... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 11.12.2014 - Секція №3
Постановка питання в такій площині вимагає, в першу чергу, розкриття співвідношення між цивільною та господарською процесуальною формою. Адже в юридичній літературі відсутня однозначна точка зору вчених-процесуалістів (за винятком тих, які конкретно відстоюють самостійність господарського судочинства) щодо правової природи господарської процесуальної форми та її співвідношення із цивільною процесуальною формою. У зв’язку з цим, проблема дуалізму цивільної юрисдикції, пов’язана із доцільністю регламентації цивільного процесу двома різними кодексами (ЦПК і ГПК України) і поділом цивільної юрисдикції, залишається актуальною [1, с. 81]. А відтак, думки вчених-процесуалістів визнати господарське процесуальну право "дублюючою галуззю", складовою частиною цивільного процесуального права, й мають закласти засади уніфікації цих двох процесуальних форм.
Так, в Україні існує система господарських судів, які відправляють правосуддя в господарських справах відповідно до самостійного процесуального регламенту – ГПК України. Водночас, це ще не дає підстав для висновку про самостійність господарського процесуального права як галузі. А відтак, й неможна вести мову про однозначну самостійність та необхідність існування господарського судочинства, яке реалізує відокремлена система судів господарської юрисдикції поряд із загальними судами в межах єдиної системи судів загальної юрисдикції. 
На самостійність господарського судочинства (та необхідність існування самостійної системи господарських судів та окремого процесуального регламенту, а також окремої самостійної галузі господарського процесуального права), у порівнянні із цивільним, вказують не лише господарники-процесуалісти [2, с. 30], але й деякі цивілісти-процесуалісти [3, с. 26]. 
Поряд з цим, існує ряд вчених-процесуалістів, для яких наявність системи господарських судів та самостійного процесуального кодексу – ГПК не є достатньою підставою визнання господарського процесуального права самостійною галуззю права. В цьому аспекті науковці вважають, якщо господарсько-процесуальне право не є самостійною галуззю права, тоді обґрунтовано ставиться під сумнів як існування окремого процесуального акту, так й системи господарських судів. 
Представники широкого розуміння цивільного процесу та цивільного процесуального права, тобто єдиної галузі цивільного процесуального права, вважають, що законодавство про господарське судочинство має бути включено до складу цивільного процесуального права, оскільки, незважаючи на існування двох самостійних процесуальних кодексів, в цих процесуальних формах є спільним не лише предмет судового захисту (спори, що виникають із цивільних правовідносин), але й правова природа органу захисту, принципи його організації і діяльності, закріплені в Конституції та процесуальних кодексах [4, с. 12-13]. Арбітражний і цивільний процеси мають єдину основу, що проявляється в єдності принципів і процесуальних порядків судової діяльності: очевидна схожість в позовному провадженні, в складі учасників процесу, єдиному правовому регламенті інституту доказування, процесуальних строках, процесуальній відповідальності, заходах захисту. Окремі розходження зумовлені пошуком оптимального вирішення окремих процесуальних питань. Отже, арбітражно-процесуальне право є підгалуззю цивільного процесуального права [5, с.28-29].
Спробуємо розібратися, яке співвідношення цих процесуальних форм та можливість віднесення господарської процесуальної форми до ознак цивільної процесуальної форми.
Так, як відомо, призначенням цивільної процесуальної форми є впорядкування діяльності щодо здійснення правосуддя в цивільних справах. Господарські суди на сьогодні, так само як й загальні суди, наділені владою на здійснення правосуддя в цивільних справах; вони є органами судової влади і входять в єдину систему судів загальної юрисдикції з підпорядкуванням вищому судовому органу – Верховному Суду України. 
Сам по собі факт відмінності в організаційній структурі господарських судів не може бути підставою самостійності господарської процесуальної форми, оскільки організаційна структура немає жодного відношення до регламенту відправлення правосуддя. 
Далі. Цивільна процесуальна форма, так само як й господарська, призначена для порядку здійснення правосуддя в цивільних справах, отже й предмет захисту можна визнати загальним. Адже, незважаючи на існування Господарського кодексу України, з огляду на роз’яснення Верховного Суду можна зрозуміти, що в більшості випадків застосовуються норми Цивільного кодексу, які є загальними і поширюються на відносини як між фізичними особами, так й між суб’єктами господарювання [6].
Господарська процесуальна форма повністю залежить від принципів цивільного процесуального права. Жодних інших відмінних від цивільного процесуального права специфічних галузевих засад, зумовлених матеріальною природою спірних правовідносин, тут немає. 
Вищезазначене, на нашу думку, переконливо свідчить, що основою господарського судочинства виступає цивільне процесуальне право. 
Крім того, з точки зору Конституції та матеріального права, засоби захисту і обсяг правового захисту не може залежати від виду судочинства (цивільного чи господарського), оскільки матеріально-правові правомочності суб’єктів матеріальних правовідносин є рівними.
Універсальність цивільної процесуальної форми з її процесуальними інститутами, можливість її застосування до вирішення багатьох категорій справ, наявність достатньої кількості гарантій здійснення правосуддя – все це дає підстави стверджувати, що цивільна процесуальна форма може цілком повністю бути застосовано й до вирішення господарських спорів.
Наведені нами вище спільні ознаки дають підстави для висновку про майбутнє поглинання цивільного і господарського процесуального законодавства, перспективу поєднання двох судових систем в єдину систему цивільної юрисдикції, а також поглинання господарського і цивільного процесів в єдине цивілістичне судочинство. 
 
Список використаних джерел:
1. Проблемы науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров, В.А. Бигун, В.В.Баранкова; Под ред. проф. В.В. Комарова. – Х.: Право, 2002. – 440 с.
2. Господарське процесуальне право : Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, Т.В. Степанова та ін.; за ред. О.П. Подцерковного, М.Ю. Картузова. – X.: Одіссей, 2012. – 400с.
3. Гражданский процесс Украины / Под ред. Ю.С. Червоного. – К.: Истина, 2006. – 399 с.
4. Гражданское процессуальное право России: учебник / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Изд-во Былина, 1996. – 490 с.
5. Викут М.А. Гражданский процесс России: учебник / М.А. Викут, И.М. Зайцев. – М.: Юристъ, 1999. – 384 с.
6. Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України: Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 №01-8/211 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_211600-08. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
August
MoTuWeThFrSaSu
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція