... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №3
Контроль за додержанням законодавства про працю – це діяльність компетентних державних та громадських органів чи їх представників, спрямована на захист трудових прав працівників. У процесі цієї діяльності вони попереджують і виявляють порушення законодавства про працю з боку роботодавця, уповноважених ним осіб і працівників, поновлюють трудові права працівників та притягують до відповідальності винних у порушенні цих прав.
Аналіз законодавства та практики його застосування дозволяє виділити такі основні види контролю: державний та громадський. Громадський контроль за дотриманням законодавства про працю – це організаційно-управлінська діяльність профспілок та їх об’єднань, трудових колективів, а також інших осіб щодо систематичної перевірки відповідності, доцільності та ефективності дій роботодавця трудовому законодавству.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їхні об’єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа. 
Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду власником пропозиції про усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки і гігієни праці.
Для виконання цих обов'язків власник за свій рахунок організовує навчання і вивільняє уповноваженого з питань охорони праці від основної роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ним середнього заробітку.
Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. На підприємстві за участю представників роботодавця та трудового колективу на підставі Типового положення, що затверджене наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 березня 2007 року № 56 [1], з урахуванням специфіки виробництва опрацьовується «Положення про діяльність уповноваженої найманими працівниками особи з питань охорони праці», яке затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства. 
Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або його структурного підрозділу з числа досвідчених та ініціативних працівників простою більшістю голосів, відкритим голосуванням, на строк визначений загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі.
Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:
 дотриманням роботодавцями нормативно-правових актів з охорони праці;
 забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним 
взуттям, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та 
знешкоджувальними засобами, організації питного режиму;
 проведення навчання, інструктажів та перевірки знань працівників з охорони праці;
 проходження працівниками попереднього та періодичних медичних оглядів;
 безоплатним забезпеченням працівників нормативно правовими актами з охорони праці та додержанням працівниками в процесі роботи вимог цих нормативно-правових актів;
 своєчасним і правильним розслідуванням, документальним 
оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;
 виконанням наказів, розпоряджень, заходів з охорони 
праці, у тому числі заходів з усунення причин нещасних випадків, 
професійних захворювань і аварій, зазначених в актах розслідування;
 наявністю і станом наочних засобів пропаганди та інформації з охорони праці на підприємстві. 
Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до розроблення розділу «Охорона праці» колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: у комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку в разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для здоров’я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу. Вони також беруть участь у розгляді, за необхідності, посадовими особами листів, заяв та скарг з питань охорони праці працівників відповідного трудового колективу, а також у підготовці та проведенні громадських оглядів, конкурсів, рейдів з питань охорони праці [2, с.210-211].
      мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв або фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю. 
Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Будь-які законні інтереси працівників у зв’язку з виконанням ними обов’язків уповноважених з питань охорони праці не можуть бути обмежені. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.
Попри регламентацію у законодавстві прав, обов’язків та гарантій уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці на сьогодні існує певна плутанина щодо визначення суб’єктів, що здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства України про охорону праці. Так, Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII [3] передбачив здійснення громадського контролю за охороною праці не лише професійними спілками, але й безпосередньо трудовими колективами через обраних ними уповноважених (стаття 46). Отож, даний Закон передбачав одночасну наявність двох суб’єктів, що здійснювали громадський контроль за додержанням законодавства України про охорону праці. З прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року № 229-IV [4], що виклав Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року у новій редакції, положення щодо кола суб’єктів, які здійснюють громадський контроль, суттєво змінилися. Як і раніше законодавець передбачив два суб’єкти, повноважні здійснювати громадський контроль – професійні спілки та уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці, проте наявність останніх допускається лише у разі відсутності професійної спілки на підприємстві (частина 4 статті 41).
Хоча Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і встановив право професійних спілок представляти та захищати колективні інтереси працівників незалежно від їхнього членства у профспілках (стаття 19) [5], але його поширення на усі випадки представництва інтересів найманих працівників, у тому числі шляхом здійснення громадського контролю професійними спілками, не є виправданим. У такому разі працівники, які не є членами профспілки, позбавлені можливості безпосередньо представляти свої інтереси та здійснювати контроль. Окрім того, може виникнути ситуація, коли профспілка на підприємстві не є представницькою, тобто не представляє інтереси більшості працівників [6, с. 238-246]. Вважаємо, що такий підхід порушує право особи на свободу об’єднання у громадські організації, яке гарантується Конституцією України, та свободи волевиявлення працівників щодо вибору представників власних інтересів. 
Ані Конституція України, ані Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не містять прямої і чіткої вимоги про те, що лише професійні спілки представляють інтереси працівників, зокрема з питань охорони праці. Окрім того, діяльність представників працівників не зводиться лише до здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону праці, а охоплює широке коло їхньої участі в управлінні охороною праці на локальному рівні. 
Із всього вищесказаного можна зробити наступний висновок. Необхідність посилення громадського контролю за додержанням роботодавцем трудового законодавства вимагає більш чіткого визначення та закріплення у законодавстві найефективніших видів, форм і методів його здійснення. Зокрема, наявність уповноваженої особи з питань охорони праці поруч з профспілкою є однією з необхідних умов створення безпечних та здорових умов праці. Вважаємо доцільним повернутися до попередньої редакції Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року і визначити можливість одночасного здійснення громадського контролю за охороною праці як професійними спілками, так і уповноваженими особами, обраними працівниками, котрі не є членами професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі, організації.
 
Список використаних джерел:
1. Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, затверджене наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 березня 2007 р. № 56 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0316-07
2. Охорона праці в галузі юриспруденції : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / П.Д.Пилипенко, О.І. Жолнович, З.Я. Козак [ та ін.]; за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2013. – 272 с.
3. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. №2694XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – Ст. 668
4. Про внесення змін до Закону України “Про охорону праці”: Закон України від 21 листопада 2002 р. № 229-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/229-15/ed20021121;
5. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 12 грудня 2012р. №1045-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1045-14.
6. Козак З. Проблеми нормативно-правового забезпечення діяльності уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці / З. Козак // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2010. – Випуск 51. – С. 238-246 {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція