... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №3
5 липня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [1], котрий замінив собою Закон України «Про адвокатуру» [2], що майже десятиліття регламентував правовідносини між адвокатом та клієнтом з приводу надання юридичних послуг останньому. Новостворений нормативно-правовий акт призначений вдосконалити механізм законодавчого регулювання як питань функціонування адвокатури та адвокатської діяльності загалом, так і взаємовідносин, що складаються між відповідними суб’єктами на підставі договору про надання правової допомоги зокрема. 
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це «домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язаний оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати необхідні для виконання договору». У цій же статті вказано, що клієнтом є фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Відтак, законодавець визначає стороною-замовником за договором про надання правової допомоги лише ту особу, в інтересах якої адвокатом безпосередньо здійснюється діяльність щодо забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та законних інтересів. 
На підстав наведених нормативних положень можна зробити висновок, що законодавець виключає можливість конструювання договору про надання правової допомоги як договору на користь третьої особи. Однак, в п. 4 ч. 2 ст. 27 «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» регламентовано, що досліджуваний договір може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах, а особливості укладення та змісту такого договору встановлюється законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Таким чином, вказана норма відсилає нас до положень Закону України «Про безоплатну правову допомогу» [3], зі ст. 16 якого випливає, що під «іншою особою, що діє в інтересах клієнта» законодавець розуміє Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, які укладають договори із адвокатами про надання останніми правових послуг на безоплатній основі, визначеному у ст. 14 цього ж закону колу осіб.
Виникає питання, чи може особа, що не володіє необхідним обсягом цивільної дієздатності для укладення правочинів виступати стороною договору про надання правової допомоги та бути клієнтом на підставі вказаного договору, якщо вона не є суб’єктом права на безоплатну правову допомогу?
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) [4] особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Так як договір про надання правової допомоги не є дрібним побутовим правочином, відповідно до ст. 37 ЦК України, то недієздатні (частково або обмежено дієздатні особи) можуть їх укладати лише за згодою піклувальника (законного представника). Треба також враховувати можливі ситуації, за яких особа, що потребує правової допомоги, внаслідок тяжкої хвороби, фізично не в змозі вчинити необхідних дій для укладення договору. У такому випадку цілком логічно, що договір про надання юридичних послуг такій особі на її користь укладає хтось із її родичів або знайомих. До того ж у Правилах адвокатської етики [5], схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року, також передбачалося, що угода про надання правової допомоги може укладатися не лише клієнтом, але і його представником.
Таким чином доходимо висновку, що існує об’єктивна потреба у можливості конструювання договору про надання правової допомоги як такого, що укладається на користь третьої особи. Відтак, вважаємо, що до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» необхідно внести зміни та викласти її у наступній редакції:
«Договір про надання правової допомоги – домовленість за якою одна сторона (адвокат; адвокатське бюро; адвокатське об’єднання) зобов’язується за завданням другої сторони (клієнта; представника клієнта; іншої особи, яка діє в інтересах клієнта) здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором, а друга сторона (клієнта; представник клієнта; інша особа, що діє в інтересах клієнта) зобов’язується оплатити надану правову допомогу та фактичні витрати необхідні для виконання договору».
 
Список використаних джерел:
1. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5.07.2012 р. № 5076-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – №27. – ст. 282.
2. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 №2887-XII зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №9. – ст. 62.
3. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 2.06.2011 р. №3460-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 51. – ст. 577.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст. 356.
5. Правила адвокатської етики: схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.5543.0 {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція