208 с.
3. Цивільний процес: навчальний посібник. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О.Стефанчук та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Прецедент, 2005. – 172 с.
4. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс / М.Й. Штефан – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – 622 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція