... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №1
На сьогоднішній день права і свободи людини відносяться не тільки до внутрішньої компетенції держави, а й стали справою глобального міжнародного співробітництва. Актуальність даної теми зумовлена тим, що еволюція та реалізація свободи слова в епоху глобалізованого інформаційного суспільства потребує переосмислення його змісту та юридичної природи. І саме з міжнародного права має бути взято початок визначення відповідних загальносвітових стандартів. 
Вказаною проблематикою займалася значна кількість вчених серед яких Т. Пейн, Ф.Гегель, В. Гарісон, Т.О. Приступенко, В. Євінтов, Р. Рисдал, Н. Стахов, М. Примуш та інші.
Одними із основних прав і свобод людини в сучасному світі є право на свободу слова. Її не слід розглядати суто з позиції можливості висловлювати все, що бажає людина, оскільки право на свободу слова буде контактувати з суміжними правами, а саме свободою думки, правом доступу до інформації, незалежних ЗМІ, захисту державної та приватної інформації. У Конвенції про захист прав людини і основних свобод (ст. 10) зазначено: «Кожен має право па свободу вираження поглядів. Де право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств» [1, c. 275].
Однак, у той же час держава не може втручатися абсолютно в усі сфери свободи слова, не визначаючи на законодавчому рівні в якому саме випадку втручання буде обґрунтованим та необхідним. 
Розглядаючи право на свободу слова необхідно вказати на три основні його елементи, це по-перше, можливість людини вільно виражати свої погляди та переконання, вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір; по-друге, свободу ЗМІ; по-третє, право на отримання інформації.
Право на свободу слова є одним з найважливіших прав людини та громадянина. Проголошена як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави, - Загальна декларація прав людини, яка прийнята 10 грудня 1948 року на сесії Генеральної Асамблеї ООН, закріплює в статті 19 право на свободу переконань і їхнє вільне вираження, що включає в себе і свободу пошуку, одержання й поширення інформації та ідей будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів. Такі міжнародні норми частіше не здатні регулювати правове становище особистості, і їх варто подавати як загальні посилання, що служать основою для подальшої деталізації й закріплення їх у національному законодавстві. Норми міжнародного права в галузі прав людини, з одного боку, зобов'язують державу забезпечити закріплені в них права, у той же час з іншого боку – надають індивіду право домагатися від держави виконання його міжнародних зобов'язань – свободу одержувати або поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку публічної влади, не зважаючи на державні кордони. При цьому своє закріплення отримали й деякі обмеження, пов'язані з поширенням інформації. Зокрема, мова йде про можливості держави ліцензувати радіомовні, телевізійні або кінематографічні підприємства. Такі обмеження зумовлені необхідністю захисту державної таємниці і недопущенням негативного впливу певної інформації на окремі верстви суспільства.
Свобода думки і слова полягає в тому, що ніхто не може заборонити людині дотримуватися своїх думок, певним чином відображати об`єктивну дійсність у своїх думках і переконаннях. Свобода слова створює гарантію громадського контролю над державною владою. Однією з головних гарантій є саме свобода преси. На сьогоднішньому етапі розвитку демократичних відносин спостерігається величезна кількість визначень свободи преси, що накопичилася за останні понад три століття, проте елемент самостійності, незалежності преси проглядається майже в будь-якій концепції, з яких би позицій вона не викладалась. Відповідно до ліберальної доктрини, що спирається на філософію природного права, преса, насамперед, не повинна перебувати в залежності від держави. Так, Дж. Мільтон писав: «Дайте мені свободу знати, свободу виражати свої думки, а найголовніше свободу судити за своєю совістю. І нехай всі вітри розносять безперешкодно всілякі вчення по землі: якщо істина вийшла на боротьбу, було б несправедливо шляхом цензури та заборон ставити перешкоди її силі». Крім громадської думки, немає іншого судді, який би міг «провести демаркаційну лінію, що відокремлює помилку від істини». У концепції Дж. Ст. Мілля не лише держава, але й громадська думка не повинна мати влади над пресою: «недостатньо лише: одного захисту проти тиранії влад: необхідний захист проти тиранії панівних думок» [2].
Сучасний розвиток свободи слова відображений у низці міжнародних актів, які охороняють права людини як на універсальному, так і регіональному рівнях, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, Міжамериканській конвенції з прав людини 1969 року, Африканській хартії прав людини та прав народів 1981 року, Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Також не менш важливу роль відіграють і конституції держав, що охороняють свободи та права своїх громадян.
Важливість вищенаведеного комплексу прав і свобод підтверджується значною увагою до цієї проблематики з боку міжнародних інституцій. Так, діяльність таких міжнародних міжурядових та неурядових організацій як ООН, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, Європейський суд з прав людини, Міжнародна Федерація за права людини, Вашингтонський Центр захисту прав людини, Human Rights Watch, Amnesty International та ін. є зайвим підтвердженням значної уваги сучасного суспільства до питань ефективної реалізації права на свободу слова та думки. 
На сучасному етапі міжнародне право виходить із того, що свобода слова є невід`ємним гарантом громадського контролю над державою. Це дає змогу взаємної двосторонньої комунікації між державою та суспільством, а також створює передумови для ефективного взаємобалансування з урахуванням інтересів обох сторін, сприяє підтриманню демократичного суспільного ладу та реалізації всіх форм демократії. Вдосконалення та кодифікація системи міжнародно-правових норм у розглядуваній сфері має стати відправною точкою нового етапу розвитку концепції прав і свобод людини в умовах сьогодення. 
 
Список використаних джерел:
1. Совгиря О.В. Конституційне право України / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна // Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 632 с. 
2. Приступенко Т.О. Правовий аспект свободи слова / Т.О. Приступенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php? act=article&article=1590 {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція