... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №1
Дослідження інституту присяжних засідателів за судовою реформою 1864 р. є актуальним, адже для побудови сучасної судової системи необхідно проаналізувати історичний досвід участі народу у здійсненні правосуддя. 
Інститут присяжних засідателів був закріплений в «Статуті кримінального судочинства» та «Уставі про покарання», згідно якого справи підлягали розгляду окружним судом у складі трьох коронних суддів або за участю присяжних засідателів, які визначали винуватість підсудного. Якщо за вчинення злочинів і провин законом передбачалось покарання пов’язане з позбавленням всіх станових прав або всіх спеціальних, особистих, і, за рішенням станових органів, присвоєних прав і привілеїв, такі справи розглядаються обов’язково за участю присяжних засідателів [1, c. 25-26].
Для участі в роботі суду пропонувалось тридцять присяжних засідателів. Прокурор міг відвести не більше шести засідателів. Підсудні могли заявляти відвід з тією умовою, щоб залишилося не менше вісімнадцяти присяжних. З числа останніх жеребкуванням визначалось чотирнадцять засідателів, які 
 повинні були брати участь у роботі суду: дванадцять основних і двоє запасних. 
Суд присяжних складався із судді і дванадцятьох присяжних засідателів. 
У розділі 2 «Установлення судових установ» «Про присяжних засідателів» було детально виписано порядок організації роботи суду присяжних, який включав: вимоги до кандидата в присяжні, формування списків присяжних, їх проходження, затвердження тощо. Зокрема, станова приналежність 
особи-кандидата у присяжні засідателі не визначалася. Обов’язковими ж вимогами були: російське підданство, вік не менше 25-ти і не більше 70-ти років, ценз осілості (не менше двох років в одному повіті). Вказувалися умови, за якими особа не могла бути кандидатом у присяжні: перебування під слідством, наявність судимості, звільнення зі служби із судового відомства, незнання мови тощо. Для вибрання присяжних формувалися загальні, чергові та запасні списки, складання кожного з яких мало свою процедуру. Так, чітко визначалися категорії осіб, які могли бути внесені до загальних списків (службовці п’ятого і нижчих класів за винятком осіб, які перебували на службі в судових установах, правоохоронних органах, обрані селяни, інші категорії населення, що відповідали майновим цензам) та особи, які не могли бути присяжними (священнослужителі, військовослужбовці, вчителі народних шкіл) [1, c. 76].
Функція народних засідателів полягала у вирішенні про винуватість або невинуватість підсудного на основі наявних доказів. Від них не вимагалось мотивування їх рішення. За результатами судового слідства присяжні виносили вердикт, в якому давали відповіді на питання: Чи мав місце злочин? Чи винний в ньому підсудний? Чи з умислом він діяв? Чи заслуговує підсудний поблажливості ? Вердикт присяжних приймався простою більшістю голосів. Коли голоси розподілялись порівну – виносилось виправдувальне рішення [2, c. 37]. Вердикт означає «вірносказане» є по суті висновок суду присяжних про винність або невинуватість підсудного. В подальшому розгляд справи здійснював суддя. Він отримував вердикт присяжних і в разі згоди з ним продовжував судочинство в загальному порядку, виносячи вирок. У разі незгоди з вердиктом суддя міг направити справу на новий розгляд судом присяжних в іншому складі. 
Варто зазначити, що судове провадження за участю народних засідателів було дуже актуальним і три чверті всіх кримінальних справ розглядались саме судом присяжних [3].
Отже, заснування суду присяжних у його класичному розумінні, за судовою реформою 1864 р., було найважливішим демократичним завоюванням у дореволюційній Росії, у правовому полі законодавства якої знаходились Україна. У суді присяжних втілились демократичні та прогресивні для того періоду засади: усність і гласність судового процесу, рівність громадян перед судом, незалежність суду, участь громадськості у здійсненні правосуддя.
 
Список використаних джерел:
1. Самойленко О.О. Реалізація судової реформи 1864 р. на теренах України: етапи і проблеми / О.О. Самойленко // Часопис Київського університету права. – 2011. – № 4. – C. 23-28.
     – Кульчицький В. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864 р. / В. Кульчицький // Право України. – 2003. – № 6. – C. 36-39.
2. Гринишин А.Б. Вітчизняний досвід участі присяжних засідателів у здійсненні правосуддя в кримінальних справах / А.Б. Гринишин [Електронний ресурс].  Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція