... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №2
З огляду на останні події, що відбуваються у державі, вимагає переосмислення положення статті 17 Конституції України [1] в якій закріплено, що забезпечення інформаційної безпеки є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу. 
У системі забезпечення інформаційної безпеки одне з провідних місць належить охороні державної таємниці та службової інформації, адже витік таких відомостей становить загрозу національним інтересам. Надійна охорона інформації з обмеженим доступом можлива лише за умови налагодження ефективної системи юридичної відповідальності, в якій особливе місце посідає адміністративна, оскільки її основними завданнями є попередження та недопущення заподіяння значної шкоди правовідносинам, що охороняються. 
Інститут адміністративної відповідальності у сфері охорони державної таємниці як самостійний вид юридичної відповідальності запроваджено в українській державі уперше 21 вересня 1999 року [2], а у сфері охорони службової інформації адміністративну відповідальність за порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв такої інформації встановлено у травні 2004 року [3].
Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) [4] передбачені наступні види адміністративних проступків, які безпосередньо пов’язані з питаннями забезпечення охорони інформації з обмеженим доступом: стаття 212-2 "Порушення законодавства про державну таємницю"; стаття 212-5 "Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв службової інформації".
Адміністративна відповідальність є особливим видом юридичної відповідальності, якій з одного боку притаманні загальні ознаки – відповідальність настає за наявності вини особи у скоєнні протиправного діяння, конкретизується юрисдикційним актом компетентних органів, пов’язана з державним примусом тощо, з іншого – вона має особливості та специфічні ознаки [5, с. 8-9], що характерні для сфери охорони інформації з обмеженим доступом.
Проведений за матеріалами органів адміністративної юрисдикції аналіз правозастосовної практики за статтями ст.ст. 212-2, 212-5 КУпАП свідчить про необхідність удосконалення інституту адміністративної відповідальності у сфері охорони державної таємниці та службової інформації за рядом напрямків.
По-перше, необхідно на законодавчому рівні закріпити саме поняття "службової інформації" та визначити конкретні критерії віднесення інформації до цього виду. Адже сьогодні службова інформація не має свого законодавчого визначення, хоча правові акти і розкривають її ознаки. 
По-друге, автор поділяє точку зору, що в КУпАП необхідно закріпити норму, яка б передбачала адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю та службову інформацію. Пропонується вважати дії юридичної особи винними, якщо вони є наслідком усвідомлених дій (бездіяльності) її посадових осіб, працівників, а також осіб, які не перебувають з нею у трудових відносинах, але виконують певні дії в інтересах юридичної особи за договором [6, с. 157].
По-третє, з огляду на збільшення протягом останніх років кількості окремих категорій дисциплінарних правопорушень, які виявляються органами державної безпеки, їх масштабність та динаміку необхідно розширити коло адміністративних проступків у сфері охорони державної таємниці та службової інформації. Вбачається за доцільне встановити адміністративну відповідальність посадових осіб за дії, які виражаються у порушенні: встановлених правил ведення секретного діловодства, яким визначається єдиний порядок підготовки, зберігання та поширення документів; обладнання приміщень та місць, які використовуються для роботи й зберігання матеріальних носіїв секретної та службової інформації; організації й проведення робіт з перегляду грифів обмеження доступу та розсекречування матеріальних носіїв секретної інформації.
По-п'яте, більш чіткої регламентації вимагають відповідні процесуальні дії, спрямовані на збирання доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 
По-шосте, виходячи з інтересів охорони інформації з обмеженим доступом, необхідно передбачити можливість закритого розгляду судами справ про адміністративні порушення законодавства про службову інформацію, за умови забезпечення прав громадян. 
Слід зауважити, що у травні 2004 року Верховною Радою України внесено зміни до ст. 249 КУпАП [4], що дозволяє розглядати справа про адміністративні правопорушення у закритому режимі у випадку, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. 
По-шосте, вимагає опрацювання питання щодо збільшення суми штрафів, які накладаються на осіб, винних у порушенні законодавства про державну таємницю та службову інформацію.
Таким чином, все вище викладене дає підстави дійти висновку, що інститут адміністративної відповідальності у сфері охорони державної таємниці та службової інформації, з огляду на його особливості й сучасний стан, вимагає подальшого удосконалення. 
Слід зауважити, що існує низка інших питань у діяльності державних органів щодо провадження справ про адміністративні правопорушення законодавства про державну таємницю та службову інформацію, які вимагають вирішення, зокрема щодо розширення прав осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, що гарантувало б прийняття законного та обґрунтованого рішення за справою, формування дієвого механізму оскарження постанов суду у справах про адміністративне правопорушення тощо. Порушені питання свідомо не розглядалися у публікації, оскільки вони мають самостійний характер та повинні стати предметом окремих спеціальних наукових досліджень.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964-15
2. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю: закон України від 21 вересня 1999 року № 1080-ХІV // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 49. – ст. 429
3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 11 травня 2004 року № 1703-4 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 32. – Ст. 394
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/80731-10
5. Адміністративне провадження у справах про порушення законодавства про державну таємницю: навч. посіб. / А.М. Благодарний, О.Г. Нападистий, О.Б. Розвадовський, С.В. Суслін. – К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2009. – 108 с.
6. Благодарний А.М. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю: [монографія] / А.М. Благодарний. – К. Вид-во НА СБ України, 2008. – 180с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція