... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №4
Правове регулювання заняття підприємницькою діяльністю в Україні здійснюється великою кількістю законів та підзаконних нормативних актів. Серед них основним документом є Конституція України. Крім Конституції, до ключових нормативних актів слід віднести Господарський кодекс України.
Однак, закріплення на конституційному рівні права на підприємницьку діяльність викликає не лише необхідність визначення самого поняття даного права у нормативних актах, спрямованих на регулювання підприємницької діяльності, а й ставить перед правовою наукою завдання всебічного наукового дослідження сутності, змісту та інших характеристик даного права [1, c. 73]. 
На сьогоднішній день нормативно-правовим актом, що регулює підприємницьку діяльність, є Господарський кодекс України. Для визначення терміну «право на підприємницьку діяльність» розглянемо визначення підприємництва. Згідно ст. 42 ГК України, підприємництво (господарська комерційна діяльність) – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 
Отже, законодавець не дає визначення права на підприємницьку діяльність, а лише зазначає поняття підприємницької діяльності та підприємництва. Без сумніву цей підхід має право на існування, оскільки знаючи, що таке підприємницька діяльність, можемо визначити, що таке право на підприємницьку діяльність. Проте, такий підхід припустимий з точки зору господарського права, яке в більшій мірі вивчає конкретні питання правовідносин суб’єктів господарювання, але його застосування в сфері конституційного права не є виправданим.  
У зв’язку з цим, для визначення поняття конституційного права на підприємницьку діяльність, розглянемо деякі дефініції, що вже містяться в науковій літературі.
Колюшин Є.І. вважає, що право підприємницької та іншої не забороненої законом економічної діяльності є можливістю здійснювати діяльність, спрямовану на отримання прибутку [2, c. 175].
Чиркiн В.Є. зазначає: право на підприємницьку діяльність – це право займатися будь-якою діяльністю, яка приносить прибуток, якщо така діяльність не заборонена законом [3, с.65-66]. 
Саніахметової Н.О. стверджує, що право на підприємницьку діяльність – це право, спрямоване на отримання прибутку від економічної діяльності з виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, яка має самостійний та ініціативний, творчий та інноваційний, систематичний та ризиковий, правомірний та соціально відповідальний характер, здійснюється легітимним суб’єктом, який несе самостійну юридичну відповідальність [4, с. 87]. 
Савчук О.П. вважає, що право громадян на заняття підприємницькою діяльністю є однією з форм конкретизації та розвитку конституційного права на працю та, як і інші суб’єктивні права, являє собою гарантоване державою та засноване на нормах діючого права специфічне владне повноваження, реалізації якого в окреслених законодавством межах кореспондують цілком конкретні обов’язки відповідних державних, громадських організацій, посадових осіб та громадян [5, c. 13].
Виходячи з вищезазначеного, жодна з запропонованих дефініцій не дає цілісної уяви про конституційне право людини і громадянина на підприємництво, та наведені визначення, так чи інакше, звужують зміст поняття підприємницької діяльності, що міститься в Господарському кодексі України. Оскільки, окрім одержання прибутку, метою підприємництва, відповідно до статей 3 і 42 Господарського кодексу, є й досягнення соціальних результатів. На нашу думку, визначення права на підприємницьку діяльність можна встановити за умови його всебічного аналізу за змістом, сутністю й формою.
Так, за сутністю право на підприємницьку діяльність – це визнані Конституцією та законами України можливості певної поведінки людини і громадянина в сфері виробництва з метою одержання прибутку. За змістом - це певні матеріальні блага в сфері виробництва та права на ці блага, а саме: право на їхній обмін, розподіл, володіння, користування, розпорядження, одержання прибутку. За формою - це міра або образ, спосіб, форма поведінки, виявлення волі, інтересів, можливостей людини і громадянина у сфері виробництва [6, c. 43].
Кожен, хто вирішує скористатись закріпленим в Конституції правом здійснювати підприємницьку діяльність, має вибір, чи працювати безпосередньо у статусі приватного підприємця – фізичної особи чи зареєструвати юридичну особу і використовувати її для зайняття бізнесом. Кожен з варіантів є шляхом реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність.
Проте, загальноприйнято, що фізична особа, яка створила суб’єкт підприємницької діяльності – юридичну особу та управляє нею, підприємницькою діяльністю не займається. Тобто не реалізує закріпленого в Конституції права на заняття цією діяльністю. Вихоодячи з цього, передбачене в ст. 42 Конституції України правом людини і громадянина на підприємництво користуються ті, хто зареєструвався приватним підприємцем-фізичною особою. Проте не правильно буде вважати, що Конституція України встановлює право особи на підприємництво виключно в статусі фізичної особи – підприємця. Наведений підхід звужує комплексний та всезагальний зміст права на підприємництво.
У цьому аспекті варто звернути увагу на конституційно-правовий, а не господарсько-правовий характер права на підприємницьку діяльність, згідно з яким, фізична особа, яка є засновником (учасником) підприємства, беручи участь в управлінні таким підприємством, реалізує своє право на підприємницьку діяльність, хоч і не є суб’єктом підприємницької діяльності в розумінні господарського права. Така діяльність здійснюється опосередковано за допомогою спеціального інструменту – юридичної особи, яка самостійно виступає від власного імені в господарських правовідносинах, проте управляється та цілком і повністю залежить від волі її власника (власників).
Часткове підтвердження та відображення цієї позиції знаходимо у ч. 3 ст. 128 Господарського кодексу України, згідно якої громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється. 
Підприємницька діяльність – це безпосередня або опосередкована, самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, що здійснюється з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 
Безпосередня підприємницька діяльність – це підприємницька діяльність, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності – фізичними та юридичними особами, зареєстрованими у встановленому законом порядку.
Опосередкована підприємницька діяльність – це підприємницька діяльність, що здійснюється фізичними особами через належні їм на праві власності (повністю або частково) юридичні особи.
Виходячи з усього вище зазначеного, право людини на підприємницьку діяльність – це визнана та гарантована Конституцією та законами України можливість людини і громадянина самостійно, безпосередньо або опосередковано, ініціативно, систематично, на власний ризик діяти у сфері виробництва, розподілу, обміну, надання послуг, зайняття торгівлею та використання матеріальних благ з метою одержання прибутку, не виходячи за заборонені законодавством межі вчинення такої діяльності.
 
Список використаних джерел:
1. Саниахметова Н.О. Конституционное право на предпринимательскую деятельность и его защита / Н.О. Саниахметова // Юридический вестник. – 1996. – № 1. – С. 73-74.
2. Колюшин Е.И. Конституционное (государственное) право России. / Е.И. Колюшин. – М.: Из-во Московского ун-та, 1999. – 381 c.
3. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. / В.Е. Чиркин. – М.: Юристъ, 1997. – 568 c.
4. Саниахметова Н.О. Всеобщая декларация прав человека и право на предпринимательскую деятельность в Украине / Всеобщая декларация прав человека и Украина (тезисы и материалы обсуждения) / Н.О. Саниахметова // Юридический вестник. – 1999. – № 1. – С. 87-88.
5. Савчук А.П. Роль органов внутренних дел в укреплении законности и охране прав граждан в сфере предпринимательства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. / А.П. Савчук. – К., 1992. – 18 c.
6. Рабінович П.М. Права людини і громадянина. Навч. посіб. / П.М. Рабінович, М.І.Хавронюк. – К.: Атіка, 2004. – 464 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція