... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...
Міжнародна науково-практична конференція 10.12.20 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Сьогодні доволі актуальним є питання взаємодії держави і громадських об’єднань, оскільки наша держава є державою соціально-демократичної орієнтації. Саме тому важливим є визначення ролі громадських інституцій у політичній системі суспільства, поступовому формуванні громадянського суспільства, становленні та розвитку демократії і правової держави.
Стан наукового дослідження. Проблема дослідження правових форм взаємовідносин держави і громадських об’єднань була предметом дослідження багатьох вчених-науковців, політологів, соціологів та правників, серед них О. Ващук, Н. Гаєва, І. Кичко, В. Кравчук, О. Максименко, О. Мороз та інші. 
Метою даної роботи є дослідження взаємовідносин держави і громадських об’єднань в Україні, правове регулювання їх взаємодії.
Виклад основного матеріалу слід розпочати із з’ясування сутності поняття держави та громадських організацій. Держава, за визначенням О. Скакун, – це суверенна політико-територіальна організація суспільства, що наділена владою, яку здійснює державний апарат на основі юридичних норм та забезпечує захист і узгодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів, за необхідності застосовуючи примус [1].
Громадським об’єднанням, за Законом України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 року, визначається добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів [2].
Варто зазначити, що останнім часом роль громадських об’єднань в Україні значно зростає. Держава та громадські об’єднання – взаємопов’язані суб’єкти політичної системи, що забезпечують розвиток один одного, здійснюючи при цьому взаємний контроль.
Оскільки держава функціонує в інтересах всього населення, а державна влада поширюється на всіх, хто знаходиться на її території, то тільки держава уповноважена обмежувати права і свободи в тій мірі, в якій це необхідно для стабільності та гармонійного розвитку суспільства. Такі кроки з боку держави є цивілізованим способом врегулювання свободи громадських організацій, оскільки лише держава є офіційним представником всього суспільства, а об’єднання громадян – тільки його частиною. 
Вважаємо, що регулювання діяльності громадських організацій з боку держави є доцільним. Держава, однак, повинна зберігати розумний баланс між свободою громадських організацій та вимогами захисту демократії, бо будь-які порушення цього балансу, які можливі як з боку держави, так і з боку громадських організацій, є загрозою для демократії [3, с.99].
Визначальним обов’язком правової держави є невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об’єднання, так і в діяльність самого об’єднання, за винятком обмежень, встановлених в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення чи захисту прав і свобод інших людей (ч. 1 ст. 36 Конституції України) [4]. Це виключні підстави втручання держави в реалізацію права громадян на свободу об’єднання.
Аналізуючи законодавство, можна встановити, що правовими формами впливу держави на громадські об’єднання є:
1) встановлення правових положень, які визначають порядок їх легалізації і, власне, реєстрації об’єднань громадян;
2) здійснення нагляду за діяльністю цих об’єднань;
3) встановлення відповідальності за порушення законодавства;
4) створення умов для їх функціонування.
Громадські об’єднання є своєрідними осередками груп інтересів і подекуди групами впливу. У процесі суспільного розвитку і державного реформування, вони впливають на вирішення певних завдань і функцій держави. Так, громадські об’єднання беруть активну участь у виробленні, моніторингу та формуванні суспільної думки про напрями реалізації державної політики в різних сферах. Ці соціальні інституції стають ефективною основою консолідації зусиль з одного боку – членів соціуму, а з іншого – держави та громадян.
Посилення ролі громадських об’єднань в Україні є певною закономірністю, зумовленою потребою людей у колективній діяльності, соціальній активності, розвитку ініціативи, здібностей, а відтак визначальним показником становлення та розвитку громадянського суспільства.
Формами впливу громадських об’єднань на державу є [5, с.152]:
1) допомога державі у вирішенні її завдань і функцій;
2) прийняття спільних політичних рішень;
3) участь у різних видах політичної діяльності, в тому числі шляхом створення спільних комісій, громадських консультативних органів, включення представників громадських об’єднань до державних колегіальних органів;
4) внесення пропозицій до органів влади;
5) громадський контроль;
6) формування громадської думки, проведення масових заходів.
Висновки. Отже, громадські об’єднання виступають рушійною силою, засобом змін у правовій державі, природним фундаментом демократії, ефективним інструментом реалізації та захисту спільних інтересів, що охороняються та гарантуються Конституцією України. У свою чергу, держава забезпечує діяльність цих об’єднань.
Перспективним напрямом розвитку правової держави є налагодження ефективної співпраці держави та суспільних інститутів у площині взаємозацікавленого партнерства, від якого державна влада може отримати більше користі, що проявиться не тільки в посиленні її авторитету серед громадян, але й зростанні їхньої довіри до влади.
    
Список використаних джерел:
1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник. / Пер. з рос. Харків: Консум,2006. 656 с.
2. Про громадські об’єднання: Закон України № 4572-VI від 22.03.2012. Редакція від 28.04.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text 
3. Кравчук В.М. Взаємовідносини громадських організацій і держави в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): дис. … канд. юр. наук: 12.00.01. Київ, 2008. 229 с.
4. Конституція України від 28.06.1996. Редакція від 01.01.2020. URL: https://cutt.ly/rhx2jNt 
5. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. і доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 524 с.
 

Last Updated (Sunday, 06 December 2020 20:53)

 
Міжнародна науково-практична конференція 10.12.20 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Як відомо, Україна стоїть на шляху до побудови справжньої правової і демократичної держави, що передбачає наявність тісної взаємодії з громадянським суспільством. Загалом, необхідно відзначити, що в Україні законодавчо передбачено умови для побудови дієвої системи взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інституцій громадянського суспільства. Однак важливо з’ясувати роль і значення недержавних організацій у становленні механізму такої взаємодії, у забезпеченні її ефективності. 
Метою дослідження є аналіз сутності й актуальності діяльності громадських об’єднань, обґрунтування їх значення як посередників взаємодії громадськості із державою.
Варто розпочати із визначення понятійного апарату, й зокрема таких понять як: держава, громадянське суспільство, громадські організації.
Держава ⸻ це особлива організація політичної влади соціально-неоднорідного суспільства, що розміщується на певній території, характеризується суверенітетом, здійснюється шляхом діяльності системи спеціальних органів, наділена правом приймати загальнообов’язкові правила поведінки і застосувати легітимний примус [1, с. 57].
Громадські об’єднання, за законодавством, ⸻ це «добровільні, неприбуткові об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів» [2].
Громадянське суспільство, на наш погляд, ⸻ це демократична форма незалежної від держави самоорганізації суспільства.
Як зазначає В.М. Кравчук, лише суспільство, де існує достатній масив будь-яких недержавних організацій, можна вважати громадянським. Адже взаємовідносини та взаємодія між державою й громадянським суспільством визначаються насамперед наявністю механізмів цієї взаємодії ⸻ громадськими об’єднаннями [3].
Вплив держави на громадські об’єднання полягає у тому, що держава видає загальнообов’язкові юридичні норми і регулює за їх допомогою створення і функціонування громадських об’єднань, тобто створює «правила гри» і взаємодіє з громадськими об’єднаннями тільки через правові форми [4].
У демократичних країнах влада намагається максимально гарантувати незалежність громадських об’єднань, які у свою чергу допомагають державі вирішувати завдання соціально-економічного і культурного характеру. 
Ефективне функціонування різноманітних за сферою діяльності громадських об’єднань у межах єдиного правового поля об’єктивно забезпечує як мінімум два завдання: через посередництво громадських об’єднань держава може результативно розв’язувати різного роду проблеми усіх соціальних груп; виявлення різних настроїв, оприлюднення своїх інтересів та позицій громадськими об’єднаннями сприяє своєчасному реагуванню і коректуванню державними структурами процесу формування та реалізації державної політики.
Завдяки громадським об’єднанням громадяни сприяють суспільству у нормальному функціонуванні і розвитку; через ці об’єднання громадяни мають можливість виражати і відстоювати свою позицію щодо управління в державі, що загалом має позитивний вплив на розвиток громадської відповідальності   [5, с.76]. 
На характер взаємодії суттєво впливає вид самого громадського об’єднання, адже всі вони, незалежно від назви, можуть поділятися за організаційно-правовою формою утворення на громадські організації або громадські спілки. За своєю суттю політичні партії також є громадськими об’єднанням, хоч їх правовий статус і врегульовано спеціальним законом. Зважаючи на це, значимість і роль громадських об’єднань як «рупорів» громадської думки стає очевидною. Отож, вони виступають своєрідними артеріями взаємодії громадянського суспільства і держави.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об’єднання до процесу формування і реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об’єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, розробки відповідних проектів нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об’єднань [2].
Висновок. Отже, громадяни через громадські об’єднання мають змогу вплинути на ситуацію в суспільстві, беруть участь у житті держави і взаємодіють із нею. На наше переконання, громадські об’єднання є однією з найефективніших артерій взаємодії держави і суспільства. Вони є формою підтримки зв’язків між громадянським суспільством і державою. Громадські об’єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Їх паритетні взаємовідносини обов’язково повинні базуватися на взаємній повазі та обопільному врахуванні інтересів кожного. 
    
Список використаних джерел:
1. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. й доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 524 с.
2. Про громадські об’єднання: Закон України № 4572-VI від 22.03.2012. Редакція від 28.04.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text
3. Кравчук В.М. Взаємовідносини громадських організацій і держави в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): дис. канд. юр.наук: 12.00.01 URL: https://cutt.ly/phxuaUa 
4. Болдирєв С.В. Питання взаємодії громадських об’єднань з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Актуальні проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування в контексті конституційної модернізації : зб. наук. ст. за матеріалами наук.-практ. семінару, м. Харків, 14 жовтня 2016 р. Харків, 2016. С. 11–16. URL: http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/11499/1/Boldirev.pdf
5. Кравчук В.М. Громадські організації і держава: взаємовідносини в умовах формування громадянського суспільства в Україні (теоретико-правові аспекти): Монографія. Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011. 260 с.
 

Last Updated (Sunday, 06 December 2020 20:53)

 
Міжнародна науково-практична конференція 10.12.20 - СЕКЦІЯ №2
Постановка проблеми. За всю історію роль жінки неодноразово змінювалася. Споконвіку жінки боролися за свої права, які завжди дискримінувалися та пригнічувалися. Сьогодні ж спостерігається значний прогрес у рівності між чоловіками та жінками, але величезна кількість проблем все ще залишається не вирішеними. Жінки займають особливе місце у будь-якому суспільстві. Їх соціальну функцію не можна недооцінювати. Тим не менше, у суспільстві часто піднімається питання про сам факт існування окремого інституту прав жінок, тобто чи потрібно взагалі відділяти права жінок від прав людини. Щодо цього питання виникає багато сумнівів, дискусій та протиріч, тому проблема є актуальною і потребує дослідження. Отож метою цієї публікації є спроба обґрунтувати специфіку прав жінок, визначити чи доречним є факт існування прав жінок як окремого інституту.
Стан наукового дослідження теми. Дослідженню цієї теми приділяли увагу такі науковці, як Дячук Ю., Замула А., Дашковська О., Леонтьєва Л. та ін.
Виклад основного матеріалу. Впродовж віків жінки вели активну боротьбу за свої права, за ліквідацію дискримінації своїх прав. Дискримінація це саме те явище, яке привело до порушення принципу рівності. Як вважає О. Дашковська: «Справа в тому, що термін «рівність» для жінки, згідно з поширеним розумінням, означає «право бути рівною з чоловіком». Підстава для такого розуміння виникла внаслідок того, що жінки, стикаючись з нерівністю щодо можливостей працевлаштування, оплати праці, доступу до охорони здоров’я, сімейних прав та прав, пов’язаних із громадянством, прагнули мати рівні з чоловіками можливості» [1, с.52-53]. З плином часу суспільство змінювалося і прийшло розуміння того, що жінки заслуговують на рівні права з чоловіками. І тепер, коли права жінок визнаються і захищаються на міжнародному рівні, постало згадане вище питання: «Чи потрібно відділяти права жінок від прав людей і створювати для них окремий інститут?».
З одного боку, здається, що відділяти права жінок від прав людини є некоректно. Адже стільки часу тривала боротьба жінок саме за рівність, за визнання їх людьми рівними у правах з чоловіками. Як можна зараз допускати існування окремого інституту, ніби наголошуючи на відмінності між статями, на тому, що жіночі права не такі як чоловічі. 
Справа у тому, що існує певна формальна модель рівності чоловіків та жінок, за якою чоловік і жінка є рівноправними, забезпечені рівними можливостями, однаковими нормами. Проте така модель не враховує одну значну особливість — біологічну відмінність між статями, і тому призводить до того, що жінки мають рівні з чоловіками можливості, проте їм набагато складніше їх реалізувати. Для прикладу, за формальною моделлю жінки і чоловіки мають рівні права на працю, але необхідність існування додаткових гарантій для реалізації жінками своїх трудових прав, пов’язаних зокрема з репродуктивною функцією жінок, заперечується.
Тому важливо розглянути існування окремого інституту прав жінок з іншої сторони. Його існування не означає, що жіночі права якимось чином обмежуються, пригнічуються і дискримінуються тим, що вони не такі як загальні права людини. Це навпаки вказує на додаткову їхню захищеність, особливість положення жінок, існування таких специфічних прав для жінок, як право на материнство, захист в сімейних питаннях, трудових тощо. Зважаючи на біологічну відмінність жінки, існування таких прав є для неї вкрай важливим фактором.
Для прикладу, дар материнства може реалізувати лише особа жіночої статі, що зумовлює існування для неї окремих прав. Хоча здається, що стосовно права жінки народити дитину не може виникнути жодних заперечень, на практиці навіть право на материнство та суміжні з цим права підлягають значним порушенням. За підрахунками Ю. Дячук: «відсутність інформації та статевого навчання призводять в Аргентині, приміром, до того, що щорічно вмирає від невдалих пологів 333 жінки, а від гінекологічних захворювань — 861. При цьому із загального масштабу 40% жінок не мають змоги або просто не звертаються до лікарень. Відсутність інформації підтверджується й тим, що з 500 тис. жінок, які щорічно помирають від пологів, 98% смертей приходиться на малорозвинені країни» [2]. Причинами такої високої смертності є, насамперед, відсутність належної системи охорони материнства, належної роботи соціальних служб та належного рівня освіти, а також факт існування неписьменності жінок та їх віддаленості від цивілізації. Зважаючи на це, застосування окремих положень щодо репродуктивних прав є особливо важливими, адже жінка повинна мати право на материнство, на медичну допомогу, на отримання знань, завдяки яким можна було б захистити її від багатьох перелічених вище проблем. 
Це ж стосується економічної сфери, а саме до економічних прав жінок Л. Леонтьєва відносить: «право на працю, право на справедливу заробітну плату і рівну винагороду за працю рівної вартості, право працюючих жінок на відпочинок; забезпечення гідного життя для жінки-робітниці і її сім’ї, право жінки на такі умови праці, які відповідають вимогам гігієни і безпеки, право на однакові для всіх можливості просування по службі та підвищення кваліфікації» [3, с.10]. Крім цього, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, повинні встановлюватися такі спеціальні норми, як заборона відмовляти жінкам у прийнятті на роботу, звільняти і знижувати їм заробітну плату з причин, пов’язаних із вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, заборона залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них показники (в Україні ці положення закріплені у статті 184 Кодексу законів про працю).
Одним із найважливіших є також питання становища жінки у сім’ї, адже саме з вирішення сімейних питань розпочалася вся правозахисна робота в галузі прав жінок. У цій сфері, як ні в якій іншій продовжує існувати безліч стереотипів, традиційних поглядів на те, що основне завдання жінки це піклування про дітей та виконання хатніх справ, незалежно від того, працює вона чи ні. А ще більше потребує неабиякої уваги та забезпечення на законодавчому рівні це протидія насильству у сім’ї. Як зазначає А. Ніколайчук: «половину усіх насильницьких дій щодо жінок скоюють їх партнери. Про багато випадків домашнього насильства жертви не повідомляють, але більшість потерпілих жінок наважуються на пошук захисту, та реакція, з якою вони стикаються, часто неадекватна: органи державної влади, які мають здійснювати захист, применшують розмах насильства і не карають порушників» [4, с.72]. І така ситуація відбувається у досить розвинених країнах. Якщо ж взяти для розгляду ряд малорозвинених, найчастіше африканських країн, де питання насильства проти жінок не розглядається практично взагалі, а у суспільстві вважається нормою, то там захистити свої права для жінки є просто нереально.
Отже, зважаючи на усі зазначені причини та обставини, в яких жінка потребує особливого захисту, можна прямо та впевнено стверджувати, що існування окремого інституту прав жінок є надзвичайно необхідним. Він дозволяє гарантувати жіночі права певними специфічними положеннями, що обумовлюються біологічними та фізичними особливостями жінки. Тому немає сумнівів, що у сучасному світі питання забезпечення і захисту прав жінок й надалі має вагоме значення.
    
Список використаних джерел:
1. Дашковська О.Р. Правове становище жінки в аспекті гендерної рівності:  загальнотеоретичний аналіз. Харків: 2008. 176 с.
2. Дячук Ю. Деякі міркування стосовно прав жінок. Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи. URL: http://khpg.org/index.php?id=977937751
3. Леонтьєва Л.В. Права жінок та юридичні гарантії їх захисту в Україні (теоретико-правові аспекти). Харків: 2005. 18 с.
4. Ніколайчук А.І. Захист прав жінок від насильства в сім’ї: адміністративно-правові аспекти. Наше право. 2014. № 4. С. 72-74.
5. Замула А.Ю. Що ми знаємо про захист прав жінок? Українське право. 2019. URL: https://cutt.ly/xhlrz1A 
6. Права жінок у трудовому законодавстві України. 2019. URL: http://ck.dsp.gov.ua/?q=article/prava-zhinok-u-trudovomu-zakonodavstvi-ukrayiny
 

Last Updated (Friday, 04 December 2020 15:29)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2021
January
MoTuWeThFrSaSu
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція