... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 27.02.2014 - Секція №5
Донедавна проблема торгівлі людьми в Україні не визнавалася на державному рівні. Сьогодні торгівля людьми, жертвами якої стають жінки, чоловіки і діти, є злочином, що вчиняється з метою примусової праці, сексуальної експлуатації, примусового жебрацтва, вилучення органів. За рівнем злочинної прибутковості торгівля людьми посідає одне з перших місць, поступаючись лише доходам від наркобізнесу і торгівлі зброєю [3, с.118].
Занепокоєння викликає та обставина, що Україна є державою походження, транзиту та поступово стає державою призначення для осіб, які є жертвами примусової праці та примусової проституції. У результаті роботи українських органів внутрішніх справ упродовж минулого 2013 року виявлено 131 злочин, передбачений статтею 149 Кримінального кодексу України [1].
Експертне опитування суддів і слідчих показало, що в окремих випадках виникають труднощі при кваліфікації торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини через те, що в диспозиції статті закріплена низка оціночних понять, зміст яких належним чином не визначений чинним законодавством.
Частина 1 статті 149 КК «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» встановлює покарання за торгівлю людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.
Стаття 149 КК України не визначає поняття «торгівля людьми». Згідно зі статтею 3 Протоколу про попередження та запобігання торгівлі людьми, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, під поняттям «торгівля людьми» розуміється здійснення з метою експлуатації: вербування, перевезення, передачі, переховування або отримання людей шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примушування, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища, або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу [6].
Той факт, що український законодавець, на відміну від міжнародних актів, торгівлю людьми виділив як окрему форму злочину, відмінну від таких його форм, як вербування, перевезення, передача, переховування або одержання людини, означає, що у ст. 149 під торгівлею людьми слід розуміти власне торгівлю, тобто вчинення актів купівлі-продажу людей [4, с.370].
Отже, незрозумілим слід визнати використання у диспозиції та назві статті терміна «торгівля людьми» як такого і тим більше у множині. Поняття «торгівля» законодавчо належить швидше до цивільних і господарських відносин між суб’єктами права. А це є сфера законних правовідносин, в яких торгівля розуміється як дія певного суб’єкта, що взяв на себе обов’язок продажу товару, послуг тощо. Якщо розуміти торгівлю як певну діяльність, то вона відноситься до прерогативи продавця. Відповідно до ч.1 ст.11 КК України, злочином є суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), таким чином юридично правильно за дії, пов’язані з торгівлею людьми, відповідальним вважати продавця. Але це унеможливлює притягнення до кримінальної відповідальності покупця людини. Це переконує, що назва форми прояву суспільно небезпечного діяння «торгівля людьми», передбаченого ч.1 ст.149 КК України має підлягти зміні на купівлю-продаж людини.
Також наведений у тексті статті 149 КК України некоректний вираз, а саме «торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина…» може спричинити юридичну плутанину, тому що очевидно, що тут малось на увазі інше, а саме те, що людина виступає предметом угоди і тому це потребує відповідного корегування з боку законодавців. 
Законодавець України передбачив у ст. 149 КК України лише один вид основного покарання – позбавлення волі на певний строк (ч. 1 – від 3-х до 8-ми, ч. 2 – від 5-ти до 12-ти, ч. 3 – від 8-ми до 15-ти років). Частини 2 та 3 ст. 149 КК України передбачають у якості додаткового покарання конфіскацію майна.
Разом з тим, санкції норм КК зарубіжних країн свідчать про далеко неоднозначний підхід законодавців різних країн до ступеня тяжкості торгівлі людьми. Так, найбільш м’які санкції передбачені за це діяння ст. 132 КК Республіки Вірменія – від штрафу за торгівлю людьми без кваліфікуючих ознак до 8 років позбавлення волі за це діяння, що спричинило з необережності смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки. Найбільш суворі санкції передбачені ст. 165 КК Республіки Молдова – від 7 років позбавлення волі за торгівлю людьми без кваліфікуючих ознак до довічного позбавлення за це діяння, вчинене організованою групою, злочинною організацією, або що спричинило тяжке тілесне ушкодження, психічний розлад чи смерть особи.
Такі суттєві розбіжності у визначенні ступеня тяжкості торгівлі людьми законодавцями різних країн не можуть сприяти ефективності реалізації міжнародних угод у сфері протидії цьому явищу.
Законодавство різних країн, в першу чергу тих, що приєднуються до міжнародних угод, повинно бути уніфікованим, в тому числі, і у санкціях, передбачених за ті чи інші діяння [5, с.13].
Увага до проблем протидії цьому злочину постійно зростає, держава приймає закони та підзаконні нормативно-правові акти, спрямовані на припинення подібних проявів [2, с.186]. У 2011 р. в Україні було ухвалено Закон «Про протидію торгівлі людьми», а у 2012 р. – «Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2015 року» та інші підзаконні нормативні акти. 
Також зовсім нещодавно був створений спеціальний Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України. Створення цього Департаменту високо та позитивно оцінено міжнародною спільнотою та неурядовими організаціями, які протидіють торгівлі людьми. 
Нашою державою зроблено суттєвий внесок у розв’язання проблеми торгівлі людьми, напрацьовано значну законодавчу базу, але торгівля людьми давно вже стала явищем глобального масштабу, складовою міжнародного кримінального бізнесу. Це явище, яке спричиняє корозію суспільства, і доводить, що держава сама цю проблему розв’язати не може. Тому це проблема не тільки України, а й складова міжнародної організованої злочинності, що є реальною загрозою для міжнародної безпеки.
 
Список використаних джерел:
1. Відомості про кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, передбачених ст.149 КК України за період поточного року з 01.01.2013 по 31.12.2013 в розрізі регіонів [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/printable_article/750044
2. Ємець О. Нормативно-правове забезпечення протидії торгівлі людьми в Україні / О.Ємець // Вісник Академії управління МВС. – 2010. – №4(16). – С.186-192.
3. Митрофанов І.І. Торгівля людьми: кримінально-правове визначення поняття / І.І.Митрофанов // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – 2012. – №3. – С.118-123.
4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка – 9-те вид., переробл. та допов. – К.: Юридична думка, 2012 – С. 370-377.
5. Негодченко Д.О. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми в Україні та інших країнах: порівняльно-правовий аналіз: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: 12.00.08 / Д.О. Негодченко. – Х., 2011. – С.232.
6. Протокол про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, від 15 листопада 2001 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_791 {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
Червень
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція