... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...
Міжнародна науково-практична конференція 09.06.22 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. Нинішній соціум є обізнаним фактично у всіх сферах, хоча б на мінімальному рівні. Таке явище зумовлюється рівнем розвитку та доступністю джерел. Проте, попри відкриті засоби інформації, ще можна натрапити на теми, які не є достатньо дослідженими або ж при їх вивченні виникають певні запитання, відповіді на які ще не знайдені. Одним з таких питань є права людини після смерті. Насправді ця тема є доволі актуальною у будь-який час , адже смерть – справа не рідкісна, а з точки зору Всесвіту, доволі побутова, тому їй варто приділити увагу. 
Стан дослідження теми. Вищезгаданою проблемою займалось небагато вчених, правників чи науковців. У різних аспектах даної тематики дотично торкались Д. Гудима, О. Задоєнко, М. Малєніна, Г. Романовський, Р. Стефанчук, Т. Супрун та інші.
Метою публікації є висвітлення різних проблемних питань стосовно прав людини після смерті. 
Виклад основного матеріалу. За загальним розумінням правоздатність людини існує з моменту її народження і триває до кінця життя, проте є достатньо дискусійним, чи справді при зупинці процесів життєдіяльності людини припиняється і її правоздатність.
Перш за все варто згадати право людини, яке закріплене у ст. 6 Закону України «Про поховання та похоронну справу» [1], на поховання тіла та належне ставлення до тіла після смерті, що є найвідомішим правом, яке особа має і після своєї смерті. Попри всю на перший погляд зрозумілість законодавчих прописів, є тут певні положення, що змушують замислюватись над реальним способом їх реалізації. Беручи до уваги неможливість волевиявлення померлої особи щодо ставлення до власного тіла, варто розтлумачити цю норму, адже саме цей момент є спірним. Потребує уточнення яким чином і в якій формі може повнолітня дієздатна особа розпорядитися щодо свого тіла після смерті, чи може інша особа приймати рішення в разі відсутності такого розпорядження від померлого? 
Не менш важливим питанням є проведення діагностики та експертизи тіла померлого в окремих випадках, зокрема: смерть з ознаками насилля або якщо є така підозра; смерть фізичної особи не за місцем проживання; смерть особи до 60 років, яка померла за місцем проживання, за відсутності диспансерного спостереження за хворим [2]. За таких обставин тіло підлягає судово-медичній експертизі. Цю норму, на нашу думку, можна вважати такою, що закріплює право людини після смерті, адже коли ця особа померла насильницькою смертю, то її право на життя було порушено, тож убивцю необхідно покарати чим і реалізувати «право на життя мертвої людини».
Як показує практика, доволі часто трапляються казуси, що не завжди врегульовані законодавством, наприклад, щодо розслідування справи і покарання злочинця після його смерті, внаслідок чого судовий розгляд справи триває довго або взагалі справа закривається без винесення вироку. Дана проблема є актуальною не лише в Україні, а й в світі загалом. Європейський Суд неодноразово ухвалював рішення та давав певні тлумачення щодо подібних ситуацій, але навіть на сьогоднішній день практика Європейського Суду є недостатньою для повного розуміння даного питання. У кримінальному праві все частіше використовують термін «реабілітація померлого». Цей термін означає можливість доведення невинуватості померлої людини шляхом продовження кримінального провадження. Це явище є наочним прикладом того, що правоздатність людини не обмежена тривалістю життя. Реабілітація померлого є реалізацією принципу права про те, що кожен має право на захист. Проте навіть попри це не зникає ряд інших завдань для правоохоронних органів щодо померлих обвинувачених, адже подібні випадки кваліфікуються по-різному [3, с.32-38]. Ситуація до сьогоднішнього дня не є до кінця закріпленою у тій чи іншій правовій нормі. Логічно з норм кримінального процесуального права випливає, що підозра може бути пред’явлена лише живим фізичним особам. Отже, якщо особі уже було висунуто обвинувачення і на момент розгляду справи вона ще якийсь період часу була жива, існує певний алгоритм подальших дій, на відміну від випадку коли обвинувачення пред’являються уже не живій людині. Також варто уточнити, що явище реабілітації померлого застосовується лише у випадках, визначених Законом, якщо особа не підлягає жодному з них, таке провадження зі смертю особи припиняється. Так, за п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, «Кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого».
Наступний випадок, на який варто звернути увагу, — оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини. Подібні ситуації не є поширеними, але коли вони виникають, теж постає ряд питань. У Сімейному кодексі України вищезгадані обставини регулюються статтею 137. Зокрема, стосовно поданої ситуації закріплено такі приписи:
- «якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства»;
- «якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред’явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці»;
- «якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти»;
- «до вимоги про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується».
Тобто більшість із закріплених випадків мають свій початок ще за життя суб’єкта. Слід зауважити стрімкий розвиток юриспруденції у цій сфері, адже важливим зрушенням стало закріплення правонаступництва у цих правовідносинах. Змога спадкоємців продовжувати провадження є своєрідним проривом, що допомагає правникам встановлювати справедливість. Як підкреслює Т. Супрун, «коло доказів та засобів доказування у справах про оспорення батьківства після смерті особи, яка записана батьком, передбачене сімейним законодавством, потребує розширення з урахуванням норм цивільного процесуального законодавства» [4, с. 145]. 
Не менш важливим фактором є саме оголошення смерті людини, адже критерії щодо яких можна вважати людину померлою досі не є визначеними до кінця. Достатньо звернути увагу на Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», за яким людина вважається померлою, якщо її стан визначено як незворотна смерть відповідно до закону. Моментом незворотної смерті людини, згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я, є момент смерті її головного мозку або її біологічна смерть.
Висновок. Отже, тема прав людини після смерті не є достатньо дослідженою, але попри це є певні зрушення та зміни, що супроводжуються розвитком не лише окремої галузі а й правосвідомості суспільства загалом. Вивчаючи дану тематику, можемо зауважити різноманіття ситуацій, які загалом на перший погляд не здаються проблемними, але зрештою можуть стосуватися кожного з нас, тому означена тема не втрачає своє актуальності. 
     
Список використаних джерел:
1. Про поховання та похоронну справу: Закон України від 10 липня 2003 року № 1102-IV. Редакція від 02.04.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1102-15#Text.
2. У яких випадках тіло померлого направляють у морг? URL: https://kyivcity.gov.ua/rytualni_posluhy_Item/reiestratsiia_smerti_ta_pokhovannia /u_yakikh_vipadkakh_tilo_pomerlogo_napravlyayut_u_morg/ 
3. Задоєнко О. В. Встановлення після смерті винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Вісник кримінального судочинства. 2015. № 4. С. 32—38.
4. Супрун Т. С. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини. Право і безпека. 2016. №1(60). С. 140—145.
5. Івачевська Г.В. Проблеми встановлення критеріїв смерті фізичної особи та їх значення для цивільного права. Університетські наукові записки. 2007. №4(24). С. 192—200ю
6. Ольховик І.І. Евтаназія: реалізація права на смерть чи порушення права на життя. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». 2017. №16(38), том 2. С. 64—66.
    

Last Updated (Thursday, 23 June 2022 16:50)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
June
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція