...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 27.02.2014 - Секція №5
Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямків, властивих каральній політиці: а) застосування суворих заходів покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також до активних учасників організованих злочинних груп; б) застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарань осіб, що вчинили вперше злочини невеликої і середньої тяжкості [3].
До найважливіших ознак покарання вказана стаття відносить те, що воно: є заходом примусу; застосовується від імені держави; застосовується лише за вироком суду; застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.
Ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а й від спроможності правоохоронних органів не допустити безкарності злочинних діянь. Саме безкарність є тим ґрунтом, на якому формується і поширюється правовий нігілізм у суспільстві. 
Покарання є особливою формою державного примусу і тому закон відмежовує його від інших засобів кримінально-правового впливу, якими, зокрема, є примусові заходи медичного характер, примусові заходи виховного характеру [5].
Держава законодавчо встановлює підстави і межі кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності службових осіб у разі порушення встановленого нею порядку застосування і виконання покарання, тобто у випадку незаконного застосування і виконання даного заходу примусу. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Таке ставлення до винуватості особи забезпечується і через законодавчу формулу презумпції невинуватості, сформульовану у ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу, в яких зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону [5].
Принцип вини реалізується не лише через суб'єктивне ставлення у вину, а й через особистісний характер кримінальної відповідальності. Його суть визначають три основні положення: 1) злочином є діяння, вчинене конкретною фізичною особою; 2) особа підлягає кримінальній відповідальності за те злочинне діяння, що вчинене нею особисто; 3) покарання застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин.
Зміст покарання становить кара – позбавлення або обмеження прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Таке позбавлення або обмеження має конкретний вираз (ст.ст. 52-64) і повинно бути належним чином обґрунтованим. Зокрема, засуджена особа може бути піддана обмеженню: волі, права на працю, права на заробітну плату, права просування по службі (щодо військовослужбовців). У певних випадках вона позбавляється: права власності (на певні види майна); волі (на певний строк або довічно), військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю [4].
Покарання є заходом законного примусу, що має публічний характер і застосовується від імені держави, яка володіє монопольним правом визначати зокрема злочинність діяння, його караність, загальні засади призначення покарання, порядок виконання покарання підстави та умови звільнення від покарання, систему органів і установ, покликаних застосовувати і виконувати покарання, їх компетенцію [3].
Таким чином, примус, що забезпечується силою державної влади в межах закону, є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конституційного обов'язку неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи. честь і гідність інших людей. Незважаючи на великі потенційні можливості, примус є не головним, а крайнім засобом боротьби зі злочинністю. Сила примусу, що міститься в санкції кримінально-правової норми Особливої частини Кримінального кодексу, має бути необхідною і достатньою для реалізації завдань, визначених у ньому.
 
Список використаних джерел:
1. Степанюк А.Х. Актуальні проблеми виконання покарань (сутність та приципи кримінально-виконавчої діяльності: теоретико-правове дослідження): автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / А.Х. Степанюк. – Х., 2002. – 34 c.
2. Гуманизация уголовной политики Республики Казахстан. – Алматы: Раритет, 2004. – 213 с.
3. Ягунов Д.В. Державне управління пенітенціарною системою України: механізми ресоціалізації засуджених: автореф. дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.02 / Д.В.Ягунов. – О., 2004. – 20 с.
4. Додаток до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації) від 14.01.2009 року.
5. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – ст. 131. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція