...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 27.02.2014 - Секція №2
Проблема порушення праві свобод людини і громадянина на сьогодні є досить болючою та вимагає поліпшення ситуації із зменшення негативних проявів, що гальмують шлях України до побудови правової держави. Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що діє в Україні, покликаний захищати людей та сприяти ти відновленню порушених прав. Тому Омбудсмен - це особа, на яку покладає свої сподівання український народ та кожна особа в питанні захисту своїх прав. 
Пріоритетним напрямком діяльності Уповноваженого є робота зі зверненнями громадян. Найбільша кількість звернень, що надходять до Омбудсмена стосується порушення особистих прав, при чому спостерігається динаміка у сторону збільшення кількості таких скарг. Серед них домінують скарги на порушення права на судовий захист, права на свободу та особисту недоторканість, право на повагу до гідності, тощо [3, с. 133].
Продовжуючи дане дослідження звернемось до питання ініціювання Омбудсменом питань, пов’язаних з дотриманням прав людини, адже дана функція Уповноваженого спрямована на виконання вимог ст. 3 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Мова йде про захист особистих прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України [1].
Основними формами діяльності Омбудсмена є збір інформації, що свідчить про факти порушень особистих прав людини і громадянина, направлення запитів до органів влади, інформування громадськість та посадовців про факти порушень особистих прав, заяви з приводу тих чи інших подій, що відбуваються в державі. Зокрема В. Лутковська висловлює глибоку стурбованість з приводу подій, що відбуваються на вул. Грушевського у центрі м.Києва, та засуджує прояви насилля, внаслідок якого вже постраждали десятки учасників масових акцій та працівників правоохоронних органів; закликає всі сторони негайно припинити та в подальшому утриматись від будь-яких силових дій або таких, що провокують насильство. Вона переконана, що єдиним виходом з кризової ситуації, що склалася у суспільстві, є відкритий та публічний політичний діалог за участю всіх зацікавлених сторін [5].
З метою захисту особистих прав і свобод людини і громадянина Уповноважений Верховної Ради України з прав людини перевіряє інформацію щодо незаконних затримань громадян та в рамках перевірки направляє запити до різних державних органів. За інформацією сайту Уповноваженого працівники Секретаріату Омбудсмена відвідують органи та підрозділи внутрішніх справ з метою перевірки інформації щодо незаконних затримань. 
За період з 30 листопада 2013 року до Секретаріату Уповноваженого надійшли десятки звернень щодо нападів на організаторів та активістів місцевих протестних акцій, побиття журналістів та представників ЗМІ. Повідомлення, звернення та інформацію, що надійшла від представників правозахисних організацій стосовно цих подій, долучено до відповідних проваджень стосовно порушення прав на мирні зібрання, свободу вираження поглядів, одержання і поширення інформації, життя та особисту недоторканність, які перебувають під особистим контролем Омбудсмена [5].
Не дивлячись на усі ці, досить активні, як на перший погляд дії, громадськість не бачить результату і особисті права продовжують порушуватись. До чи дієвий є цей інститут, виникає доречне питання? Не хотілося б аби він був лише формальним, адже на нього покладають надії чимало громадян нашої держави. На нашу думку, незважаючи на те, що український Омбудсмен позбавлений права власної законодавчої ініціативи, він все ж має можливості досить ефективно просувати її завдяки положенням закріпленим у Законі. Але «що» чи «хто» йому заважає?
Так, досить поширеними формами реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на звернення громадян є їх направлення за належністю органам, до компетенції яких належить розгляд таких справ. Але така практика є неефективною в силу того, що органи влади досить формально ставляться до актів реагування Омбудсмена, особливо коли мова йде, наприклад, про звернення щодо порушення особистих прав людини і громадянина, адже адресатом перенаправлених звернень у цих випадках, зрештою, стають саме ті, на кого скаржилися заявники: правоохоронні органи або Державний департамент з питань виконання покарань – автономні закриті структури, які дуже специфічно перевіряють факти, викладені у скаргах, передоручаючи цю перевірку керівникам місцевих рівнів, а ті у свою чергу – керівництву установ, на які й скаржилися заявники у своїх зверненнях до Омбудсмена. Останні ж звітують, що факти наведені у зверненні не знайшли підтвердження [2, с. 104].
На превеликий жаль, не можна сказати, що Омбудсмен проявляє велику наполегливість у просуванні ініційованих ним питань. Тому на нашу думку доцільно було б виробити концепцію стратегічних напрямків діяльності Омбудсмена і план її реалізації шляхом внесення змін до законодавства, закріпити положення про обов’язковість реагування органів влади на звернення і подання Уповноваженого, а також розширити взаємодію Омбудсмена з громадськими і міжнародними організаціями. Напевно Омбудсмен вже вичерпав задіяні ним досі засоби і інституція потребує реформування діяльності не тільки на організаційному рівні, але й на законодавчому. Мова може йти, наприклад, про розширення інституту Омбудсмена: про відкриття представництв Омбудсмена в усіх регіонах України і призначення спеціальних Омбудсменів, які будуть спеціалізуватися на окремих напрямках захисту прав людини, розвантаживши центральний апарат. Саме така практика стає все більш поширеною в світі. Адже додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами влади усіх рівнів, запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина та сприяння їх поновленню, сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України та міжнародними стандартами, поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, а також запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод є пріоритетними напрямками в діяльності Омбудсмена.
 
Список використаних джерел:
1. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997 № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. 
2. Барчук В.Б. Вдосконалення форм і методів діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / В.Б. Барчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 5. – С. 102-111. 
3. Давиденко Є. Служба омбудсмена в Україні / Є. Давиденко // Право України. – 2001. – № 6. – С. 132-134.
4. Куліш А. Інститут омбудсмана як елемент правоохоронної системи України / А. Куліш // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – №2. – С. 70-73.
5. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини / Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція