Науково-практична Інтернет-конференція 29.05.2014 - Секція №5
Амністія, як важливий інститут кримінального права, безперечно, має гуманістичний характер, однак дуже часто несе й практичні цілі: може слугувати засобом звільнення переповнених місць відбування покарання чи сприяти досягненню певних політичних цілей. Саме таким чином, на тлі останніх подій в Україні, Закон №792-VII «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів» мав стати засобом забезпечення стабілізації політичної ситуації та миру в державі, але, виявився недосконалим та таким, що суперечить чинному законодавству.
Аналізуючи недоліки, одразу варто зазначити, що у назві Закону №792-VII йдеться про реабілітацію політичних в’язнів. Однак, по-перше, сучасне законодавства не має формального визначення даного терміну; по-друге, не закріплена й процедура та уповноважені особи, що можуть вирішувати питання про визнання тієї чи іншої особи політичним в’язнем. Тим паче законодавець у даному акті не дає пояснення, чому саме 42 особи, які підлягають амністії, визнані політичними в’язнями. Можна лише припустити, що вироки судів щодо даних, осіб на думку народних депутатів є політичними. Крім того, термінологія Закону №792-VII є застарілою та не приведена у відповідність із термінологією КПК України 2012 р. Зокрема у статті 3 міститься формулювання «розгляд кримінальної справи». 
Іншою особливістю Закону №792-VII є доповнення статті 8 Закону №792-VII частино третьою, яка закріплює, що строки звільнення осіб за законом про індивідуальну амністію встановлюються у такому законі. А пункт 2 Прикінцевих положень Закону запроваджує такий термін як «негайне звільнення», що є новелою як для кримінального, так і для кримінально процесуального законодавства України. Однак, слід зауважити, що ці зміни не скасовують положення статті 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» відповідно до якого рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально. Це правило було порушене, адже Верховна Рада фактично та формального «негайно звільнила» 42 особи без участі суду та з’ясування факту, чи мали вони право на амністію згідно з статтею 4 Закону №792-VII. 
Статтею 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» визначаються категорії осіб, до яких амністія не може бути застосована взагалі, у тому числі й індивідуальна. Пункти “а”, “в”, “г”, “є” було доповнено словами “крім випадків індивідуальної амністії”. Однак, при більш глибокому аналізі Закону №792-VII та звернення до інформації зі ЗМІ можемо стверджувати, що статтю 4 було також порушено.
Відповідно до статті 4 амністія взагалі не може бути застосовано до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, до осіб, що засуджено за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, за терористичний акт. Як свідчить оприлюднена у ЗМІ інформація, один із 42 звільнених осіб, Д.С. Павличенко, засуджений до довічного позбавлення волі. Таким чином, на нього не могла поширюватися дія Закону №792-VII і амністія, повна та часткова, не мали бути застосовані. Отже, відсутність у пункті 1 Прикінцевих положень даних про те, за які саме злочини засуджені особи не дає можливості стверджувати, що індивідуальна амністія була правомірно застосована до всіх 42 в’язнів. 
Суперечить визначенню амністії й пункт “а” статті 4, що закріплює можливість застосування індивідуальної амністії до осіб стосовно яких здійснюється досудове розслідування або судове провадження до постановлення судом обвинувального вироку. Згідно з статтею 1 амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.
Ознайомившись за змінами, постає й питання, якому Закону потрібно віддавати переваги, адже відповідно до статті 86 КК України, амністія оголошується Законом України щодо певної категорії осіб, а згідно із статтею 1 Закону №792-VII амністія може оголошуватися і щодо конкретно визначеної особи. Тобто Законом №792-VII започатковано й застосовано такий вид амністії, як індивідуальна. 
Викладене дає підстави для висновку, що Закон України №792-VII прийнятий Верховною Радою 27 лютого 2014 є недосконалим, а також об’єднує за структурою у собі два закони, що доцільніше було б приймати окремо. КК України та Закон України “Про застосування амністії в Україні” мають бути приведені у відповідність, аби відповідати первинній меті останнього - сприянню недопущенню політичних репресій та випадків застосування кримінальної юстиції для боротьби з політичними опонентами. {jcomments on}