... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2014 - Секція №4
Права кредиторів в умовах неплатоспроможності боржника знаходяться в системі прав інших кредиторів та у сфері публічного інтересу. Тому вирішення питань, пов’язаних з конкуренцією прав та інтересів сторін та учасників провадження у судових процедурах банкрутства має відбуватися на оптимальному сполученні приватних і публічних інтересів, що повинно стати головним критерієм ефективності виконання правового механізму конкурсного процесу та відновлення платоспроможності неплатоспроможного суб’єкта господарювання.
Необхідно відмітити, що у справі про банкрутство до сторін віднесено конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів) (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» – далі Закон про банкрутство [1]), які через збори комітету кредиторів, представляє та забезпечую інтереси у справі про банкрутство всіх конкурсних кредиторів (ч. 6 ст. 26 Закону про банкрутство).Проте, визначаючи представника комітету кредиторів як сторону у справі про банкрутство, законодавець чітко не визначив права та обов’язки такого суб’єкта процедури банкрутства, за допомогою яких можливо було б визначити його правовій статус у справі про банкрутство. Разом з тим ст. 26 Закону про банкрутство законодавцем було врегульовано порядок утворення і компетенція зборів кредиторів та комітету кредиторів, які за Законом про банкрутство не є стороною у справі про банкрутство. 
У зв’язку з чим стає наполегливою необхідністю визначення правового статусу (компетенцію) зборів кредиторів та комітету кредиторів у справі про банкрутство, які утворюються у судовій процедурі розпорядження майном, їх місце та роль, як повноважних органів конкурсних кредиторів боржника. 
У ч. 2 ст. 210 глави 23 Господарського кодексу України [2] законодавець визначає можливість утворювати збори (комітет) кредиторів, якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів відповідно до вимог закону.
Тобто, у справі про банкрутство конкурсні кредитори об’єднують та реалізують свою правосуб’єктність при прийнятті рішень з питань віднесених до їх компетенції (ч. 5, ч. 8 ст. 26, ст. 27 Закону про банкрутство) колегіально на підставі утворених останніми зборів кредиторів та комітету кредиторів. За допомогою цих повноважних органів погоджується баланс інтересів між всіма кредиторами боржника, компенсуються взаємні протиріччя кредиторів у справі про банкрутство з метою рівномірного задоволення грошових вимог кредиторів, контролюється виконання функцій арбітражного керуючого, приймаються сумісні рішення щодо наступної процедури банкрутства.
Якщо здійснити порівняльний аналіз норм Закону про банкрутство та норм корпоративного права України (Закон України «Про господарські товариства» – далі Закон про господарські товариства [3]) можливо помітити обумовлену подібність у порядку скликання, проведення, прийняття рішень зборами кредиторів боржника і загальними зборами (учасників) акціонерів, у компетенції наглядової ради акціонерів господарського товариства та повноважень комітету кредиторів боржника у справі про банкрутство.
Досвід інституту банкрутства показує, що створення саме цих двох органів набуло поширення ще у XIX ст. і стало результатом того, що законодавство про неспроможність розвинутих європейських країн світу врахувало досвід побудови системи органів управління акціонерним товариством. Так, Г.Ф. Шершеневич відмічав, дозволимо собі розлогу мовою оригіналу: „… замечено было, что общее собрание акционеров нисколько не стесняет произвола директоров ввиду многочисленного состава и неподготовленности, напротив, учреждение наблюдательного комитета действительно ограничило бесконтрольность деятельности правления. По сходству признано было необходимым перенести этот комитет с той же ролью в конкурсный процесс, где общее собрание кредиторов играло столь же пассивную роль, как и общее собрание акционеров” [4, с. 421]. Подібної точки зору дотримуються сучасні науковці В.С. Бєлих, О.А. Дубінчин, М.Л. Скуратівський [5], Генріх Папе [6].
Враховуючи викладене, зокрема, можливо порівняти збори кредиторів у справі про банкрутство з функціями зборів засновників або акціонерів, які утворюються за Законом про господарські товариства (ст. ст. 36, 41, 58, 59), то комітет кредиторів можливо порівняти з функціями наглядової ради, яка створюється у складі господарського товариства (ст. 46 Закону про господарські товариства).
Проте, маючи таку обумовлену подібність положення Закону про банкрутство недостатньо чітко визначають компетенцію таких повноважних органів кредиторів у судових процедурах банкрутства, порядок їх організації та скликання, проведення зборів (комітету) кредиторів, що створює підґрунтя непорозуміння учасниками провадження в необхідності утворення таких повноважних органів кредиторів у справі про банкрутство.
Як було зазначено раніше, збори кредиторів є органом кредиторів, який реалізує питання правосуб’єктності кредиторів боржника у справі про банкрутство. Основне їх призначення в процедурі розпорядження майном – це прийняття рішень щодо визначення кількісного складу, обрання та переобрання членів комітету кредиторів, прийняття рішення про дострокове припинення повноважень комітету кредиторів і окремих його членів (ч. 5 ст. 26 Закону про банкрутство). Зазначені вище повноваження зборів кредиторів є їх виключеною компетенцією, які не можуть бути передані чи делеговані комітету кредиторів. Оскільки питання, які віднесені Законом про банкрутство до компетенції зборів кредиторів, не потребують постійного збирання зборів кредиторів, відсутня необхідність визначення періодичності проведення зборів кредиторів у справі про банкрутство.
Натомість прийняття рішень зборами кредиторів про схвалення плану санації або його відхилення, про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, погодження мирової угоди до закінчення процедури розпорядження майном боржника (ч. 2 ст. 27 Закону про банкрутство) не є виключеною компетенцією зборів кредиторів, оскільки вищезазначені рішення обов’язково попередньо повинні бути розглянути комітетом кредиторів боржника у відповідності до компетенції, визначеної у ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство. 
Порядок скликання загальних зборів кредиторів у справі про банкрутство має свої особливості. По-перше, збори кредиторів скликаються виключно арбітражним керуючим- розпорядником майна за місцезнаходженням боржника та проводяться протягом 10 днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду (ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство). Перши збори кредиторів вважаються повноважними, якщо на них присутні кредитори, що мають не менше ніж дві треті голосів, виходячи із даних затвердженого судом реєстру вимог кредиторів. Наступні збори кредиторів вважаються повноважними у разі присутності на них кредиторів, що мають більше половини голосів (ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство). Такий підхід законодавця стає оправданим, оскільки завадить зловживанню різними групами кредиторів боржника щодо прийняття рішень на їх користь. Проте, норма ч. 3 ст. 26 Закону про банкрутство не передбачає достатніх правових механізмів забезпечення прав конкурсних кредиторів у разі ухилення розпорядника майна від обов’язку (ч. 3 ст. 22 Закону про банкрутство) організації та скликання перших зборів кредиторів боржника. Тобто, виняткове право розпорядника майна скликати та організовувати збори кредиторів не дозволяє конкурсним кредиторам у разі ухилення розпорядника майна від проведення зборів кредиторів, провести збори кредиторів самостійно. В зв’язку вищенаведеним необхідно доповнити ст. 26 Закону про банкрутство нормою, відповідно до якої надати право на організацію перших зборів кредиторів, у разі ухилення розпорядника майна від їх проведення, конкурсним кредиторам, вимоги яких внесені до реєстру вимог кредиторів, що забезпечить захист інтересів всіх кредиторів від недоброзичливих дій арбітражного керуючого та виключить порушення строків виконання цієї процедури. 
По-друге, склад зборів кредиторів формується з конкурсних кредиторів, що мають право вирішального голосу, вимоги яких визнані господарським судом та внесені до реєстру вимог кредиторів боржника. Усі інші кредитори мають на зборах кредиторів лише право дорадчого голосу (абз. 3 ч. 1, ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство). На протязі здійснення судових процедур банкрутство ініціювати скликання зборів кредиторів можуть арбітражний керуючий, комітет кредиторів за вимогою голови комітету кредиторів, окремі кредитори, сума вимог яких становить не менше ніж третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів. Протягом двох тижнів з дня надходження такої письмової вимоги про їх скликання, арбітражний керуючий зобов’язаний скликати збори кредиторів (ч. 3 ст. 26 Закону про банкрутство) за місцезнаходженням боржника. З огляду на вищезазначене, розпоряднику майна слід дотримуватися вимог ст. 93 Цивільного кодексу України щодо місця проведення зборів кредиторів. 
На відміну від зборів кредиторів, комітет кредиторів має ознаки правової визначеності – це постійно діючий орган кредиторів у процедурах банкрутства із складом членів комітету кредиторів не більше ніж сім осіб (ч. 6 ст. 26 Закону про банкрутство), який представляє і поєднує інтереси всіх кредиторів боржника у справі про банкрутство при прийнятті протокольних рішень в межах компетенції, визначеної ч. 8 ст. 26, ст. 27 Закону про банкрутство та контролює діяльність арбітражного керуючого. За Законом про банкрутство встановлено особливості формування комітету кредиторів, а саме: кредитор, що має двадцять п’ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів (ч. 6 ст. 26 Закону про банкрутство). 
Проте, маючи ознаки правової визначеності, законодавець не встановив чіткий механізм організації та проведення комітету кредиторів боржника, не визначив періодичність його проведення у справі про банкрутство, кола суб’єктів, що мають право ініціювати проведення зборів комітету кредиторів, чітко не сформував перелік рішень комітету кредиторів, які потребують подальшого обов’язкового погодження зборами кредиторів боржника до закінчення процедури розпорядження майном. Зазначене створює підстави порушення інтересів кредиторів та інших учасників провадження. Для подолання цих недоліків автор вважає за необхідне, по-перше, запозичити положення ч. 3 ст. 26 Закону про банкрутство, якою вже врегульовано питання проведення зборів кредиторів та визначено суб’єктів, що мають право ініціювати скликання зборів кредиторів. По-друге, необхідно внести доповнення до ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство в частині уточнення компетенції комітету кредиторів щодо протокольних рішень про введення процедури санації і зобов'язання керуючого санацією підготувати план санації, про схвалення плану санації, про відкриття ліквідаційної процедури, про укладення мирової угоди, про продовження строку процедури розпорядження майном, які погоджуються із зборами кредиторів боржника до закінчення процедури розпорядження майном боржника. 
Прогресивною новелою Закону про банкрутство є ч. 4 ст. 26 Закону про банкрутство, яка визначає, що під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство, оскільки „...неустойка і фінансові санкції не відносяться до грошового зобов’язання кредитора і не забезпечені товарною масою боржника” [7], і як наслідок не можуть брати участь у вирішенні подальшої „ долі” боржника.
Ч. 10 ст. 26 Закону про банкрутство встановлено, що проведення зборів кредиторів у зв’язку із зміною реєстру вимог кредиторів або обрання (переобрання) комітету кредиторів у зміненому чи новому складі не можуть бути самостійною підставою для зміни або перегляду попередньо прийнятих зборами або комітетом кредиторів рішень. Тобто, норми цієї статті встановлюють ключове правило про стабільність рішень представницьких органів кредиторів в процедурах банкрутств, що направлено на необхідність виконання визначеного порядку задоволення вимог кредиторів та строків проведення процедур банкрутства. 
Одним із важливих питань, які виникають у цій процедурі банкрутства, є участь у зборах кредиторів конкурсних кредиторів або їх представників, та обрання на комітеті кредиторів, членів комітету кредиторів, яких Закон про банкрутство визначає стороною у справі. У зборах комітету кредиторів, безумовно, беруть участь конкурсні кредитори – юридичні особи чи фізичні особи, що здійснюють свої права через своїх представників – фізичних осіб. Президія ВГСУ в п. 9.3 рекомендацій „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 04.06.2004 р. зазначає, що членами комітету кредиторів „..вважаються окремі кредитори, а не фізичні особи, що є їх представниками у справі про банкрутство” [8, с. 97]. У юридичній літературі, присвяченій проблемам банкрутства, єдності думок з цього питання немає. М.В.Телюкіна стверджує, що „логіка конкурсних відносин складається з того, що в діяльності комітету кредиторів беруть участь саме фізичні особи – кредитори (або їх представники)” [9, с. 258-259], обґрунтовуючи це тим, що представницькі органи комітету кредиторів створюються для захисту інтересів кредиторів у процедурі банкрутства, і кредитори повинні бути впевнені, що члени комітету кредиторів не приймуть рішення, які суперечитимуть загальним інтересам усіх кредиторів. Науковець Х.О. Шухатян, досліджуючи концептуальні підходи до поняття сторін у провадженні справ про банкрутство визначає, що наявність представницького органу кредиторів є особливістю такої форми господарського процесу, як провадження справ про банкрутство, коли стороною у справі про банкрутство виступає колективний орган без статусу юридичної особи, що складається з абсолютно самостійних суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб, які характеризуються наявністю абсолютно різних вимог до боржника за різними зобов’язаннями [10, с. 140-146]. 
На думку автора проблема полягає в тому, що повністю провести аналогію між корпоративними і конкурсними відносинами неможливо, оскільки правова природа корпоративних і конкурсних відносин різна. У цивільно-правовому змісті відносини, що складаються між кредиторами та їх представницькими органами не можуть бути названі представництвом у розумінні (гл. 17 Цивільного кодексу України) через те, що ні збори кредиторів, ні комітет кредиторів не є суб’єктами (учасниками) цивільного чи господарського права. Проте, в судовій процедурі розпорядження майном у справі про банкрутство можливо говорити про представництво, коли юридичну особу – кредитора заміщує процесуально його представник, оскільки юридична особа у будь-якому випадку набуває прав і несе обов’язки (зокрема процесуальні) через свої органи. Отже, волевиявлення юридичної особи - кредитора у відносинах банкрутства обов’язково повинно ототожнюватися з волевиявленням конкретних фізичних осіб, які діють безпосередньо через реалізацію наданих ними повноважень відповідно до компетенції, що визначена установчими документами кредитора або через інститут представництва. Разом з тим, представництво інтересів кредиторів у справі про банкрутство на відміну від поняття представництва у позовному провадженні має зовсім іншу правову природу, яка забезпечує перехід повноважень в процедурі розпорядження майном від самостійних конкурсних кредиторів до єдиного представницького органу кредиторів – комітету кредиторів, оскільки під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, який складається, з обраних членів комітету кредиторів (ч. 6 ст. 26 Закону про банкрутство). Тобто, слід зазначити, що після створення колегіальних органів кредиторів, стороною у справі про банкрутство стає комітет кредиторів, якій діє через обраних представників членів комітету кредиторів на чолі голови комітету кредиторів. 
За загальним правилом рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість голосів кредиторів, що присутні на зборах чи комітеті кредиторів (ч. 9 ст. 26 Закону про банкрутство). Зазначене вище говорить проте, що забезпечення повної рівноваги між всіма кредиторами не є головною ціллю провадження у справі про банкрутство, оскільки питання взаємовідносин між кредиторами полягає у визначенні за допомогою права неспроможності механізму цінностей і пріоритетів, який буде направлений на відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог всіх кредиторів. В зв’язку з чим Закон про банкрутство стає на захист загального інтересу всіх кредиторів, а ні окремих кредиторів, що в свою чергу створює підстави просування судового процесу у справі про банкрутство. Тобто, при прийнятті рішень кредиторів відсутній принцип консенсусу всіх кредиторів боржника. 
Однак виникає інше питання, таке голосування „... не вирішує проблеми диктату волі великих кредиторів....” [11, с. 38], які мають більшість голосів на зборах кредиторів чи комітету кредиторів при прийняття того чи іншого рішення, що в деяких випадках не збігається з волевиявленням дрібних конкурсних кредиторів боржника. Такий дисбаланс між конкурсними кредиторами «більшості» і конкурсними кредиторами «меншості» при прийнятті рішень не сприяє винесенню достатньо обґрунтованого рішення щодо наступної судової процедури банкрутства. Вихід з цієї ситуації автор бачить у необхідності поділу кредиторів боржника на класи, в яких будуть об’єднані однорідні вимоги кредиторів, в залежності від суми вимог кредиторів до боржника, беручи до уваги досвід законодавства про банкрутство США. Так, згідно з законодавством про банкрутство США рішення на повноважних зборах кредиторів приймається по класах однорідних вимог. Клас вимог вважається проголосованим за те чи інше рішення, коли за нього проголосувало більше половини кредиторів класу або кредиторів, що мають дві третини від суми вимог цього класу [12, с. 89,163]. У цьому випадку для українського Закону про банкрутство слід установити чітку диференціацію кредиторів за такими критеріями. В підтвердження необхідності поділу кредиторів на класи можливо привести, як приклад, ч. 5 ст. 27 Закону про банкрутство, в який зазначено, що господарський суд має право винести ухвалу про введення процедури санації у випадку прийняття комітетом кредиторів рішення про визнання боржника банкрутом, якщо є достатні підстави вважати, що рішення комітету кредиторів про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури прийнято на шкоду більшості кредиторів - членів комітету кредиторів та встановлена реальна можливість відновити платоспроможність боржника. Тобто, якщо б конкурсні кредиторі були поділені на класи, суд при прийнятті рішення міг би пересвідчитися та з’ясувати, яке кожним класом кредиторів приймалося рішення відносно боржника, та реально оцінити, чи було протокольне рішення прийнято на шкоду більшості кредиторів чи ні. 
З вищезазначеного можливо зробити слідуючи висновки. Комітет кредиторів є окремим суб’єктом провадження у справі про банкрутство, який може діяти через своїх представників та є органом єднання волевиявлення всіх кредиторів. Оскільки Закон про банкрутство захищає загальний інтерес всіх кредиторів необхідно створити такі правові механізмі, які б забезпечували права меншості та гарантували участь у колегіальних органах кредиторів, всіх кредиторів незалежно від того чи є голос кредитора вирішальним або дорадчим. Це право, повинно забезпечуватися нормами, які забезпечують порядок і форму повідомлення учасників про час та місце проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів боржника, письмовою інформацією, яка відноситься до питань порядку денного на колегіальних зборах, встановленим порядком організації і проведення самих зборів кредиторів арбітражним керуючим (розпорядником майна).
 
Список використаних джерел:
1. Про внесення змін до Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Закон України від 22 грудня 2011р. № 4212 – VІ // Верховна Рада України. – 2012. – № 32-33. – Ст. 413.
2. Господарський кодекс України від 16.03.2003 р. ( із змінами та доповненнями станом на 27.05.2013 р.): Офіц. видання // М-во юстиції України. – К.: Ін Юре. – 2013. – 230 с. 
3. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. за № 1576-ХІІ // Верховна Рада України. – 1991. – №49 (03.12.91). – Ст. 682.
4. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т. IV: Торговый процесс, Конкурсный процесс / Г.Ф. Шершеневич. – М.: «Статут», 2003. – 550 с. 
5. Белых В.С. Правовые основы несостоятельности (банкротства): Учебнопрактическое пособие / В.С. Белых, А.А. Дубинчин, М.Л. Скуратовский; под общ. ред проф. В.С. Якушева. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 320 с.
6. Генрих Папе. Институт несостоятельности (общие проблем и особенности правового регулирования в Германии: Комментарий к действующему законодательству. – М.: Издательство „БЕК”, 2002. – 272 с.
7. Постанова ВГСУ від 07.09.2004 у справі № Б-39/383-03 // Архів господарського суду Харківської області, 2004. – 253 с.
8. Про деякі питання практики застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”: Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 року № 04-5/1193 // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 4. – 193 с. 
9. Телюкина М.Т. Основи конкурсного права / М.Т. Телюкина. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 560 с.
10. Шухатян Х.О. Концептуальні підходи до поняття сторін у провадженні справ про банкрутство / Х.О. Шухатян // Вісник господарського судочинства. – 2013. – № 5. – 182 с.
11. Химичев В.А. Защита прав кредиторов при банкротстве / В.А. Химичев. – М.: Волтерс Клувер, 2005. –184 с.
12. Степанов  В.В. Несостоятельность (банкротство) в России, Англии, Франции, Германии / В.В. Степанов. – М., 1999. – 204 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
May
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція