... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №4
Ліцензування певних видів господарської діяльності є одним з інститутів господарського права, що розвиваються і формуються. Цей інститут у сучасному його вигляді не мав аналогів у радянському праві.
Ліцензування є одним з нових понять господарського права. Поняття «ліцензування» відносно недавно введене у вітчизняну господарсько-правову науку, хоча задовго до цього часу спробували ввести ліцензування. Воно необхідне у будь-якому суспільстві, де легалізовані найрізноманітніші форми підприємницької діяльності, створено та функціонує вільний економічний ринок, існує багатоукладна економіка. Застосування методів ліцензування в умовах радянської правової системи було досить обмеженим. 
У країнах з розвинутою ринковою економікою склався діючий механізм державного регулювання господарської діяльності, що включає великий арсенал форм, методів і інструментів, що використовуються з урахуванням конкретної економічної ситуації. Серед них значне місце займає ліцензування, що використовується в умовах ринкової економіки повсюдно.
В Україні перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки спричинив формування у 90-х роках ХХ століття нового інституту ліцензування, що має потребу в належній правовій основі функціонування. 
Правовий інститут ліцензування є відносно новим у нашому законодавстві. Його формування пов'язане з переходом України до ринкової економіки. Саме в цей період назріла необхідність особливого виду контролю за діяльністю юридичних осіб і громадян, які займаються різними видами підприємницької діяльності. Іншими словами, перехід до ринкової економіки об'єктивно обумовив появу та розвиток чинного інституту ліцензування в Україні.
Інститут ліцензування є одним з провідних інститутів у системі регулювання господарської діяльності, що набув важливого значення в період переходу до ринкової економіки в Україні.
Діяльність суб’єктів господарювання в різних сферах економіки потребує спеціальної кваліфікації та професіоналізму для забезпечення безпеки праці та виробництва, якнайдоцільнішого використання державних та інших ресурсів, створення умов для нормального функціонування окремих інститутів суспільства і держави, випуску продукції та надання послуг відповідно до встановлених стандартів і норм. Для забезпечення цих умов держава встановлює спеціальний порядок надання дозволів на здійснення окремих видів господарської діяльності уповноваженими органами, який назива­ється ліцензуванням.
Визначення поняття та юридичного змісту ліцензування як особливої адміністративної, управлінської процедури, яка здійснюється в передбачених законом випадках, можливе лише через з’ясування поняття ліцензії. Стаття 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає ліцензію як документ державного зразка, який затверджує право ліцензіанта на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов [1]. Цим же законом ліцензіат визначається як суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяль­ності, що підлягає ліцензуванню.
Система ліцензування в Україні перебуває в процесі становлення і піддається впливу проблем і труднощів, притаманних українській економіці в період системних трансформацій. У Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» залишається невирішеним питання відповідності державної політики у сфері ліцензування господарської діяльності сучасній економічній ситуації. Одну з головних проблем у сфері ліцензування становить небажання суб’єктів ліцензування виконувати в повному обсязі передбачені законодавством положення. Органи виконавчої вла­ди, здійснюючи ліцензійне провадження, перекручують ліцензійні умови, встановлюють власні вимоги або ж не виконують умов, визначених законом. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, дає привід для конфліктних ситуацій, оскільки існує ризик виведення зі сфери ліцензування окремих видів господарської діяльності або ж, навпаки, розширення цього переліку, виникають проблеми із застосуванням ліцензійних умов та тлумаченням їх змісту.
Головна проблема у сфері ліцензування полягає у відсутності балансу між державним регулюванням господарської діяльності і створюваними в процесі реформ новими ринковими механізмами. В Україні, з одного боку, має місце значне втручання держави в економіку, намагання контролювати (ліцензувати) всі види господарської діяльності, а з іншого  проявляється слабкість держави в таких важливих справах, як створення нормальних умов для ведення господарської діяльності в ринковій економіці та захист права людини на підприємницьку діяльність.
Найважливішою умовою створення в Україні сприятливого для господарської діяльності середовища є відмова від надмірного бюрократичного регулювання, а також підвищення ефективності державного регулювання у тих сферах, де це необхідно. Слід скоротити перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, замінити, де це можливо, ліцензування сертифікацією, стандартизацією, акредитацією, атестуванням, незалежною експертизою. Доцільно ввести єдиний порядок ліцензування на всій території України та в усіх видах господарської діяльності, уніфікацію обсягів, форм і змісту документації, яку подають у центральні, регіональні та місцеві органи при реєстрації, стандартизації підприємництва, контролі якості товарів і послуг, затвердивши їх відповідною постановою Уряду. Необхідно також розподілити функції органів ліцензування, реєстрації і нагляду, встановити для них обмеження можливості втручання в господарську діяльність, а види господарської діяльності, які знаходяться під безпосереднім контролем держави, зі сфери ліцензування вилучати.
Враховуючи вищевикладене, слід вказати, що:
по-перше, для розкриття юридичної сутності ліцензування необхідно зазначити, що ліцензування є адміністративним засобом державного регулювання у сфері господарювання. Такий підхід надасть можливість уніфікувати визначення ліцензування, які надані у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Господарському кодексі України [2];
по-друге, визначення терміну «ліцензування» доцільно надавати як діяльність органів ліцензування. Це деталізує та чітко окреслить коло суб’єктів, які вповноважені здійснювати ліцензування, крім того підкреслить, що ліцензування не є однією дією, а процесом, який включає у себе здійснення різноманітних дій;
по-третє, невід’ємним елементом ліцензування є визнання ліцензії недійсною. Враховуючи це, при розкритті юридичної сутності ліцензування неодмінно необхідно згадати і про визнання ліцензії недійсною, оскільки орган ліцензування має право поряд із видачею, переоформленням та анулюванням ліцензій приймати рішення про визнання ліцензій недійсними. Саме у ст.ст. 6, 14, 16, 18 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності») зазначено про можливість визнання ліцензій недійсними [1].
Підсумовуючи все вищезазначене, вважаю, що ліцензування - адміністративний засіб державного регулювання у сфері господарювання, зміст якого полягає у діяльності органу ліцензування щодо видачі, переоформленні та анулюванні ліцензій, видачі дублікатів ліцензій, визнанні ліцензій недійсними, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контролі за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видачі розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
 
Список використаних джерел:
1. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1775-14
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zakon4.rada.gov.ua/laws/anot/436-15 {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція