... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 27.02.2014 - Секція №5
За радянських часів терміна «презумпція невинуватості» не було прописано в законі, так як існувала думка, що засада презумпції невинуватості не властива нашій системі права.
Лише в 60-х роках XX століття, розвиваючи ідеї про необхідність додержання прав і законних інтересів учасників судового розгляду, M.С. Строгович сформулював положення про те, що винною можна визнати лише особу, вину якої достовірно доказано, у іншому разі особа вважається невинуватою. Зокрема, автор уперше в науці кримінального процесу встановив межі практичного застосування засади презумпції невинуватості.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлюється принцип, відповідно до якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, вважається невинуватим доки його вину не буде доведено згідно із законом. 
Разом з тим, у статті 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тому додаткових нормативних актів для реалізації своїх прав та свобод, передбачених Конституцією України, не потрібно. Встановлення безпосередньо в Конституції України формули презумпції невинуватості як об’єктивного правового положення має найважливіше значення для захисту прав і законних інтересів осіб, що залучаються до процесу кримінального судочинства, для слідчої і судової практики, а також впливає на законотворчий процес [1].
Також у статті 17 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року зазначається, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Крім того, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою [2].
Презумпцією невинуватості необхідно керуватися у процесуальних діях під час досудового розслідування і судового провадження, тобто упродовж усього кримінального провадження. Принцип презумпції невинуватості розповсюджується на всіх без винятку, а на слідчого, прокурора, суддю особливо. Даний принцип є правилом їхньої поведінки, згідно з яким забороняється поводитись з обвинуваченим як із злочинцем до моменту, поки не набере законної сили обвинувальний вирок суду.
В Україні принципом презумпції невинуватості здебільшого нехтують. Причому порушення даного принципу відбувається різними суб’єктами і за різних обставин. 
По-перше, порушення конституційного принципу здійснюються політичними та державними діячами, які, майже кожен день по телебаченню, радіо, через інші засоби масової інформації проповідують презумпцію винуватості, стверджуючи на самих ранніх стадіях кримінального провадження про винуватість заявлених конкретних осіб у вчиненні злочинів середньої тяжкості чи тяжких злочинів, заявляючи про абсолютну доведеність їх вини та неминучість покарання судом. 
По-друге, принципу презумпції невинуватості недотримуються журналісти, які в своїх репортажах самостійно, чи за наявності не доведених фактів, приписують тій чи іншій особі визначене правопорушення, яке, можливо, вона і не вчиняла. І все це, незважаючи на відсутність судового розгляду щодо вчиненого правопорушення і доведеності вини. 
По-третє, це тримання особи під час судового засідання в металевій клітці. У статті 28 Конституції України «Кожен має право на повагу до його гідності» зазначається, що «ніхто не може бути підданий нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню» [1]. Вже саме перебування у металевій клітці особи, складає враження як на суддів, а особливо присяжних, так і на присутніх в залі судового засідання про винуватість людини, хоча судове рішення ще не винесено.
Також презумпція невинуватості включає в себе право особи на справедливий судовий розгляд. Поширення інформації у засобах масової інформації суттєво підриває право особи на справедливий судовий розгляд, оскільки недостовірна інформація, яку поширює преса, може певним чином підштовхнути присяжних або, навіть, суддів, до неправильного, скорегованого суспільством, рішення. Більше того, преса може вплинути на громадську думку, переконавши суспільство у винності особи, проте, навіть якщо буде доведено інше в судовому засіданні, і винесено виправдувальний вирок, то таке рішення може суттєво підірвати авторитет суду та довіру до правосуддя.
Європейський суд з прав людини щорічно розглядає досить багато справ, які стосуються свободи слова та функціонування судової системи. Це справи, в яких преса чи громадяни своїми висловлюваннями завдавали шкоди авторитету правосуддя, поширювали інформацію, що підривала презумпцію невинуватості та право на справедливий судовий розгляд обвинувачених у злочинах. Європейський суд, розглядаючи конкретні справи, не лише виносить рішення по справі, але і формує у рішеннях принципи, які мають застосовуватись всіма національними судами.
Отже, принцип презумпції невинуватості є фундаментальною гарантією кримінального процесу, яка убезпечує особу від несправедливого покарання. Тобто від покарання без доведеності у встановленому порядку вини особи у вчиненні кримінально караного діяння, від покарання на підставі зібраних незаконним шляхом доказів тощо.
Необхідно зазначити, що визначене вище конституційне правило нині розповсюджено лише на випадки вчинення правопорушення. З прийняттям Верховною Радою України 13 квітня 2012 року нового Кримінального процесуального кодексу України і запровадженням поряд із злочинами нового виду кримінальних правопорушень – кримінальних проступків, – кримінальні проступки не «вписалися» в принцип презумпції невинуватості. А мали б. Це зайвий раз свідчить про ігнорування принципу презумпції невинуватості самим законодавцем. Та й принцип цей мав би бути не десятим у низці принципів кримінального судочинства, а першим, як і належить бути основоположному принципу кримінального судочинства [3]. 
Незважаючи на зазначені недоліки Кримінального процесуального кодексу України при реалізації презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, він гарантує реальну, а не лише декларативну рівність можливостей держави й окремої особи та забезпечує змагальність процесу кримінального провадження, надає громадянам значні можливості для захисту своїх прав, свобод та інтересів.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР // [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. №4651-VI // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T124651.html
3. Попелюшко В.О. Чому конституційну формулу принципу презумпції невинуватості треба змінити / В.О. Попелюшко // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2012. – №1(5) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/12pvontz.pdf. {jcomments off}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція