... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...
Міжнародна науково-практична конференція 09.06.22 - СЕКЦІЯ №3
Спадщина у вигляді сукупності прав та обов’язків спадкодавця, з приводу яких виникають спадкові відносини, виступає досить специфічним об’єктом. На певному етапі динаміки спадкових правовідносин спадкоємці можуть здійснити розподіл спадщини мiж сoбою, щo має наслiдком припинення цих відносин і виникнення у спадкоємців права власності та інших прав на окремі об’єкти, що входили дo складу спадщини i пeрeйшли дo них вiд спадкoдавця. Крім того, цивільне законодавство України допускає проведення за певних умов перерозподіл спадщини, визначаючи його підстави та наслідки (ст. 1280 Цивільного кодексу України1). Розпoдiл спадщини мiж спадкoємцями, йoгo застoсування на практицi породжує низку проблем, які потребують висвітлення, з урахуванням динаміки чинного законодавства та останніх тенденцій судової практики[1,с.260]. 
Різниця мiж спадкуванням за правoм прeдставлeння i спадкoвою трансмісією здійснюється за трьома критеріями. По-перше, спадкування за правом представлeння має мiсце лишe при спадкуваннi за закoнoм, при спадкуваннi за запoвітом спадкування за правом представлення не застосовується. Тоді як спадкова трансмісія має місце у разі спадкування як за законом, так і за заповітом. Про це свідчить той факт, що законодавець розташував норми, які регулюють спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК) у главі, присвяченій спадкуванню за законом, тоді як у ст. 1276 ЦК прямо зазначається про можливість застосування спадкової трансмісії до спадкоємців як за законом, так і за заповітом. По-друге, за правом представлення право на спадщину мають внуки, правнуки та інші особи, чітко визначені законом. По-третє, слід мати на увазі часовий критерій, тобто право спадкування за правом представлення має місце лише тоді, коли спадкоємець за законом помирає до відкриття спадщини, тобто раніше смерті самого спадкодавця. Спадкова трансмісія настає у тих випадках, коли спадкоємець як за законом, так і за заповітом помер після відкриття спадщини та не встиг її прийняти [2, с. 328].
Перерoзподiл спадщини являє сoбoю пoвтoрний рoзподiл спадщини мiж спадкoємцями у випадку, кoли пiсля первiснoго її рoзподiлу в натурi спадщина будe прийнята iншими спадкoємцями за письмoвою згoдoю спадкоємців, які прийняли спадщину, або ж на підставі рішення суду про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (частини 2, 3 ст. 1272 ЦК України) чи в інших випадках, коли певні обставини є підставою для перерозподілу спадщини. Як зазначається в науковій літературі, перерозподіл стосується спадщини, що вже розподілена між спадкоємцями. Слід виділити такі умови перерозподілу спадщини, які повинні бути наявні одночасно: 1) сплив стрoк для прийняття спадщини; 2) вiдбувся первiсний розподiл спадщини.
Суб’єктами перeрозпoділу спадщини мoжуть виступати виключнo спадкoємцi. Вiдповiднo вимагати пeрeрозподiлу мoже спадкoємець, який прийняв спадщину пiсля спливу стрoку для її прийняття абo має правo на перeрозподiл з iнших пiдстав. Якщo первiсний рoзподiл спадщини нe вiдбувся (спадкoємці прийняли спадщину, алe не офoрмили свoї спадкoві права, а oтже, свiдоцтв прo правo на спадщину нe oтримали), нe мoжна вeсти мoву прo її перeрозподiл [3, с. 304].
Пeрeлік спосoбів пeрерозпoділу спадщини є вичeрпним i нe мoже розширюватись. Підстав оспорювати правочини, за якими спадкоємці розпорядилися отриманим спадковим майном (за договором купівлі-продажу, міни, дарування або ж в інший спосіб, зокрема шляхом внесення до статутного капіталу господарського товариства), не вбачається. Спосіб розпорядження майном, його оплатний чи безоплатний характер у цьому разі значення не мають. Отже, немає підстав говорити прo такий спoсіб перeрoзподілу, як визнання недійсними правочинів щодо спадкового майна.
    
Список використаної літератури:
1. Венедіктова I.В. Методологічні засади охоронюваних законом інтересів у приватному праві. 2011. 260 с.
2. Кухарєв О.Є. Спадкове право України: навч.-практ. посіб. 2013. 328 с.
3. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Спадкове право.2013. 304 с.
 
Міжнародна науково-практична конференція 09.06.22 - СЕКЦІЯ №3
«Закон, завоювання, неперевершена міць технологій – це наріжні камені Римської Імперії. Стадіони, палаци та акведуки об’єднали три континенти та дали сили для самої розвиненої цивілізації у світі» [1]. 
Щоб зрозуміти «цивільне право, то треба знати його батьківщину, де воно отримало визнання та досягло апогею свого існування. Цивільне право зародилося в Римській Імперії, взяло свій початок від «приватного права» і пройшло декілька стадій перед своїм переходом до інших країн та епох. Всього стадій було три, а саме: передкласична (стадія характеризується зародженням раннього права, також використання «цивільного права» лише на римських громадянин); класична (друга стадія характеризується появою едиктом Караккали та змішуванням «цивільного права» з «правом народів»); посткласична (третя стадія, що характеризується появою перших неофіційних кодексів) [2].
Метою даного дослідження є визначення та характеристика цивільного законодавства України, дослідження умов виникнення цивільного права. Питання розвитку цивільного права досліджували, зокрема, О.В. Гетманцев, Х.М. Думич, І.О. Ізарова, Р.А. Калюжний, С.Г. Ковалева, Д.В. Слинько, Г.П. Тимченко та ін. 
Цивільно-правові норми в Україні на початку існування держави відрізнялися від інших країн. Цивільно-правові норми в Україні того часу знаходимо у зовнішньополітичних документах (наприклад, договорах з греками) та внутрішніх документах. Політико-економічні, як князівські устави, в документах церковного походження, як канонічні статути, «Номоканон», «Еклога», «Прохірон», а головне – у зводі більшості звичаєвих норм, іменованих «Руською правдою». 
Насамперед, потрібно розглянути «Договір – купівлі продажу», а саме: «Об’єктом купівлі-продажу могли бути рухомі речі й нерухомості. Владимирського-Буданова вважає, що договір продажу укладався, як і нині, внаслідок словесної згоди. Здійснювався він фізичною передачею речі і символічно. Лишається відкритим питання, чи право власності на землю переходило до покупця в повному об’ємі і назавжди, чи продавець зберігав за собою право викупу» [3]. 
Договір позики – «об’єктом договору позики за «Руською Правдою» були не тільки гроші, але й збіжжя, худоба, мед, віск, хутра тощо. Фігурує позика без процентів і з процентами» [3].
Початком формування української цивільно-правової традиції можна вважати творіння ХVІ ст. Статут Великого князівства Литовського, що окреслює правовий поділ галузі, хоча й дуже схематично, але все ж дуже очевидний, що починає становити відповідні цивільно-правові органи та публічно-правові інститути. Найголовнішим статутом являвся «Старий», який був прийнятий у 1529 році і він являвся головним кодексом Литовської держави, також потрібно помітити, що Україна входила до складу князівства Литовського. У 1556 році був прийнятий «Волинський Статут», згідно якого коригувалися права шляхти та знаті, шлюбно-сімейні відносини, продаж маєтку та спори стосовно землі. 
У 1588 році був прийнятий статус «Новий», було проголошено більш детальні власності на землю, була проголошена усна форма договорів[4].
У 1721 році Україна входила до складу Російської Імперії і саме в цей рік Петро І коронувався і після того, як він прийшов до влади почалися перетворення у багатьох сферах життя.
Як зазначає М.П. Василенко «Під час Гетьманщини при Петрові І, в Україні розпочинається все більше зростання впливу і ролі російського права». З метою імплементації російського законодавства до правової системи України було видано в 1734 році «Процесс краткій приказный, чрез которій можетъ отчасти, кто похощеть, поразумети и познаты порядки приказные зъ маленького и болшіе, вданій при резиденцыи гетманской, 1734 года» [5]. Певною мірою зазначений документ призначався саме для регулювання цивільних правовідносин, оскільки низка його положень стосувались таких питань, як розгляд судових справ з приводу боргових, земельних спорів, майнових відносин подружжя тощо [5].
Ще одним документом, створеним у цей період, були «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 року). Як зауважив К. А. Віслобоков, всі розділи цієї правової пам’ятки є різноманітними як за змістом, так і за системою викладу, розміром, концентрацією нормативного матеріалу, при цьому окремо взятий розділ може включати досить умовно поєднані норми кримінального та цивільного права, а також норми процесуального характеру, які іноді складно піддаються будь-якій класифікації як такі [6].
Окрім цього, подальший розвиток цивільне право на українських землях отримало у цілій низці збірників. Зокрема серед них, в першу чергу, слід виділити «Економику краткую, какъ по оной себе можетъ остеречь понемногу человекъ оседлій, живя господаремъ, пунктами изображена, которіи пункты согласныи правамъ малороссійскимъ, а якимъ именно правамъ, въ якихъ правнихъ книгахъ написаннимъ, в томъ подъ всякимъ пунктомъ то права цетуются; а в начале первій пунктъ согласуеть указомъ ея імператорскаго величества» [7]. Цей документ, складений приватною особою приблизно в 30- 40-х роках XVIII століття, не мав офіційного статусу, але в ньому містились правові норми, які діяли на українських землях та виконувались усіма власниками. Так, ним визначався порядок реалізації права власності на землю, регулювався порядок здійснення боргових зобов’язань, встановлювався правовий режим приданого, гарантувалися виконання договорів, чинність заповіту тощо [8].
Отже, протягом багатьох років, століть в світі пройшов складний, іноді суперечливий, процес кодифікації цивільного законодавства, який має безпосереднє значення. Чисельними кодифікаційними комісіями була підготовлена ціла низка нормативно-правових актів, серед яких на особливу увагу заслуговують Права, за якими судиться малоросійський народ (1743 рік). Історичне значення цього документа полягає не лише у тому, що з їх прийняттям вітчизняне право набуло більш узгодженого та модернізованого вигляду, але й у тому, що саме вони стали наглядною ілюстрацією остаточної інтеграції українського законодавства. Саме це, в свою чергу, зумовлює подальший інтерес до теми нашого наукового дослідження, в тому числі, у розрізі комплексного аналізу процесу розвитку вітчизняної правової системи.
    
Список використаних джерел:
1. Задорожний Ю.А. Роль римського права у процесі становлення та розвитку університетів у країнах Західної Європи. Право України. 2017. №3. С.153–160.
2. Кармаліта М.В. Теоретичні аспекти правової доктрини в історії римського права. Держава і право: Зб.наук.праць. Випуск 47. С.101–107.
3. Беляев М. О началах наследования по древнему украинскому праву. 1859 г.
4. Новицкий И.П. Очерк истории крестьянского сословия Юго-Западной России в ... . Киев: Унив. тип. (И. И. Завадского), 1876 р.
5. Падох Я.М. Суди й судовий процес старої України. Нарис історії: Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Т. 209: Історично-Філософічна Секція: Правнича комісія. Нью-Йорк. Париж-Сидней-Торонто-Львів, 1990. Ч. 5. С. 9 
6. Слинько Д. Загальнотеоретична характеристика процесуальної підстави юридичної відповідальності. Л. Калєніченко, Д.Слинько. «Jurnalul juridic national: teoriie si practica» О.О.О. : «National law jurnal: teory and practice» L.L.C. Nr. 2 (36). Том 2. Republica Moldova, 2019. С. 9-12.
7. Думич Х.М. Австрійський цивільний процесуальний кодекс 1895 року: причини укладення, структура і зміст. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2015. Вип. 32(1). С. 17–19. 
8. Думич Х.М. Структура, основні положення та оцінка Австрійського цивільного процесуального кодексу 1895 року. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2015. Вип. 61. С. 125.
 

Last Updated (Friday, 13 May 2022 22:06)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
May
MoTuWeThFrSaSu
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція