... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №1
Простір є фундаментальним (поряд з часом) поняттям людського мислення, що відображає множинний характер існування світу, його неоднорідність. Той простір, в якому ми живемо і який ми пізнаємо, є соціально означеним і сконструйованим. 
Більшість авторів розглядає соціальний простір як певну логічну конструкцію для розуміння простору, включеного в систему суспільних відносин, що складають суспільне буття [1, с. 3-4]. Складність суспільного буття, його різноманіття, призводить до виділення конкретних форм соціального простору: політичного, історичного, географічного, економічного, демографічного та, власне, правового простору. 
Категорія «правовий простір», на наш погляд, належить до числа найменш розроблених в науці, що і зумовлює необхідність наукового дослідження даної проблематики, її актуальність. У тій чи іншій мірі, в контексті своїх наукових розвідок, окремі дослідники, зокрема І.В. Волк, Л.М. Ганцева, М.М. Гнатовський, І.В. Долматов, В.П. Малахов, О.С. Мельничук, Ю.М.Оборотов, І.І. Овчинников, В.В. Суханов та інші, аналізували окремі грані «правового простору», проте завершеної та обґрунтованої концепції правового простору ще не вироблено. Мета даної публікації – спроба проаналізувати правовий простір як соціальне явище, як специфічну форму соціального простору.
Отже, соціальний простір  це конфігурація суспільного буття, що є сукупністю конкретних умов життєдіяльності, які визначають рівень взаємодії суспільства з природою, характер регулювання суспільних процесів і явищ, міру самореалізації і розвитку людини. У деяких словниках дане поняття трактується як народонаселення країни [2], однак вважаємо, що такий підхід є занадто обмежений. Соціальний простір  це передусім упорядкованість і взаємодія певних соціальних зв’язків і процесів, суспільних відношень, їх насиченість, щільність. У соціальному просторі взаємодіють народи, нації, держави, класи (верстви населення), партії, громадські об’єднання, люди.
Бурдье П. навіть «фізичний простір» сприймає як явище соціальне, формулюючи таке визначення: «Фізичний простір  це соціальна конструкція і проекція соціального простору, соціальна структура в об’єктивованому стані, об’єктивація минулих і справжніх соціальних відносин» [3].
Соціальний простір представляє динаміку людського буття у вигляді певної координації людей, їх дій і зв’язків, засобів і результатів їх життєвих процесів, у формах їх спільних взаємодій.
Соціальний простір окремої людини відображає її громадську, інтерактивну сферу, з часом він може змінюватися та зміщуватися, оскільки встановлюються нові відносини, а деякі розпадаються у зв’язку із змінами членства в групах і змінами її соціального сприйняття. У соціальному просторі, на відміну від географічного, близькі люди можуть бути віддалені величезною дистанцією (П. Сорокін) [2]. 
Зважаючи на те, що право є формою соціального буття людей [4, с. 380], логічним буде стверджувати, що правовий простір є формою соціального простору. Змістом соціального простору є соціально-духовні форми визнання, закріплення і захисту домагань. Навіть у побутовому використанні слово «домагання» найчастіше нерозривно пов’язане з правом. Воно асоціюється з прагненням отримати що-небудь, з пред’явленням своїх прав на щось, з отриманням у володіння.
На думку В.П. Малахова, ключовими правовими домаганнями можна вважати два: одне з них обумовлює індивідуальний стан правового суб’єкта; друге – його становище, місце, положення в дійсності суспільних відносин [4, 144]. Причетність до суспільного правового простору сприяє набуттю індивідами визначеного положення у суспільстві. Правовий простір для індивіда постає як визначений соціальний досвід, певний запас інформації, змістом якої є схеми необхідних типізацій діяльності суб’єктів і соціальних груп.
Поняття «правовий простір» у літературі найчастіше вживається у позитивістському його тлумаченні: як сфера регламентації юридичними нормами моделей правомірної поведінки держави, її складових частин і громадян, в межах території даної держави і конкретного історичного часу; як поле формування та дії системи правових актів. Однак такі уявлення про правовий простір вже не відповідають сучасному звучанню даного терміну, оскільки зводити проблему дефініції «правовий простір» тільки до властивостей позитивного права є неприйнятним. Втім, це не дає нам підстав повністю ігнорувати чи заперечувати останнє.
На наш погляд, правовий простір доречно сприймати як сукупність стійкої форми правового життя як окремого індивіда, так і суспільства в цілому, тобто як своєрідну соціальну структуру, яка охоплює простір смислів, зв’язаність конкретних правових домагань; залежностей, відносин та діянь різних правових суб’єктів. 
Подібною є позиція Є.Г. Зінкова, який робить висновок, що «правовий простір» є не що інше, як взаємозв’язки і взаємовідносини, що виникають між суб’єктами та об’єктами правовідносин, правотворчості та правозастосування, які пов’язують в єдине ціле все різноманіття соціальної життєдіяльності суспільства і держави [5]. 
За характером своєї організації, слід сказати, що соціальний і правовий простір якісно не надто відрізняються, хоча впорядкованість у структурі, орієнтація саме на порядок, є відмінною ознакою правового простору.
Таким чином, правовий простір є формою соціального простору, що містить не тільки реалізовані, але й потенційні правові домагання, є найбільше чутливим до поведінки (правомірної чи неправомірної) правового суб’єкта, в якому за допомогою норм права та інших юридичних заходів встановлюється стабільність у суспільстві, правопорядок і законність. Поняття правового простору виражає форму існування вищого структурного рівня організації буття суспільства, і є основним механізмом підтримки соціальних зв’язків і відносин соціальних суб’єктів.
Правовий простір суспільства координує множинність окремих правових просторів, множинність діючих правових суб’єктів. Приналежність до даного простору є не тільки неминучістю, але й потребою кожного суб’єкта, що сприяє набуттю особою визначеного становища в суспільстві.
Правовий простір об’єктивно спрямований на забезпечення врівноваженості і стабільності суспільства. Правовий простір створюється, коли людина розвиває у собі здатність і потребу до поваги права як необхідного регулятора суспільного життя, до поваги своїх прав і свобод.
 
Список використаних джерел:
1. Ганцева Л.М. Правовое пространство: социально-философский анализ: на примере Российской Федерации: дисс. … канд. филос. наук: 09.00.11/ Л.М. Ганцева.  Уфа, 2001. – 191с.
2. Социальное пространство // Словари и энциклопедии. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dic.academic.ru. – Название с экрана.
3. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. пер. и послесл. Н.А. Шматко. – СПб.: Алетейя; М.: Институт экспериментальной социологии, 2005. – 576 с.
4. Малахов В.П. Концепция философии права: науч. издание / В.П. Малахов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 751 с.
5. Зинков Е.Г. Термин «пространство» в теории права / Е.Г. Зинков. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://justicemaker.ru/view-article.php?id=26&art=3119. – Название с экрана. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
July
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція