... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №3
Для розширення можливостей судового захисту прав громадян та організацій, свободи їх розсуду, а також усунення зловживань суб’єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання впроваджено інститут заочного рішення у Цивільному процесуальному кодексі України (далі – ЦПК). Зважаючи на розширення практики розгляду цивільних справ у формі заочного провадження, вважаю за доцільне дослідити та усунути причини недостатньої розробленості інституту для більшої відповідності сучасним потребам судової практики.
Варто звернути увагу, що з самого початку глави 8 розділу ІІІ ЦПК законодавець припускається певних неточностей: назва глави «Заочний розгляд справи» не відображає глибинного змісту правових норм розділу, фактично є недоречною, адже присвячена викладенню виключно правил заочного провадження. Поряд із цим ЦПК не містить прямих вказівок на назву «Заочне рішення». Таким чином, слід закріпити формальне визначення рішення, що ухвалюється за результатами заочного провадження. Назва має вказувати на специфічну процедуру його перегляду, що пов’язана з особливостями процедури ухвалення, та передбачати необхідність чіткого визначення для осіб, що беруть участь у справі.
Відмінністю заочного рішення від звичайного є спрощена процедура його перегляду судом, що його ухвалив за заявою відповідача. Фактично ст. ст. 227-231 ЦПК передбачено окремий порядок оскарження для відповідача та для позивача. Так, для позивача порядок оскарження загальний (ч. 2 ст. 232 ЦПК); для відповідача – спеціальний, а саме: подання заяви про перегляд заочного рішення та в подальшому – можливість подання апеляційної скарги. Кожна процесуальна дія сторін повинна мати свої процесуальні строки. У ст. 228 ЦПК законодавець зазначає, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Однак у статті не вказано, що робити суду, якщо за будь-яких причин було пропущено строки. Законодавець не конкретизує, застосовуються чи ні загальні умови поновлення процесуальних строків (ст. 73 ЦПК). Таким чином, на нашу думку, найбільш хибною та недосконалою є ч. 4 ст. 231 ЦПК, яка передбачає, що строк, протягом якого розглядалася заява про перегляд заочного рішення, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. У строк на оскарження рішення суду не включається строк для розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а він, за логікою цієї процесуальної дії, починає спливати з моменту подачі заяви про перегляд заочного рішення. Таким чином, досить поширеною є практика пропуску апеляційних строків після залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення. У контексті вирішення проблеми доцільним було б запровадження прийняття апеляційних скарг, поданих відповідачем протягом десяти днів після постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, адже десятиденний строк починає обраховуватися саме з наступного дня після її постановлення. При цьому доцільно передбачити одночасне оскарження ухвали суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. 
Доцільність та актуальність умов, передбачених ст.224 ЦПК, викликає не менше сумнівів. Відповідно до ст.224 ЦПК суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов’язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Досі поширеним є метод інформування за поданням оголошення у пресі у разі, якщо місце проживання або місцезнаходження відповідача невідоме. Засобом повідомлення доцільніше використовувати електронну пошту, соціальні ресурси у мережі Інтернет чи мобільний зв'язок.
Постає необхідність переформулювання ст.45 чи ч.1 ст.46 ЦПК. Адже обов’язковою вимого для заочного провадження є неявка відповідача в судове засідання. При цьому слід враховувати, що неявкою відповідача є й відсутність у залі суду його законного представника. Виникає проблема у випадку, коли позов пред'являє прокурор чи інший орган або особа в інтересах цієї особи (статті 46, 47 ЦПК). На нашу думку, ці органи та особи не мають матеріально-правової зацікавленості у результатах справи і, відповідно, не є суб’єктом спірного правовідношення, тому вважаю за доцільне ч. 1 ст. 46 ЦПК України викласти такого змісту «органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права та обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду, а також давати згоду на заочний розгляд справи, крім тих випадків, якщо є така згода особи, інтереси якої вони представляють».
Заочне провадження може відбутися у разі відсутності заперечень з боку позивача про розгляд справи в такій формі. Але у ЦПК законодавець не визначає, як поводитися у разі неявки відповідача та незгоди позивача на заочний розгляд. Таким чином, суду фактично надано право самостійно визначати доцільність заочного провадження у разі неявки відповідача після повторного виклику з метою уникнення затягування провадження по справі. Таку фактичну діяльність суду необхідно узгоджувати з правовою нормою ч. 2 ст. 19 Конституції України – органи влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція