... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №2
Останнім часом особливу увагу юристів привертають проблеми, що безпосередньо пов’язані з реалізацією платниками податків суб’єктивного права на захист у відносинах з контролюючими органами. Така увага викликана наявністю великої кількості зловживань та незаконним тиском з боку органів доходів та зборів по відношенню до платників податків, а також відповідним станом законодавства. У зв’язку з цим, виникає нагальна потреба в удосконаленні норм чинного законодавства в зазначеному напрямку. 
Окремі аспекти, що пов’язані з темою роботи досліджувалися в наукових працях, зокрема: Л.К. Воронової, Д.Г. Мулявки, Д.О. Гетманцева, М.П. Кучерявенка, В.М. Бевзенко. Спеціальному дослідженню механізму реалізації та захисту прав і законних інтересів суб’єктів податкових правовідносин присвячена праця Я.В. Греци. При написанні роботи також використовуються теоретичні здобутки російських науковців, зокрема: С.Є. Смірних та В.Н.Гудима. Проте, зважаючи на динамічний розвиток податкового законодавства та правозастосовної практики – відповідно, лише деякі, пов’язані з проблематикою реалізації права платників податків на захист та протидії рішенням податкових органів, наукові дослідження не втратили свою актуальність.
Нормами як національного так і міжнародного права встановлюється, що платник податків має невід’ємне право на захист своїх прав та законних інтересів, механізм реалізації якого розкривається в спеціальному законодавстві. Загалом процедура оскарження рішень податкових органів, що закріплена в Податковому кодексі та в Кодексі адміністративного судочинства України є прозорою та на перший погляд не викликає проблем. Однак, деякі упущення законодавця, що будуть розглянуті нижче, фактично призводить до ущемлення прав зобов’язуючої сторони – платника. 
На сьогоднішній день залишається невизначеним питання щодо можливості застосування актів податкових перевірок контролюючими органами, на підставі яких не було винесено податкове повідомлення-рішення в передбачені Податковим Кодексом строки або винесене на їх підставі повідомлення-рішення було скасовано у встановленому порядку. 
Судова практика з цього питання є неоднозначною. Величезна кількість судових позовів платників податків на акти перевірок обумовлена тим, що на практиці досить частим явищем є зловживання органами доходів і зборів своїми повноваженнями, що фактично породжує настання негативних наслідків як для платника податків, що перевірявся так і для його контрагентів. Наприклад: 1) акт перевірки може бути підставою реєстрації кримінального провадження за статтею 212 Кримінального кодексу України (ухилення від оподаткування); 2)посадові особи податкових органів можуть відкоригувати дані у облікових електронних базах показників податкової звітності (зменшити платнику податків податковий кредит з ПДВ); 3)наслідки можуть виникнути у контрагентів платника податків, право яких на податковий кредит за відповідними операціями може бути переглянуто.
Так, Д. О. Гетманцев зазначає, що наразі виникає питання щодо підсудності судам адміністративної юрисдикції позовів про визнання незаконними актів перевірки, дій по внесенню відповідних висновків до таких актів, або дій з коригування податкових зобов'язань платників податків в електронних податкових базах, що є вкрай актуальним в умовах правозастосовної практики органів Міністерства доходів і зборів України [6, с.9]. Податкове законодавство не пов’язує з актом податкової перевірки (власне як і з висновками, що містяться в ньому) виникнення, зміну або припинення жодних правовідносин, змістом яких були б права або обов’язки платників податків. Таку ж позицію займає Верховного Суд України і в рішенні від 10.09.2013 №21-237а13 приходить до висновку, що акт перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для осіб, робота яких перевірялася, а тому не може бути оскаржений у суді.
Таким чином, в акті лише фіксується обставини, встановлені службовими особами контролюючих органів в процесі здійснення перевірки, а також їх висновки. Деякі науковці вказуючи на преюдиціальне значення, вважають, що акти перевірок можуть бути оскарженні [5, с.8]. Знову ж таки, варто погодитися з позицією щодо відсутності у платника права на позов про визнання недійсними (скасування) актів перевірок, «оскільки право звертатися до суду так чи інакше повинно бути в залежності від конкретних юридичних зв’язків та правовідносин між суб’єктами, однак в жодному разі не від загрози або потенційної можливості їх виникнення.» [6, с. 9]. Цікавою є позиція Конституційного суду України який зазначив, що особа має право звернутися до суду не лише, якщо її права чи свободи порушені або порушуються, а також якщо створено або створюються перешкоди для їх реалізації або вони ущемляються [4, с. 1]. Це означає: якщо платник податків вважає, що при призначенні, проведенні перевірок та складанні висновків за їх наслідками податковий орган порушив його права чи свободи, створив або створює перешкоди для їх реалізації, допустив або допускає їх ущемлення, він має право звернутися за судовим захистом. Увагу привертає також останнє положення статті 17 КАСУ, де вказується про можливість оскарження не лише рішень, а й дій чи бездіяльності, які безпосередньо не набули оформлення в те чи інше рішення. Отже, вважаємо, що платник податків в даному випадку може скористатися, передбаченим законодавством, механізмом протидії зловживанням, що виникають у випадку складання акта перевірки без винесення в подальшому податкового повідомлення-рішення, а саме: 1)оскарження дій (бездіяльності) конкретної посадової особи податкового органу, у тому числі безпосередньо до суду в порядку адміністративного судочинства. В такому разі, предметом оскарження мають бути не висновки щодо кваліфікації операцій платника податків, а дії по внесенню недостовірних відомостей у офіційний документ, неприйняття до розгляду документа, що має відношення до перевірки та будь-які інші подібні дії (бездіяльність); 2) подача заяви про злочин у разі зловживання податковим інспектором посадовим становищем, так само як про внесення недостовірних відомостей до акту перевірки, що відповідає складу злочину, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України; 3) оскарження в адміністративному порядку протиправну бездіяльністю податкового органу, який відповідно до підпункту 86.8 статті 86 ПКУ в десятиденний строк зобов’язаний прийняти податкове повідомлення-рішення та, відповідно, зобов’язати орган Міністерства доходів і зборів прийняти таке рішення на підставі акту.
Обґрунтованою є позиція, що визнання незаконним бездіяльності не можна розглядати як самостійний спосіб захисту права [7, с. 5]. Головна причина - відсутність результату, яка полягає в тому, що предметом вимог в даному випадку повинен бути не сам факт визнання незаконним бездіяльності, а спонукання до вчинення необхідної дії, і тоді рішення суду повинно бути виконане відповідною стороною (органом доходів та зборів або його посадовою особою). В такому випадку досягається мета захисту - припинення і відновлення порушеного права. Визнання бездіяльності податковим органом незаконною є юридичним фактом, який породжує підставу для застосування способу захисту права у вигляді спонукання.
Останнім часом податковими органами, як інструмент фіскального тиску, успішно використовується висновки проведення податкових перевірок в рамках кримінального провадження про ухилення від сплати податків. У такому випадку питання правомірності нарахування та сплати грошових зобов’язань переходить вже в русло кримінального процесу. З цього витікає певна суперечність кримінальної та адміністративної юстиції, що проявляється в наступному. За новим Кримінально процесуальним кодексом України (далі – КПКУ) слідчому достатньо виявити з будь-якого джерела обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове слідство. Таким джерелом може бути службова записка, інформація з Інтернет ресурсів, тощо (ст. 214 КПКУ). Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПКУ документальна позапланова перевірка може бути проведена на підставі постанови слідчого або прокурора. Потрібно звернути увагу, що податкове повідомлення-рішення в такому разі приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів не з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, а з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення по кримінальній справі (п. 86.9 ст. 86 ПКУ). Отже, фактично до цього часу оскаржити сам акт такої перевірки (з урахуванням вище викладеного) буде неможливо. Виходить так, що позиція адміністративних судів базується на тому, що сам акт перевірки, як вже зазначалось, в адміністративному процесі не може бути предметом оскарження, оскільки не є владними рішеннями та не впливає на права платника. Так само і в кримінальному процесі, акт податкової перевірки має значення доказу, та не може бути оскаржений платником. Більше того, платник податків позбавлений реальної можливості оскаржити і саме рішення (що прийняте на підставі вироку податковим органом), оскільки вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу (п. 4 ст. 72 КАСУ). Інакше кажучи, вирок фактично робить обов'язковим рішення податкового органу щодо збільшення податкових зобов'язань, оскільки спірне рішення базується на вироку суду, що має преюдиціальне значення. Таким чином, сам платник податків практично позбавлений права на захист в кримінальному процесі.
Враховуючи вищезазначене, вважаємо за необхідне внести зміни до законодавства України та доповнити пункт 86.1 статті 86 ПКУ абзацом щодо неможливості використання актів перевірок, на підставі яких у встановлені строки не було винесено податкове повідомлення-рішення, зокрема, в якості доказу у кримінальній, цивільній або будь-якій іншій справі. Оскільки такі акти можуть бути інструментом в руках податкових органів, а також їх посадових осіб для протиправного податкового тиску на платників податків, тим самим порушувати їх права та інтереси. Також пропонується доповнити статтю 83 ПКУ пунктом 83.2 і вказати, що не можуть використовуватися у якості матеріалів для висновків акти перевірок інших платників податків, податкове повідомлення-рішення за якими не було винесено у встановленні строки або було винесене на їх підставі повідомлення-рішення було скасовано у порядку встановленому Кодексом.
 
Список використаних джерел:
1. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
2. Кодекс Адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р. – К.: Атіка, 2005. – 128 с. 
3. Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий 13 квітня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
4. Рішення Конституційного суду № 26-рп/2009 від 19 жовтня 2009 року // Офіційний вісник України. – 2009. – № 82. – Ст. 27-93.
5. Бевзенко В.М. Захист в адміністративному судочинстві України прав платників податків від дій органів державної податкової служби / В.М. Бевзенко // Юридичний електронний журнал №1/2013– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lsej.org.ua/1_2013/ukr/Bevzenko.pdf
6. Гетманцев Д.О. Акт без рішення — ще один винахід українського податкового генія / Д.О. Гетманцев // Дзеркало тижня. Україна» №41, від 08.11.2013 р.
7. Гудым В.Н. Способы защиты прав налогоплательщиков: современное состояние и перспективы развития: автореф. дис.: спец. 12.00.14 / В.Н. Гудым. – M, 2008. – 182 с.
8. Греца Я.В. Правовий механізм реалізації та захисту прав і законних інтересів суб'єктів податкових правовідносин: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Я.В. Греца. – К., 2006. – 199 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція