... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №2
Відповідно до Загальної декларації прав людини одним з основних прав людини є право на громадянство. Саме громадянство є тією підставою, яка дає особі, що має статус громадянина, можливість володіти повним комплексом прав, свобод і виконувати обов’язки, що закріплені законодавством певної держави [1, c. 3]. Законодавство про громадянство в Україні знаходиться в постійній динаміці, тому актуальність теми обумовлюється важливістю найбільш глибокого вивчення даного питання і необхідністю виявлення положень, які потребують узгодження і адаптації на сучасному етапі. 
Національне законодавство в галузі громадянства спирається насамперед на Конституцію України, ратифіковані міжнародні договори, Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. (далі – Закон), Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р., Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 06.12.2003 р. Основний Закон України закріпив засадничий принцип, що в Україні існує єдине громадянство (стаття 4 Конституції України) [2].
Чинним законодавством передбачено чіткий порядок набуття громадянства України: за народженням (у нормах законодавства України поєднується принцип права крові та права ґрунту), за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства (останні є прикладами натуралізації за законом), а також за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України [4] (групове надання громадянства, а також вибір громадянства, яке визначається як оптація). Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Тобто інші законодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства або ж скасувати чи обмежувати їх дію. 
Найпоширенішим способом набуття громадянства є за народженням. Останнім часом, набуває актуальності процедура натуралізації – це набуття громадянства за власною ініціативою особи. Так, відповідно до Закону Україні іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Ст. 9 Закону передбачає, що іноземці, які подали зобов’язання припинити іноземне громадянство, повинні подати відповідний документ, виданий уповноваженим органом певної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Однак, аналіз норм Закону дозволяє зробити висновок, що ним не передбачені жодні важелі впливу в тих випадках, коли особа не виконує покладене на неї зобов’язання [5]. Актуальним питанням є проблема наявності у громадян України паспортів інших держав. Зазначена проблема прямо пов’язана з недосконалістю правового регулювання інституту громадянства. У цьому аспекті досить цікавою є норма стаття 8 Закону, яка не містить в собі санкції за порушення обов’язку повернути паспорт [3, с. 26] (особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави) [4]. Єдиним з негативних наслідків, що прямо стосується набуття громадянства за територіальним походженням, є скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до ст. 21, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. А відповідно до Європейської конвенції про громадянство під підставою приховування будь-якого суттєвого факту може розумітися неповернення паспорта [5]. Проте в законодавстві України прямо не вказується, що неповернення паспорта іноземної держави є підставою для скасування громадянства України.
Одним із недоліків законодавства України, що регулює питання громадянства є недосконале розмежування повноважень державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства. Зокрема, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 24 Закону, серед повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства (ним наразі виступає Державна міграційна служба) є ведення обліку осіб, які набули громадянства України та припинили громадянство України. А відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону аналогічне повноваження повинно здійснювати Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України. Слід відзначити, що ведення одного обліку двома різними органами є підґрунтям для виникнення ситуацій, коли обліки двох органів будуть відрізнятися, що, у свою чергу, сприятиме виникненню випадків подвійного громадянства. Тому доцільно у повноваженнях спеціально уповноваженого органу зазначити ведення обліку, а у повноваженнях МЗС, дипломатичних представництв та консульських установ – надання відомостей спеціально уповноваженому органу для занесення їх до обліку осіб, які набули громадянства України та припинили громадянство України [6].
Отже, конституційно-правовий інститут громадянства України потребує вдосконалення в наступних аспектах: слід запровадити санкції в механізмі правового регулювання відносин у сфері незаконних дій громадян України щодо неповідомлення про набуття громадянства іншої держави; розмежування повноважень МЗС та Державної міграційної служби України з питань ведення обліку осіб, які набули громадянства України та припинили громадянство України.
 
Список використаних джерел:
1. Суржинський М.І. Громадянство України як конституційно-правовий інститут: автор. ... дис. к.ю.н. за спец. 12.00.02 / М.І. Суржинський. – К., 2009. – 16 с.
2. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141
3. Ладигін С. Конституційно-правове регулювання інституту громадянства та проблема подвійного громадянства в Україні / С. Ладигін, О. Нестеренко // Юридична Україна: щомісяч. наук. журн. – К.: регіон. центр Нац. акад. прав. наук України. – 2009. – № 4. – С. 25-29.
4. Про громадянство України: закон України від 18.01.2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – ст.65.
5. Ладигін С. Причини поширення випадків подвійного громадянства – слід шукати в Законі України “Про громадянство України”? / С. Ладигін // Інформаційний портал Харківської правозахисної групи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.khpg.org/index.php?id=1234795066
6. Шулятицький С.І. Окремі недоліки правового регулювання інституту подвійного громадянства в Україні / С.І. Шулятицький [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.uk.orgsun.com/1/1/350-1.php {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція