... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2014 - Секція №5
Історично мінливий характер існування злочинності та заходів щодо її викорінення, знищення, запобігання, профілактики та інших ідеологічно спрямованих парадигм минулого часу не дають підстав для відмови від застосування до злочинців кримінальних покарань, пов’язаних з позбавленням волі. В різних країнах установи, в яких виконуються означені покарання, мають різні назви, але їх поєднує загальна мета – виконати вирок суду відносно виду і строку покарання, в умовах ізоляції засудженого чи ув’язненого від суспільства. 
На персонал цих установ покладається найголовніше завдання забезпечення безпеки об’єктів, що охороняються законом, безпеки засуджених і ув’язнених, а також безпеки інших суб’єктів пенітенціарних правовідносин. 
У значній кількості міжнародно-правових актів ці установи визначаються термінами: “пенітенціарні установи” (poenitencio – від лат. каяття) або “тюрми” (turm – від нім. – ізольоване приміщення в башті замку).
Як вказує Генеральний секретар Міжнародної неурядової організації “Міжнародна тюремна реформа” Вів'єн Стерн, яка особисто вивчила організацію та функціонування тюремних систем в більш ніж 30 країнах світу: “Світ тюрем – це похмурий світ, світ страждань людей і нелюдяності тюремних систем. Але нажаль, до тюремного ув'язнення вдаються в усьому світі, і чим далі, тим більше” [1, с. 14-16]. 
Цей висновок має підтвердження в сучасних офіційних джерелах найбільш розвинених країн світу. Наприклад, в США, за останні 30 років кількість ув’язнених зросла в 4 рази і складає 25 % світового рівня ув’язнених, які тримаються в тюрмах, при цьому загальна чисельність населення США складає менше 5 % від населення світу [2; 3].
За прогнозами органів кримінальної юстиції, чисельність ув’язнених в тюрмах Англії і Уельсу до 2015 року вдвічі перебільшить показники 1992 року і зросте до 93,3 тисяч осіб [4]. 
Примусова концентрація в установах виконання покарань найбільш небезпечних злочинців, навіть за умов їх ретельної класифікації і роздільного тримання, залишається невирішеним парадоксом будь-якої в’язниці. Як в умовах негідного соціального середовища “виховати” або “перевиховати”, “соціалізувати” або “ресоціалізувати”, “виправити” або “вилікувати” людину, яка скоїла навмисний кримінальний злочин? [5].
  Так, на початок 2014 року в установах виконання покарань Державної пенітенціарної служби України відбували покарання наступні категорії засуджених: 7971 особа, засуджена за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах; 25710 осіб – за розбій та грабіж; 224 особи – за бандитизм; 529 осіб – за вимагання; 1878 осіб – засуджених за особливо тяжкі злочини до довічного позбавлення волі, або яким вирок до смертної кари було замінено на довічне ув’язнення.
Всього станом на 01.01.2014 року у виправних колоніях утримувалось 104 тисячі засуджених, у слідчих ізоляторах більше 22 тисяч ув’язнених, у виховних колоніях – 890 неповнолітніх засуджених, у виправних центрах – 4871 особа [6]. 
За думкою вітчизняних експертів і результатами окремих досліджень зарубіжних вчених від 50% до 80% засуджених, які відбувають кримінальне покарання у виді позбавлення волі у виправних і виховних колоніях, і біля 90% ув’язнених, які утримуються в слідчих ізоляторах, знаходяться під впливом пенітенціарної (тюремної) субкультури. Більшість засуджених і ув’язнених постійно відчувають тривогу за особисту безпеку і вважають головною умовою її забезпечення – дотримання традицій і норм тюремної субкультури, а не виконання вимог чинного кримінально – виконавчого законодавства [7, с. 6]. 
Загальною метою системи або механізму протидії злочинності, а також злочинним негативним проявам кримінальної і пенітенціарної (тюремної) субкультури є – безпека усіх охоронюваних законом об’єктів – життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності кожної людини, його родини, прав власності, політичних, трудових, соціальних прав, законних інтересів, свобод та інших встановлених Конституцією України гарантій безпечних умов існування людини, держави і суспільства у будь-якій сфері їх життєдіяльності.
Розглядаючи майбутню пенітенціарну систему України як спеціальний суб’єкт загальнодержавної системи національної безпеки і протидії злочинності, ми поділяємо думку відомих вчених-кримінологів про те, що окрема система протидії негативним проявам пенітенціарної субкультури повинна бути: організаційно єдиною і керованою; стійкою і мобільною; всебічно ресурсне забезпеченою, здатною адекватно і оперативно відреагувати на будь-які зміни обстановки в звичайних і надзвичайних умовах; захищеною від несанкціонованого проникнення або політичного впливу; соціально сприйнятою більшістю населення і інститутами громадянського суспільства; економічною і гнучкою [8, с. 58]. 
Підтримуючи Доктринальну модель побудови пенітенціарної системи України нового типу (інноваційний проект), яку розробив український вчений-новатор, професор І.Г. Богатирьов [9, с. 44], пропонуємо внести до пункту 3 частини 2 статті 2 Проекту Закону України “Про пенітенціарну систему України” наступне редакційне уточнення.
Вказане в Проекті завдання пенітенціарної системи України викласти у наступному вигляді: - створення в пенітенціарних органах і установах системи протидії корупційним явищам і негативним проявам пенітенціарної субкультури, яка надасть реальну можливість забезпечити дотримання верховенства права, справедливості, рівноправності і гуманізму, особисту безпеку і захист з боку держави і суспільства засуджених і ув’язнених, а також усіх суб’єктів пенітенціарних правовідносин, зокрема потерпілих від кримінальних злочинів”.
Відносно інституційної складової основ протидії негативним проявам пенітенціарної субкультури, враховуючи новітні законодавчі реформи в сфері чинного кримінально – виконавчого законодавства України, стосовно значного поширення кола суб’єктів контролю вказаних в статті 24 Кримінально-виконавчого кодексу України [10], пропонується також змінити назву і зміст Розділу 4 вищеозначеного Проекту і викласти його в наступній редакції:
Розділ 4
Державний, громадський, міжнародний контроль і нагляд за діяльністю пенітенціарної системи України
Стаття 22. Державний контроль за діяльністю пенітенціарної системи України.
1. В межах своїх Конституційних повноважень, в будь-який час, без спеціального дозволу, безперешкодно мають право на здійснення державного контролю та проведення перевірок, безпосередньо на території і в усіх приміщеннях органів і установ пенітенціарної системи України:
Президент України або спеціально уповноважені ним представники (не більше п’яти осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі), голова, заступники голови та члени Комісії при Президентові України у питаннях помилування, члени Ради Національної безпеки і оборони України, інші члени органів і служб спеціально створених Президентом України згідно п.28 ст. 106 Конституції України;
Прем’єр-міністр України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі), Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані, або спеціально уповноважені ними представники (не більше п’яти осіб на відповідну територію), Міністр юстиції України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі), Міністр внутрішніх справ України або спеціально уповноважені ним представники (не більше двох осіб у кожній області, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі), Міністр оборони України, Голова служби безпеки України, Міністр охорони здоров’я України, Міністр соціальної політики України, Міністр освіти і науки України;
Голова Верховної Ради України, його заступники, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноважені ним представники, народні депутати України, їх помічники-консультанти, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутати місцевих рад, сільський, селищний, міський голова або спеціально уповноважені ними представники (не більше п’яти осіб) - на території відповідної місцевої ради;
Голова Верховного Суду України, Голова Конституційного Суду України та їх члени, голови обласних, місцевих судів, пенітенціарні судді (якщо буде розглянута пропозиція про впровадження пенітенціарного судочинства) за принципом територіальності системи судоустрою;
Стаття 23. Громадський контроль за діяльністю пенітенціарної системи України.
1. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють голова, заступник голови та члени спостережної комісії, які діють на підставі цього Закону та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, члени громадських рад при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, та його територіальних підрозділах – на відповідній території, представники громадських організацій, експерти, учені та фахівці, залучені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини на договірних засадах до виконання функцій національного превентивного механізму, відвідують установи виконання покарань на підставі окремого письмового доручення Уповноваженого. У випадках, встановлених цим Законом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати об'єднання громадян.
2. Під час виконання громадського контролю на осіб, які його здійснюють, поширюються права встановлені ч.1 ст.22 цього Закону.
3. Інші особи, а також близькі родичі засуджених можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.
Стаття 24. Міжнародний контроль за діяльністю пенітенціарної системи України.
1. Згідно чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в будь-який час, без спеціального дозволу, безперешкодно мають право на здійснення державного контролю та проведення перевірок, безпосередньо на території і в усіх приміщеннях органів і установ пенітенціарної системи України члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, або представники інших міжнародних інституцій.
Невеликий обсяг публікацій подібного виду залишає поза увагою значну кількість питань, пов’язаних з формуванням нових поглядів на інституційно-правові основи протидії негативним проявам пенітенціарної (тюремної) субкультури, які повинні спиратися на сучасну наукову методологію, організацію і проведення міждисциплінарних досліджень та вивчення міжнародного досвіду у сфері пенітенціарних правовідносин.
 
Список використаних джерел:
1. Вивьен Стерн. Грех против будущего [пер. с англ.] / В.Стерн – М.: PRI, 2000. – 130 с.
2. U.S. Department of Justice. Bureau of Justice Statistics (2011). Correctional populations at a glance. Retrieved from http://www.ojp.usdoj.gov/bjs/glance.htm.
3. Oxford Analytica (2008). U.S. prison policy needs reform. Retrieved from http://www.forbes.com/2008/05/05/prison-clrugs-crime-cx_0506 oxford_print.html
4. Ministry of Justice Statistical Bulletin (2009) Prison Population Projections. England and Wales. 2009-2015. London: Ministry of Justice.
5. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы / г. Хохряков. – М.: Юридическая литература, 1991 – 222 с.
6. Інформаційний бюлетень Департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України від 17.02.2014 року № 2/2/1-783.
7. Яковлєв Н.А. Тюремна (пенітенціарна) субкультура як криміногенний фактор та перспективи нейтралізації її негативного впливу: автореф. дис… канд.юрид.наук: 12.00.08 / Єлецький держ.ун-т ім. І.А. Буніна – Єлець, 2006. – 24 с.
8. Бандурка О.М. Протидія злочинності та профілактика злочинів: монографія / О.М.Бандурка, О.М. Літвінов – Х.: ХНУВС, 2011. – 308 с.
9. Богатирьов І.Г. Доктринальна модель побудови пенітенціарної системи України нового типу: Інноваційний проект / І.Г.Богатирьов. – К., 2014. –56 с.
10. Уголовно-исполнительный кодекс Украины / Ведомости Верховного Совета Украины, 2004. – № 3-4. – ст.21 (по состоянию на 01.11.2014). {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція